У міжнародній пресі чимало коментарів після суботнього обміну утримуваними громадянами між Україною та Росією. Також пишуть про розслідування, ініційоване в США конгресменами-демократами щодо можливого тиску на Україну з боку Білого дому аби Київ допоміг президенту Дональду Трампу переобратися на другий термін. І також є публікації про розклад сил у світовому православ’ї, зокрема через призму церковної ситуації в Україні.
Агентство Bloomberg вміщує колонку свого оглядача Леоніда Бершидського під заголовком: «Україна та Росія нарешті готові говорити про мир», а підзаголовок звучить так: «Довгоочікуваний обмін утримуваними показав, що вони [Україна та Росія] готові до угоди про вибори на Донбасі».
У статті мовиться, що обмін 35-на-35 дуже контрастував, адже в Києві українців зустрічав в аеропорту емоційний натовп родичів та журналістів, а також президент Володимир Зеленський, охоронців якого відсунули вбік у цій хаотичній сцені. Натомість у Москві колишніх утримуваних посадили в автобус без жодної церемонії, а на декого з них очікують місяці допитів з боку спецслужб…
Але, пише автор, Зеленський та [президент Росії Володимир] Путін віддали щось – чи когось – важливого під час обміну.
Україна віддала Володимира Цемаха, який, можливо, має цінну інформацію про збиття МН17. Росія наполягала на включенні Цемаха в обмін, що відклало процес на тиждень, бо Зеленський дав змогу нідерландським слідчим допитати цього свідка. «Росіяни зараз напевно заховають Цемаха, українського громадянина, від голландців», – пише Бершидський.
Це є подвійним сигналом від Зеленського: по-перше, це означає, що він – на відміну від свого попередника Петра Порошенка – готовий до політичних пожертв заради звільнення конкретних українців. По-друге, це говорить Путіну і західним посередникам на переговорах щодо Східної України – президенту [Франції] Емманюелю Макрону та канцлеру [Німеччини] Анґелі Меркель – що відновлення миру є його пріоритетом.
«Обраний на обіцянці покласти край війні, Зеленський має достатньо підтримки аби вдаватися до кроків, які прихильники Порошенка бачать як пряму зраду, і це створює умови для компромісу з Москвою», – зазначає автор колонки агенції Bloomberg.
Але не лише Зеленський пішов на компроміс.
«Путін віддав Олега Сенцова, кінорежисера, якому дали 20 років ув’язнення у 2015 році… Його п’ятимісячне голодування в тюрмі минулого року привернуло міжнародну увагу, зробивши його найвідомішим українським в’язнем у Росії. Путін явно тримав Сенцова для обміну, який, власне, був би значущим», – читаємо в статті.
Причиною, чому Путін, як виглядає, вірить, що наспів час для обміну, є та, що Макрон є незвично активним у намаганнях зблизити позиції сторін. Останніми місяцями французький президент відіграє завищену роль у глобальних справах: узяв на себе лідерство в ЄС, був господарем саміту G-7 у незвично для себе агресивній ролі, намагається владнали кризу у відносинах Ірану зі Заходом і сказав Путіну, що готовий працювати над європейською системою безпеки, яка б включала Росію.
«Макрону потрібна перемога, і цю ситуацію російський лідер хоче використати», – пише автор.
Як зазначає Бершидський, в неділю відбулась телефонна розмова Путіна й Макрона, і Україна була головною темою.
Путін пропонує для досягнення мирної угоди «письмове підтвердження» так званої «формули Штайнмаєра», яку у 2016 році запропонував тодішній глава МЗС Німеччини: припинення вогню, виведення всіх російських військ з утримуваних сепаратистами територій, потім місцеві вибори для легітимації адміністрацій під владою Києва, але з суттєвою автономією. А після таких виборів Україна перебрала б контроль над своїм східним кордоном із Росією.
«Зеленський не скутий упертою позицією попередньої адміністрації, і він має мандат на переговори щодо угоди. Це знову вводить у гру формулу Штайнмаєра… Для Путіна вимога автономії для регіону є червоною лінією. Є політично неможливим для нього дозволити Україні – унітарній державі, а не федерації – перебрати повний контроль (над Донбасом). Його заявлений мотив підтримки сепаратистів – захист російськомовного населення регіону від націоналістичного проєкту Києва», – зазначає Бершидський.
Автор додає: «Можливо, однак, що вільні вибори дадуть мандат лідерам, які насправді не хочуть проросійської автономії і швидко обміняють її на міжнародні інвестиції у відбудові зруйнованого війною регіону».
Бершидський наводить дані недавнього опитування Центру східноєвропейських та міжнародних студій у Берліні, проведеного з обох боків контактної лінії на Донбасі: на контрольованих сепаратистами теренах і на територіях, підконтрольних уряду України, немає більшості за автономію.
