Заяви про НАТО: «загравання із Росією» чи стимулювання підтримки Заходу

Що конкретно мала на увазі голова парламентського підкомітету з безпеки та оборони Ірина Верещук, коли сказала про те, що Україну не чекають в НАТО? Про що можуть свідчити заяви представників нової команди щодо Північноатлантичного альянсу? Яка користь чи шкода може бути від подібних заяв? І за яких умов Україна таки може стати членом НАТО?

Навіть натяк на можливість протрактувати висловлені представниками нової політичної команди тези як сигнали про ймовірний перегляд «безальтернативності курсу України в НАТО», викликає в Україні бурхливу реакцію. Усі ЗМІ цитують ці заяви політиків, на них різко реагують у парламентській опозиції, в соціальних мережах розгортаються палкі дискусії.

Це означає, вважають експерти, що агресія Росії проти України докорінно змінила у суспільній свідомості ставлення до НАТО. Якщо до незаконної анексії Криму «позаблоковий статус» і «політика багатовекторності» мали підтримку, то після 2014 року більшість громадян України (це показують опитування) саме у членстві в НАТО вбачають гарантію безпеки і можливість ефективного захисту від агресії східного сусіда.

Гостра реакція на висловлені Іриною Верещук 23 вересня в ефірі «112» телеканалу тези щодо НАТО, припускають експерти, і спонукала Кабінет міністрів України 24 вересня виступити із заявою-коментарем.

«Повідомляємо, що слова Ірини Верещук були некоректно трактовані низкою медіа. Стратегічний курс України до ЄС та НАТО закріплений у Конституції та залишається незмінним. Стратегічна готовність НАТО прийняти Україну також підтверджена у Декларації Бухарестського саміту 2008 року, де прямо вказано, що Україна стане членом НАТО. Звісно, міжнародний збройний конфлікт на Сході з багатьох позицій ускладнює для України інтеграцію до НАТО. Ми також розуміємо, що встановлення миру в Україні дуже багато в чому залежить від керівництва Росії. Саме це малося на увазі», – мовиться у заяві пресслужби Уряду.

Радіо Свобода теж звернулося безпосередньо до Ірини Верещук із запитанням – «чи піддає вона «сумніву закріплений в Конституції України курс на членство в НАТО?».

Ось дослівна відповідь депутата Верховної Ради з фракції «Слуга народу», представника Кабінету міністрів України у Верховній Раді України, голови підкомітету з державної безпеки та оборони парламентського Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Ірина Верещук:

– Я не піддаю сумніву наш євроатлантичний курс, навпаки, я виступаю за якнайширшу співпрацю із НАТО по всіх програмах і стандартах, які лише може НАТО нам запропонувати на даному етапі. Однак, я свідома того, що станом на сьогодні ми не маємо жодної можливості вступити до НАТО, і це не залежить від нашого бажання чи навіть можливостей. Саме це розуміння має лягти в основу реального сприйняття суспільством того, що з нами відбувається на міжнародній арені. Ми маємо шукати шляхи, які допоможуть нам зробити цей шлях коротшим.

Наприклад, це може бути розширена співпраця зі США за прикладом країн Балтії (Балтійська Хартія 1998 року чи Адріатична Хартія 2003 року). Або, ми можемо попрацювати над отриманням статусу Особливого партнера США поза НАТО, активно розвиваючи такі форми співпраці.

У кожної держави свій шлях до НАТО. Нам потрібно не лише повторювати як мантру тезу про безальтернативність курсу, а й активно використовувати всі можливі інструменти.

Я за те, щоб ми говорили суспільству правду, бо реальна оцінка співмірності бажань і можливостей допоможе нам і нашим партнерам у пошуку виходу з надскладної ситуації, в якій ми сьогодні перебуваємо.

Що може означати ця та інші подібні заяви?

Ці заяви можуть означати стихійну «багатовекторність» нової влади чи намагання з усіма домовитися, вважає Михайло Гончар, президент Центру глобальних досліджень «Стратегія XXI».

– Якщо за Леоніда Кучми в Україні була свідома «багатовекторність», то зараз щось схоже на якісь геополітичні смикання.

Однак, оскільки подібні заяви вже озвучили чи не усі ключові особи у цій сфері – і міністр закордонних справ Вадим Пристайко, і віцепрем’єр Дмитро Кулеба, і голова профільного парламентського комітету Богдан Яременко, а тепер Верещук – це наводить на думку, що має місце якась проба можливості еволюції у бік цієї багатовекторності.

Можливо, це відбувається тому, що політичні носії цієї «багатовекторності й позаблоковості» набувають політичної ваги у команді президента Зеленського. До того ж, деякі одіозні носії цієї «багатовекторності» або ж уже повернулися в Україну, або декларують, що хочуть повернутися.

Можливо, це тестування новою командою можливості повернення до старої політики «багатовекторності», що проривається через подібного роду двозначі заяви. Це може бути таке «зондування» реакції суспільства. Але ті, хто проводить таке зондування, не повинні забувати до чого призвела подібна тактика Віктора Януковича.

Експерименти з українським суспільством, як показує історія за останні 20 років, є дуже небезпечними для влади, яка раптом вирішує радикально поміняти курс.

І звісно, що у коридорах влади багато тих, хто дивиться на агресію Росії через призму «громадянського конфлікту». Там багато тих, хто хотів би, щоб Україна відмовилася від свого курсу на євроатлантичну інтеграцію. І, зрозуміло, що вони дуже підтримують усі ініціативи президента щодо «припинення вогню, розведення сил і досягнення миру».

