У Києві відбувається міжнародний форумом YES, який готується у партнерстві з Фондом Віктора Пінчука. Форум Ялтинської Європейської Стратегії (YES), який 16 років тому розпочинав свою роботу в нині окупованому Криму, проходить під гаслом «Щастя зараз. Нові підходи для світу в кризі». Серед понад 400 провідних політиків, дипломатів, бізнесменів, громадських активістів та експертів з 26 країн, є й колишній мер столиці Ісландії, Рейк’явіка, Йон Ґнарр.
Комедійний актор, відомий тим, що на хвилі розчарування суспільства політичною системою після фінансової кризи 2008 року, він зумів створити свою партію і виграти посаду мера, на підставі сатиричних та популістських зобов’язань. Нині, відійшовши від політики, він ділиться своїм досвідом з жителями України, які обрали колишнього комедійного актора своїм президентом. Радіо Свобода мало можливість поставити Йону Ґнарру кілька запитань.
Нині у світі повно прикладів, коли успішний комедійний актор стає успішним політиком – Беппе Ґрілло в Італії, Мар’ян Шарец у сусідній Словенії, за океаном – Джиммі Моралес у Ґватемалі і, як додає засновник нової тенденції, колишній мер Рейк’явіка Йон Ґнарр – Дональд Трамп у США.
Ми вже маємо президента-коміка у США. Єдина річ, що він не смішний
«Мабуть, це початок нового тренду. Ми вже маємо президента-коміка у США. Єдина річ, що він не смішний. Тобто не всі коміки дійсно смішні», – говорить Йон Ґнарр у розмові з Радіо Свобода.
Тож обранню в Україні колеги-коміка Володимира Зеленського президентом, він не дивується – «можливо, зараз чи у майбутньому кожна наступна країна обере своїми лідерами коміків».
Зі сцени до мерського крісла
Сам Ґнарр був першопроходцем – відчувши, що після фінансової кризи 2008 року ісландці вже не довіряють традиційним політикам і їхнім традиційним рецептам, він запропонував свої.
Я казав, чому у політиці немає таких як я, я був би прекрасним політиком
«Я жартував про це у своїх стендапах, говорив про політику. Я казав, чому у політиці немає таких як я, я був би прекрасним політиком», – каже Ґнарр.
У своїй програмі його Найкраща Партія (навіщо бути скромним!) обіцяла рятувати білих ведмедів з дрейфуючих крижин, відкрити найпівнічніший у світі «Діснейленд» у недобудованому міському аеропорту та запровадити безкоштовні рушники в усіх басейнах.
Фінансової кризи, звичайно, такі обіцянки вирішити не могли, але вони і не обіцяли. Ба більше, в офіційних документах говорилося: «Ми можемо собі дозволити обіцяти більше за інші партії, оскільки чесно попереджаємо, що порушимо кожну свою передвиборну обіцянку».
Ісландці вирішили, що нарешті хтось з політиків говорить правду, що вони всі брешуть і на виборах 2010 року віддали свої голоси Найкращій партії. З гаслом «Більше панку, менше пекла!» на виборах мера Рейк’явіка 29 травня 2010 року Йон Ґнарр переміг з майже 35% голосів.
А чому ти не можеш повірити коміку? Тобто я не хочу вірити комікам, але я хочу вірити політикам. Чому?
На запитання, чому люди повірили коміку, Йон Ґнарр відповідає запитанням: «А чому ти не можеш повірити коміку? Тобто я не хочу вірити комікам, але я хочу вірити політикам. Чому?».
Скучні аналітики говорять, що перш за все тому, що комік – людина не страшна, він смішить людей, а те, що смішно – вже не страшно. Та й коли людині весело, вона почувається добре, а економічні, соціальні, політичні болячки турбують вже не так сильно і люди готові проголосувати навіть за завідомо нездійсненні обіцянки.
Допомогли потрапити в політику непрофесіоналам і технологічні зміни – в той час, коли Ґнарр кандидував на посаду мера, соціальні мережі почали відвойовувати увагу виборців у звичайних медіа. Від самої своєї природи сатиричні GIF-ки, фотожаби, меми, що несуть політичні месиджи, «заходять» виборцям набагато краще, ніж нудні політичні шоу з запитаннями-відповідями, де треба напружувати увагу і намагатися зрозуміти, що ж говорять політики.
