Верховна Рада може ліквідувати Військову прокуратуру: аргументи «за» і «проти»

Новопризначений генеральний прокурор Руслан Рябошапка підписав наказ про звільнення Анатолія Матіоса з посади головного військового прокурора і повідомив, що не бачить необхідності в існуванні військової прокуратури. І Верховна Рада розглядатиме законопроєкт, який пропонує ліквідувати цей орган. Наскільки це виправданий крок?

Верховна Рада України вже сьогодні, 10 вересня, може розглянути законопроєкт № 1032, поданий президентом Володимиром Зеленським, який передбачає зміни в роботі прокуратури і, зокрема, ліквідацію Військової прокуратури і посади головного військового прокурора.

Замість цього законопроєкт пропонує надати генеральному прокурору право «у разі потреби утворювати спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур».

Ще 2 вересня генеральний прокурор України Руслан Рябошапка звільнив із посади заступника генпрокурора – головного військового прокурора Анатолія Матіоса, який обіймав цю посаду, і виключив його зі списків.

«Думаю, що Військова прокуратура буде однією із систем, яка зазнає змін... Моя позиція полягає в тому, що я не бачу необхідності в існуванні Військової прокуратури», – так анонсував Рябошапка зміни ще на початку серпня.

Що каже Анатолій Матіос?

Того ж 2 вересня Анатолій Матіос на своїй сторінці у мережі Facebook повідомив, що направив рапорт новообраному генпрокурору та листи голові Верховної Ради Дмитрові Разумкову та головам усіх фракцій нового парламенту про негативні наслідки, які «спричинить ліквідація військових прокуратур для забезпечення правопорядку у Збройних силах України та для розслідування воєнних злочинів» та агресії Росії проти України.

А 7 вересня, коли відбувся обмін «35 на 35», Анатолій Матіос повідомив про 13 фігурантів кримінальних справ, яких забрала Росія, слідство щодо яких вела Військова прокуратура.

«Військові прокурори здійснили досудове розслідування, процесуальне керівництво та підтримали державне обвинувачення стосовно 13 із 35 осіб, переданих сьогодні Україною Російській Федерації в обмін на наших моряків та інших громадян:

1) Седиков Олексій Сергійович, громадянин РФ, засуджений вироком Попаснянського районного суду Луганської області від 03.03.2017 за участь у складі терористичної організації «ЛНР» у бойових діях проти військовослужбовців Збройних cил України, за ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 та ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 437 КК України до 11 років позбавлення волі. Застосовано помилування.
2) Сидоров Денис Володимирович, громадянин РФ, засуджений вироком Торезького міського суду Донецької області від 08.02.2017 за участь у складі терористичної організації «ДНР» у бойових діях проти підрозділів сил АТО, за ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 та ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 437 КК України до 11 років позбавлення волі. Застосовано помилування.
3) Агєєв Віктор Олександрович, громадянин РФ, засуджений вироком Новоайдарського районного суду Луганської області від 25.01.2018 за участь в терористичній організації «ЛНР» та незаконне поводження з вогнепальною зброєю за ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Застосовано помилування.
4) Баранов Олександр В’ячеславович, громадянин України, який в 2014 році після окупації Російською Федерацією території Криму, будучи військовослужбовцем української армії, вчинив державну зраду і дезертирство, перейшов на бік ворога, незаконно прийняв громадянство РФ після окупації Криму, засуджений вироком Подільського районного суду від 08.02.2018 за державну зраду та дезертирство за ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України до 13 років позбавлення волі з позбавленням військового звання молодший сержант. Застосовано помилування.
5) Одинцов Максим Євгенович, громадянин України, який в 2014 році після окупації Російською Федерацією території Криму, будучи військовослужбовцем української армії, вчинив державну зраду і дезертирство, перейшов на бік ворога, незаконно прийняв громадянство РФ після окупації Криму, засуджений вироком Дарницького районного суду від 06.02.2018 за державну зраду та дезертирство за ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України до 13 років позбавлення волі з позбавленням військового звання молодший сержант. Застосовано помилування.