Однак, мені здається, що нова влада уже починає усвідомлювати, що коли маєш справу із Росією, то усі спроби примирення призводять тільки до посилення агресії. Петро Порошенко теж починав із «примирення», але події швидко показали, що це безперспективний курс.

Окрім усього іншого, озвучувані тези щодо НАТО можуть дезорієнтувати міжнародних партнерів України. Ці натяки можуть призвести до втрати Україною міжнародної підтримки.

Чи є такі заяви «узгодженим тестуванням» і як реагують на них в НАТО?

Прокоментувати ситуацію Радіо Свобода попросило віцепрем'єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитра Кулебу.

– Не треба шукати жодних підтекстів. Я свої заяви ні з ким не узгоджую. Тут не йдеться про скоординоване надсилання якихось сигналів. Ніяких прихованих меседжів із тестування суспільної думки я не закладаю і не здійснюю.

Стратегічна мета інтеграції до Північноатлантичного альянсу з метою набуття членства в НАТО для мене залишається незмінною – як для громадянина, який керується Конституцією України, і як для людини, яка має певні переконання у сфері євроатлантичної інтеграції.

Відмінність із риторикою попередньою (7 лютого Верховна Рада попереднього скликання схвалила звернення до лідерів та парламентів держав-членів НАТО, Північноатлантичної ради та Парламентської асамблеї НАТО з проханням надати Україні план дій щодо членства на саміті Альянсу в Лондоні в грудні 2019 року – ред.), щодо НАТО виключно у розумінні тактики. Стратегія залишається незмінною, але тактику досягнення цієї стратегічної мети я бачу інакше.

Нова тактика полягає у тому, що після того як у 2008 році не була позитивно сприйнята подана Україною заявка щодо приєднання до Плану дій з членства (ПДЧ) і до цього дня нічого кардинально у цьому питанні не змінилося, ми наразі не маємо шансів отримати ПДЧ. Тому, ми маємо зараз зосереджуватися не на тому, щоб подавати чергову заявку (в той час як ще попередня залишається чинною), а зосередитися на тому, щоб здійснювати ті внутрішні реформи, запроваджувати ті стандарти НАТО, які дозволять нам досягнути взаємосумісності збройних сил України із арміями країн-членів НАТО. Тобто, тактика у тому, щоб рухатися до членства в НАТО через безпосередню фактичну інтеграцію, а не через політичні заяви.

Тож, коли я казав про «закриті двері», то я казав конкретно про ПДЧ, а не про членство в НАТО загалом.

Наразі, у мене прекрасний діалог складається із колегами із Північноатлантичного альянсу, і у міністра оборони, наскільки мені відомо, теж.

Ми жодним чином не обговорюємо згортання співробітництва, а навпаки – ми обговорюємо необхідність активізації співпраці, вирішення проблем і можливості швидкого руху вперед.

Якщо будуть реформи, Україна стане членом НАТО – Расмуссен

Під час щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) кореспондент Радіо Свобода Оксана Думська поставила запитання щодо умов членства України в НАТО колишньому генеральному секретарю НАТО (2009–2014 роки) Андерсу Фоґ Расмуссену.

– Ви заявили, що «Грузія може стати членом НАТО, але без окупованих територій»? Можете пояснити.

– Перш за все я хочу наголосити, що моя пропозиція стосувалася того, що Грузія сама має вирішити – вона хоче бути в НАТО із чи без окупованих територій. Це їхнє рішення.

Ситуація з Україною інакша. Тому що Росія незаконно анексувала Крим до Російської Федерації.

Так, в Грузії є окуповані території – Абхазія та Південна Осетія, але вони не є інтегрованими у Російську Федерацію. Тому я думаю, що ситуація з Україною інша.

– Чи готова Україна вступати в НАТО?

– Ще ні. Україна зробила значний прогрес в останні роки, зокрема у сфері оборони. Ми побачили, як виросла військова спроможність силових структур України. Тому я оптимістично налаштований.

Якщо реформи продовжаться, ми можемо побачити те, що НАТО вирішив у 2008 році – Україна стане членом Альянсу.

– Корисна чи небезпечна для демократії «монобільшість» пропрезидентської партії у парламенті?

– Це велика перевага, що у вас нарешті є явна більшість у раді. Під час попередньої каденції парламент був занадто роздрібненим. Президенту завжди було важко зібрати більшість. Але зараз, уже виправдань не може бути. Президент разом із парламентом має повноваження проводити необхідні реформи. Тому я вважаю, що це велика перевага.

Узагальнюючи цю тему, наближене до влади «джерело», яке попросило його не називати, охарактеризувало ситуацію так:

– Не треба драматизувати ситуацію. За великим рахунком нова влада не каже нічого такого, чого б не говорили і за Порошенка. В тому, що НАТО не дуже хоче брати нас собі «на баланс», таємниці немає – вони не хочуть виявитися втягнутими у світову війну через наше протиборство з Росією. З іншого боку, є приклад Греції та Туреччини – двох членів НАТО, які мали конфлікт між собою, але НАТО зайняло відсторонену позицію. Бачиться так, що розуміючи складність досягнення стратегічної євроатлантичної мети, нинішня команда вирішила «витиснути» максимум із «процесу вступу».

Тобто, українська влада ніби каже: «ОК. Ми розуміємо усю складність ситуації для реального вступу. Давайте, зробимо тоді зробимо сам процес наближення до вступу конструктивнішим».

Читайте ще:

Україна – НАТО: Зеленський і Столтенберґ обговорили «практичну взаємодію»

Віцепрем’єр Кулеба прибув до штаб-квартири НАТО​

НАТО називає Росію відповідальною за припинення дії договору РСМД і обіцяє виважену реакцію​