Я подумав, чому у політиці немає більше таких людей як я, звичайних, чесних людей, і принаймні кумедних людей
Також на коміка працює його доступність – він такий, як усі, говорить Йон Ґнарр: «Я подумав, чому у політиці немає більше таких людей як я, звичайних, чесних людей, і принаймні кумедних людей. З ким тебе буде щось пов’язувати, кому ти будеш симпатизувати».
Йон Ґнарр відображав уяву простих людей про політику і політиків – що вони бездари і дармоїди. Його партія казала: «Ми працювали все життя і просто хочемо чотири роки відпочивати з хорошою зарплатою».
Щоправда, Ґнарр каже, що то був жарт. Після місцевих виборів Найкраща партія сформувала більшість із соціал-демократами і попрацювати таки довелося. Нині в інтерв’ю Радіо Свобода він каже, що задоволений результатами свого керування.
Ми виконали дуже хорошу роботу, кожен з нас. Я дуже пишаюся всім, що ми зробили
«Я був мером Рейк’явіка протягом чотирьох років, весь термін. І ми виконали дуже хорошу роботу, кожен з нас. Я дуже пишаюся всім, що ми зробили», – каже він.
Замість відпочинку довелося працювати, забуваючи про їжу і сон. Нині, виходячи зі свого досвіду, Ґнарр каже, що колезі-президенту України він би радив не забувати про себе, своє здоров’я.
Зазвичай люди перепрацьовують, адже хочуть дійсно виконати свою роботу якнайкраще, тож забувають їсти, займатися спортом, забувають спати
«Зазвичай люди перепрацьовують, адже хочуть дійсно виконати свою роботу якнайкраще, тож забувають їсти, займатися спортом, забувають спати», – каже Ґнарр і додає, що більшість його найкращих ідей прийшли до нього уві сні.
Нині, після чотирьох років при владі, які завершилися у 2014 року, про політику він більше не мріє.
«Ніколи не кажи «ніколи», але не думаю, що я піду в політику знову. Зараз я працюю в театрі і я задоволений своїм життям та кар’єрою коміка й актора. Я просто хотів спробувати. Мені захотілося спробувати, я це зробив і отримав новий досвід. Але я не обов’язково маю зробити це знову чи продовжувати», – каже Ґнарр, хоча насправді з політикою він до кінця ніколи і не поривав.
Ще на посаді мера він створив ще одну партію з гучною популістською назвою «Світле майбутнє», а вже після відставки з посади мера дрейфував у бік нудних традиційних політичних утворень – Незалежної партії, де він пробув до 2017 та Соціально-демократичного альянсу, того самого з яким об’єднувався після виборів.
Соціологи та фахівці з поведінкової економіки кажуть, що не так і складно пояснити, чому люди голосують за смішних клоунів без досвіду, знань та конкретних програм – їм здається, що «гірше вже не буде». Але з часом, і досвід Ґнарра це підтвердив, щоб керувати системою, навіть на рівні міста, знання, досвід і прагматизм таки виявляються потрібні. Хто їх надасть всередині системи (в Ісландії це були соціал-демократи), той і буде насправді керувати нею, поки її обличчя буде розповідати анекдоти.
З часом світова економіка пішла на поправку, тож ісландці проголосували за традиційних політиків, хоча інша, менш стійка система демократії та економіки могла й не встояти, кажуть учені. Щоб попередити такий негативний вплив популізму, вони радять просвіщати публіку – пояснювати, які прийоми використовують кандидати-клоуни, чи ті, хто лише використовують буфонаду у своєму політичному сценарії, щоб відволікти увагу від справді важливих і несмішних питань.
До освіти потягнувся і сам Ґнарр – у січні 2015 року, він вперше перетнув поріг університету, хоч сів не за парту, а за письменницький стіл – у Центрі досліджень енергетики та довкілля в науках про людину (CENHS) Університету Райсу Ґнарр описав свій мерський досвід у книжці під назвою, що цілком відповідала його темпераменту: «Ґнарр!: Як я став мером великого міста в Ісландії та змінив світ».