6) Просолова Юлія Вадимівна, громадянка України, засуджена вироком Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 25.09.2018 за вчинення за завданням керівників терористичної організації «ДНР» терористичного акту 31.03.2017 у м. Маріуполь, внаслідок якого загинув начальник головного відділу контррозвідки Управління Служби безпеки України в Донецькій області полковник Хараберюш О.І., за ч. 3 ст. 258 та ч. 1 ст. 263 КК України до 12 років позбавлення волі. Застосовано помилування.
7) Єжов Станіслав Станіславович, громадяни України, засуджений вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 22.08.2019 за вчинення державної зради (будучи заступником керівника Протоколу прем’єр-міністра України надавав допомогу ГУ ГШ ЗС РФ у проведенні підривної діяльності проти України шляхом передачі службової інформації з обмеженим доступом), за ч. 1 ст. 111 КК України до позбавлення волі строком 3 роки 28 днів, який він відбув, перебуваючи під вартою (до набрання вироком законної сили судом змінено запобіжний на особисте зобов’язання).
8) Васьковський Андрій Сергійович, громадянин України, засуджений вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2019 за вчинення державної зради (будучи співробітником департаменту контррозвідки Служби безпеки України надавав допомогу розвідувальним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України шляхом передачі службової інформації з обмеженим доступом), за ч. 1 ст. 111 КК України до позбавлення волі строком 1 рік 7 днів, який він відбув, перебуваючи під вартою (до набрання вироком законної сили судом змінено запобіжний на особисте зобов’язання).
9) Ломако Юрій Миколайович, громадянин України, засуджений вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.04.2019 за вчинення державної зради шляхом збирання та передачі відомостей військового характеру 316-го Розвідувального центру ГУ ГШ ЗС РФ, за ч. 1 ст. 111 КК України, до 5 років позбавлення волі. Застосовано помилування.
10) Лазарєв Сергій Олександрович, громадянин України, засуджений вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03.09.2018 за вчинення державної зради шляхом передачі Головному управлінню Генерального штабу ЗС РФ відомостей у сфері оборони та інформації військового характеру, за ч. 1 ст. 111 КК України, до 4 років позбавлення волі. Застосовано помилування.
11) Кореновський Дмитро Євстафійович, громадянин України, обвинувачується у вчиненні державної зради та сприянні діяльності терористичної організації (передавав представникам ГУ ГШ ЗС РФ та «ДНР» інформацію військового характеру), за ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 та ч. 1 ст. 263 КК України. Судом змінено запобіжний захід на особисте зобов’язання.
12) Федоров Віктор Андрійович, громадянин України, обвинувачується у вчиненні державної зради та сприянні діяльності терористичної організації (передавав представникам ГУ ГШ ЗС РФ та «ДНР» інформацію військового характеру), за ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 та ч. 1 ст. 263 КК України. Судом змінено запобіжний захід на особисте зобов’язання.
13) Хоменко Олег Юрійович, громадянин України, обвинувачується у вчиненні державної зради і дезертирства за ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України. Судом змінено запобіжний захід на особисте зобов’язання.

Питаннями інших обміняних осіб, у тому числі Цемахом і Вишинським, опікувалися прокурори цивільних прокуратур та прокуратури АРК відповідно, які представляли державне публічне обвинувачення за дорученням керівництва ГПУ», – написав Анатолій Матіос.

Також Військова прокуратура відзвітувала, що за останні п'ять років до кримінальної відповідальності за ведення агресивної війни притягнули 263 особи, серед яких 68 громадян РФ (з них 21 високопосадовець, 18 генералів і адміралів, 18 суддів РФ), встановили 160 місць незаконного утримання полонених військовослужбовців ЗСУ і передали до Міжнародного кримінального суду понад 1000 сторінок доказів російської агресії.

Чому «​немає альтернативи»​?

Ветерани Військової прокуратури, військової юстиції звернулися до президента, голови Верховної Ради та генерального прокурора України із відкритим листом, в якому доводять необхідність існування Військової прокуратури.

У цьому листі вони критикують колишнього головного військового прокурора, але застерігають від ліквідації самої Військової прокуратури.

«Лише сьогодні на розгляді у судах Донецької і Луганської областей перебуває близько 1500 кримінальних проваджень, обвинувальні акти у яких спрямовані до суду військовими прокурорами. Це дає підстави стверджувати, що майже 5000 кримінальних проваджень Військовою прокуратурою сил АТО було вирішено з направленням до суду обвинувальних актів», – мовиться у листі.

Такий стан злочинності вказує на необхідність посилення координації протидії злочинам серед військовослужбовців, вважають автори звернення до президента Зеленського.