Впливова американська газета The Washington Post пише про розслідування Демократичної партії США щодо того чи президент-республіканець Дональд Трамп та його адвокат Рудольф Джуліані тиснули на Україну, аби вона допомогла Трампу переобратися на президентський пост у 2020 році.
Розслідування було розпочате дев’ятого вересня, і в листах до Білого дому та Держдепартаменту конгресмени-демократи називають дії Трампа та Джуліані «зусиллями на залякування українського уряду аби той розпочав два політично-мотивовані розслідування під виглядом антикорупційної діяльності».
Одне розслідування мало би допомогти Полу Манафорту, який перебуває у в’язниці через незаконний лобізм та фінансове шахрайство, а друге розслідування мало би стосуватись колишнього віцепрезидента Джо Байдена, який планує кинути виклик Трампу на наступних виборах.
«З наближенням виборів 2020 року президент Трамп та його особистий юрист, як виглядає, посилили тиск на український уряд та правоохоронну систему для послуг виборчої кампанії президента Трампа, і Білий дім та Державний департамент, можливо, спонукають (Україну) до цього», – написали голови трьох комітетів Палати представників Конгресу – з питань розвідки, зовнішніх зв’язків та догляду за діяльністю силових структур, вказуючи, зокрема, на погрозу Трампа призупинити виділення 250 мільйонів доларів допомоги Україні в її тривалій боротьбі проти підтримуваних Росією сепаратистів.
Голови цих комітетів також висунули вимогу до Білого дому та Держдепартаменту до наступного понеділка надати всю документацію та листування стосовно Манафорта та сина Байдена, Гантера Байдена, який у минулому мав дотичність до української енергетичної компанії «Бурісма».
Демократи у США також хочуть мати доступ до кореспонденції, пов’язаної з Сергієм Лещенком, який розкрив інформацію про платіжки Манфорту Партією регіонів, прокурором Юрієм Луценком та Андрієм Єрмаком, помічником президента Зеленського, з яким розмовляв Джуліані.
Також, як пише The Washington Post, демократи хочуть мати повну розшифровку та список присутніх під час телефонної розмови Трампа з Зеленським, яка відбулась 25 липня.
Британський журнал The Economist вмістив статтю під назвою «Стаючи на якийсь бік в битвах Православної церкви за Росію та Україну».
На думку видання, «конфлікти всередині слов’янського православ’я мають деякі дивні побічні ефекти».
Лише рік минув з часу, коли Московський патріарх Кирило поїхав до Стамбула для останньої спроби відмовити іншого православного ієрарха, Вселенського патріарха Варфоломія визнавати незалежну церкву в Україні.
Згідно з розшифровкою розмови, витік якої стався, Кирило доводив, що «росіяни та українці є одним народом», і що українська влада є нелегітимною. «Побачивши, що господар зустрічі, який є «першим за честю» в православному світі, не погодився, росіянин (Кирило) залишив зустріч, розлючений», – пише журнал.
Із того часу, а головне, від моменту дарування томосу у січні, відносини між двома патріархатами занепали: єпископи в Москві називають це найбільшим розколом у християнстві за кілька століть.
«Це перетворилось на глобальне змагання за вплив на приблизно 200 мільйонів православних християн», – зазначає часопис, вказуючи, що це мало відгомін сьомого вересня в Парижі, який після більшовицької революції 1917 року перетворився на центр російської теології.
«Те, що сталося в Парижі, є парадоксальним. Із двох головних полюсів у православному світі, Вселенський патріархат вважають більш західно-орієнтованим. Його виживання як християнського анклаву в мусульманській Туреччині залежить, певною мірою, від захисту з боку західних урядів релігійних свобод. Його московський візаві останніми роками зблизився з російською державою», – зазначає видання.
А в Парижі група православних християн зробила крок на відхід від Вселенського патріархату і зближення з Москвою, коли 104 голосами проти 75 було проголосовано за перепідпорядкування Московському патріархату – нехай і з правами широкої автономії – хоча для правового рішення потрібна була більшість у дві третини голосів.
«Для багатьох оглядачів одна річ є ясною. Час, коли значна частина православних християн на Заході, яка була вірною російським духовним традиціям, але опиралася московській владі і жила більш-менш комфортно, керуючи власними справами, добігає кінця», – зазначає The Economist.
Це не остання сутичка між двома патріархатами. Кілька тижнів тому Елладська церква зробила крок до визнання Православної Церкви України. Це здобуток патріарха Варфоломія, каже часопис.
У самій Україні, де раніше церковні суперечки могли спровокувати нову війну з Росією, все, як не дивно, стабільно: незалежна церква і та, яка підпорядковується Москві, кожна має десь по 10 тисяч парафій і лише в кількох парафіях є суперечки щодо підпорядкування.
