«Правда переможе» – Вацлав Гавел

По всій Словаччині цими днями згадують журналіста Яна Куцяка, який загинув у лютому 2018 року за досі не до кінця не з’ясованих обставин. Ян Куцяк належав до тих журналістів, які намагались розплутати корупційні схеми, що сягнули найвищих політичних щаблів, і не побоявся про це говорити вголос. Нинішні демонстрації під гаслом «За пристойну Словаччину» мають нагадати тим «нагорі», що правда понад усе, що журналісти, відстоюючи правду, нераз платять за неї тим найдорожчим, що мають, – своїм життям.

І в Україні, на жаль, загибель журналістів, тих, хто наважився всупереч погрозам режиму говорити правду, явище непоодиноке.

Заплатили своїм життям за право вільного слова В’ячеслав Чорновіл (1999 р.), Георгій Гонгадзе (2000 р.), Вадим Гудик (2006 р.), Володимир Гончаренко (2012 р.), Павло Шеремет (2016 р.), Катерина Гандзюк (2018 р.) – цей список далеко не повний. Вони прагнули лиш вільно виконувати свої професійні обов’язки, не хотіли, щоб телебачення, радіо, інші ЗМІ керувались вручну з кишені їх власників, вірили у високу моральну місію своєї професії.

Згадую рубіж 2000 – 2001 рр., як у Чехії тодішні владні структури хотіли заволодіти громадським телебаченням. Відстояти своє право на вільну журналістику тоді на вулиці вийшли тисячі чехів, чехам пощастило, їх підтримав Вацлав Гавел, який сам пережив несвободу і утиски режиму. Ні, він не закликав, не переконував, не сварився. З властивою собі гідністю і внутрішнім переконанням Вацлав Гавел у своєму зверненні до земляків спокійно говорив про безмірну вартість моралі особливо у світі, в якому є багато зла, брехні, злодійства і неправди. Звернувся він і до особливої ваги журналістської праці в розбурханому морі пристрастей, часто жорсткого і принизливого протистояння поглядів та ідей.

Зокрема, Вацлав Гавел зазначив: «Між журналістами є не тільки ті, які прислуговують якимсь сильним групам, ані не тільки ті, котрі в погоні за бульварною сенсацією готові будь-кому зашкодити. Є між ними немало тих, які всупереч ризику, з яким ця праця поєднана, прагнуть вільно і незалежно добувати правду включно з правдою про ті найтемніші справи. Ці люди для нас надзвичайно важливі. Вони допомагають нам нести одну з тих фундаментальних цінностей і переконань, без яких справі дуже тяжко жити. Нею є надія на те, що правда переможе».

З вірою в те, що «правда переможе», чехи добились незалежного громадського телебачення і радіо, яким, за останніми опитуваннями, довіряє найбільше громадян країни. Зважаючи на це й порівнюючи ситуацію зі свободою слова, працею журналістів в нинішній Україні, не можна не побачити різниці між владою і вільним словом у ЗМІ. Журналіст може бути «тупою вівцею», якщо цитувати народного депутата Максима Бужанського. Та й взагалі новій владі для спілкування із суспільством «журналісти не потрібні», вважає голова Офісу президента Андрій Богдан. І сам президент України Володимир Зеленський може журналіста називати «хлопчиком». На жаль, є низка прикладів неприховано зневажливого ставлення до журналістів і журналістики в Україні. Ще й досі існує ментальність, у відповідності до якої, всі медійні канали мають комусь належати і власника захищати, вільна думка подекуди на телебаченні, радіо чи в інших ЗМІ обережно дозується. Адже набагато легше віддати студію до рук заробітчан від розваг і фейків, до рук чужинців, яким байдуже, якою мовою і де заробляти гроші.

А через те, згадуючи словацького журналіста Яна Куцяка, маємо не забувати і українських борців за свободу слова. Адже компроміси зі совістю, перша неправда заради немов би то справедливої справи є початком кінця, застерігав Вацлав Гавел, особливо коли ідеться про справи суспільні. Зрештою, його добрий знайомий і однодумець Андрій Сахаров також якось зауважив, що «моральний вибір в кінцевому результаті найбільш прагматичний».