«Який орган прокуратури має здійснювати таку координацію? Який орган прокуратури має забезпечити розслідування у бойовій обстановці? Який орган прокуратури має відповідати за вирішення питань, які стосуються безпосередньо національної безпеки і оборони? Який правоохоронний орган поряд з СБУ має процесуально закріпити і підтвердити вчинення воєнних злочинів країною-агресором і бойовиками?» – запитують автори звернення.

На їхню думку, альтернативи військовим прокуратурам немає, до того ж, це відповідає стандартам країн НАТО, де є спеціалізовані військові правоохоронні органи: військова поліція, військові прокуратури, у Збройних силах країн-членів НАТО діють військові суди.

Генерал-майор юстиції у запасі Павло Богуцький, колишній військовий прокурор Західного регіону, а у 2014-2015 роках – Південного регіону (із зоною відповідальності прокуратури в межах Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Донецької та Луганської областей) прокоментував для Радіо Свобода намір ліквідувати органи військової юстиції:

– Коли пропонують ліквідувати військові прокуратури, то забувають: йдеться про питання національної безпеки, а більш конкретно – про воєнну безпеку.

Воєнна безпека – це не лише озброєння, техніка, вміння їх застосувати. Воєнна безпека – це ще належний рівень дисципліни, це боєздатність військових частин, які можуть виконати поставлене бойове завдання, виконати наказ. Це справа фахівців вузького профілю, які розуміються на особливостях взаємовідносин у військовій сфері, в діяльності Збройних сил (причому в деталях, а не загалом), у діяльності розвідувальних, контррозвідувальних органів, інших військових формувань тощо; у специфіці несення військової служби як у місцях проведення бойових дій, так і військових частинах, на полігонах, на особливо секретних.

У разі ліквідації Військової прокуратури не буде кому займатися ані військовими злочинами, ані воєнними.

Читайте ще: Іловайська трагедія: злочини воєнні та військові

Військові прокуратури упродовж останніх п’яти років за рішенням керівництва займалися не лише військовими та воєнними злочинами, але й справами не своєї підслідності, які не стосуються сфери оборони. Проте якби там не було, якими б не були недоліки у діяльності військових прокуратур, але свої повноваження вони реалізовували у тих умовах, які склалися у зв’язку з агресією РФ. Зокрема, матеріали стосовно воєнних злочинів були зібрані, стосовно «Боїнг-777» (рейс MH17 – ред.), інші провадження стосовно службових осіб Збройних сил Російської Федерації зареєстровані, розслідувані. Хто буде цим займатися? Поки що ніхто.

Куди передавати матеріали, які в роботі? Передати співробітникам Державного бюро розслідувань, але хто буде здійснювати процесуальне керівництво? Національній поліції або іншим правоохоронним органам, які і без того завантажені провадженнями?

Не про ліквідацію військових прокуратур потрібно говорити, а навпаки – про розбудову системи військової юстиції. В ній, по-перше, має бути передбачене функціонування військового або спеціалізованого правоохоронного органу, який буде здійснювати досудове розслідування. Це може бути, наприклад, військова поліція. Наступна ланка – орган прокуратури, який здійснює процесуальне керівництво. Далі – військові суди. Нічого нового тут ми не відкриваємо. Така система діє в усіх країнах, де є Збройні сили. Якщо таку систему буде створено, якщо вона буде чітко прописана у законодавстві, то й проблем поменшає.

«За» і «проти»

Олег Мицик, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Мицик і партнери», колишній заступник військового прокурора Львівського гарнізону:

– Військова прокуратура повинна існувати обов'язково, оскільки є частина функцій, яку інші органи виконувати не можуть.

Але те, що стало в «епоху Матіоса», знищило саму логіку існування Військової прокуратури, оскільки вона займалася чим завгодно, окрім своїх прямих функцій. І є велика проблема, що через несприйняття особистості Анатолія Матіоса знищують саму Військову прокуратуру.

Цього робити не треба. Якщо Військову прокуратуру таки ліквідують, то все одно через деякий час до необхідності її існування повернуться знову. Вже було при Януковичі – коли Військову прокуратуру ліквідували, але з початком війни її знову відновили і прокурорів мобілізували.

ДБР, на мій погляд, не замінить Військову прокуратуру. В країні, яка воює, має розгорнуту армію і має досвід проведення мобілізації, Військова прокуратура має бути. Має формуватися і міцніти штат прокурорів, які знають армію, розуміються на специфічних питаннях, накопичують досвід і знання.

Думаю, що варто дати правову оцінку тому, що Військова прокуратура в «епоху Матіоса» займалася непідслідними їй кримінальними провадженнями: по співробітниках міліції, по митниках, по сільських головах, рибінспекціях і тому подібне.

У наказі від 29.08.2014 № 12гн, який регулює діяльність військових прокуратури, є стаття 10, вона зазначає: «У випадках, коли в силу виключних обставин на певних адміністративних територіях не діють територіальні органи прокуратури, які мають здійснювати там нагляд, за рішенням генерального прокурора України на військові прокуратури може покладатися виконання їх функцій». А Анатолій Матіос, із незрозумілих мені причин, скерував роботу так, що Військова прокуратура присвоїла собі інші функції. І тепер ці справи «висять» у судах, вироками Військова прокуратура не може похвалитися, а натомість у суспільстві з'явилася недовіра.

Закон чітко каже, чим має займатися Військова прокуратура. Військова прокуратура має займатися розслідуваннями злочинів у військовій сфері. Ось що каже закон. І тут оте пояснення, що усіма справами, дотичними до «зони АТО», усіма справами про «державну зраду» має займатися Військова прокуратура, щоб «було в одних руках», на мій погляд, не спрацювало.

Тож, моя думка, чисельність Військової прокуратури має бути скорочена, але вона обов’язково має бути і займатися своїми прямими функціями

Ольга Решетилова, координатор Медійної ініціативи за права людини:

– У такому вигляді, як вона була з 2014 року, Військова прокуратура точно не потрібна. Тому що вся її структура вибудувана під вирішення політичних і комерційних інтересів однієї людини, а головним інструментом було підсадити військових на гачок.

У більшості випадків справи не розслідувались, вони «рішались». І цю залежність офіцерів від ГВП можна було чітко простежити нещодавно, коли на прохання прокурорів цілі командування і окремі командири почали виступати на захист Військової прокуратури із заздалегідь підготовленими текстами, хоча ці самі люди мені роками до цього жалілися на свавілля військових прокурорів.

Про якість розслідувань у Військовій прокуратурі можна говорити, хоча б, згадавши, а чи знаємо ми, чому вибухали артилерійські склади і хто за це відповідальний? Або чи знаємо ми на четвертий рік після першої трагедії, чому вибухають міномети «Молот»?

При цьому Матіос постійно брався за невластиві його відомству справи, як, наприклад, боротьба із незаконним видобутком бурштину чи вирубкою лісу в Карпатах. А коли адвокатка Євгенія Закревська просила Матіоса забрати у місцевої поліції справу про вбивство Дмитра Шабрацького – військового, убитого у місці дислокації підрозділу під час несення служби, він казав, що це не його компетенція.

Що стосується необхідності у військовій прокуратурі загалом, а не ГВП імені Матіоса, це питання не можна розглядати окремо від загальної стратегії правосуддя у сфері військового права.

І тут думки розходяться: чи потрібні військовим спеціалізовані поліція, прокуратура, суди, чи ні?

Зі свого досвіду я точно знаю, що військовим потрібен свій омбудсмен, оскільки захист прав військовослужбовців – це дуже специфічна сфера, де служба, звісно, накладає певні обмеження на права і свободи особи, і межа між дисципліною, виконанням обов‘язку і приниженням гідності та перетворенням військового на раба свого командування.

За такої системи «стримування і противаг», коли військовий захищений зовнішнім інститутом і має до кого звернутись у разі порушень своїх прав, можливо, і є місце для Військової прокуратури, з дуже обмеженою сферою її застосування. В іншому випадку вона знову перетвориться на каральний орган.

А що стосується Управління зі розслідування злочинів проти миру, людяності..., яким так пишаються військові прокурори і до якого в мене теж багато питань, його треба було б трансформувати у міжвідомчий координаційний центр із розслідувань подій війни, як це давно пропонували правозахисники і юристи.

Хоча, звісно, за п'ять років уже багато шансів на розслідування різних епізодів конфлікту втрачено, ще є можливість багато чого надолужити. Головне – професійність і вмотивованість, тоді за великим рахунком байдуже, як називається інституція.

Читайте ще:

«Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» – Ніна Брановицька

Рябошапка призначив Віталія Каська першим заступником генпрокурора