Із 1 січня 2020 року в Україні скасовується депутатська недоторканність від кримінального переслідування. Таке рішення остаточно ухвалила Верховна Рада 3 вересня з ініціативи глави держави Володимира Зеленського, яке покликане в тому числі не допустити розколу президентської фракції «Слуга народу». Тепер президенту буде легше управляти незгодними із загальною позицією правлячої партії. Згідно з підсумками дострокових парламентських виборів, партія Зеленського отримала рекордні в українській історії 254 депутатських мандати, що дозволило президенту сформувати в Раді підконтрольні йому монобільшість і Кабінет міністрів. Позбавлення депутатів недоторканності, вважають опозиційні українські політики, може бути лише початком руху Зеленського шляхом до узурпації влади в країні. Проте поки все, що робить і говорить шостий президент України і члени його команди, із захопленням сприймається пересічними українцями, особливо молоддю.
Перші рішення Верховної Ради України, плани «Слуги народу» і нового уряду дають підстави експертам заявляти: замість парламентсько-президентської де-факто в Україні з'явилася президентська форма правління. На цьому тлі Володимир Зеленський обіцяє замість лише розмов про боротьбу з корупцією, які звучали впродовж останніх років, швидкі результативні дії з її викорінення. Осінній політичний сезон в Україні, відповідно до нещодавнього інтерв'ю президента, яке він дав виконавцю ролі прем'єр-міністра України в серіалі «Слуга народу», акторові Станіславу Боклану, повинен запам'ятатися гучними корупційними процесами проти колишніх високопоставлених діячів.
До кінця року Верховна Рада має намір ухвалити близько 500 законів. Кілька сотень напрацьованих законопроєктів можуть бути схваленими парламентом протягом найближчих трьох місяців. Опоненти влади проаналізували понад 50 із них і дійшли висновку, що, якщо вони будуть ухвалені, це призведе до згортання демократії і обмеження парламентаризму. Через пів року, на наступній сесії Верховної Ради, можуть бути остаточно ухвалені законопроєкти, що вимагають конституційних змін: зокрема, про підпорядкування президенту Національної гвардії України, про отримання контролю президента над усіма антикорупційними і регуляторними органами, про ліквідацію адвокатської монополії, про скорочення кількості депутатів українського парламенту з 450 до 300. За словами співголови парламентської фракції «Європейська солідарність» Артура Герасимова, майже всі законопроєкти «ведуть до повної концентрації влади в руках однієї людини і до повної відсутності контролю над діями влади».
У своїй промові з парламентської трибуни 3 вересня член цієї ж фракції Олексій Гончаренко порівняв Зеленського, який прагне отримати максимальну владу, з президентом Росії Володимиром Путіним. Навіщо це потрібно шостому президенту України?
– На жаль, можновладцям завжди здається, що їм не вистачає влади, – говорить Олексій Гончаренко. – Дайте ще, ще і ще ... На жаль, ми бачили, до чого це призвело в Росії. Тому, виступаючи з трибуни Верховної Ради, я попросив президента України Володимира Олександровича Зеленського пам'ятати, що він – Володимир Олександрович, а не Володимир Володимирович. І Україна не повинна скотитися до авторитаризму. Упевнений, що цього не станеться. Ми повинні захистити демократію в нашій країні. А те, що Зеленський не може зупинитися у якомусь шаленому бажанні отримати ще більше і більше повноважень, це неправильно і це потрібно зупинити.
– На вашу думку, це особиста ініціатива Зеленського – отримати всі важелі влади – чи до цього його підштовхує оточення?
– Я не буду розкривати якусь теорію змови. Поняття не маю, не готовий і, в принципі, мене не цікавить, сам Зеленський діє чи за ним хтось стоїть. У будь-якому випадку в країні повинні бути баланси влади, антикорупційні органи повинні бути незалежними, і про це йдеться. Головне завдання антикорупційних органів – боротися з корупцією у владі. Опозиція ж не може займатися корупцією апріорі, у неї немає ніяких можливостей. Цим може займатися лише влада. Але якщо ці органи будуть повністю підконтрольні владі, то хіба можуть вони бути незалежними і хіба будуть такими результати їхньої роботи? Думаю, відповідь очевидна. І тому мені байдуже, хто за цими рішеннями стоїть – особисто Зеленський чи колективний Зеленський. У будь-якому випадку ми не повинні допустити узурпації влади. І Україна не повинна перетворитися ні в Росію, ні в радянську соціалістичну республіку.
– Ви вважаєте, що громадянське суспільство в Україні зараз настільки сильне, що зможе не допустити концентрації влади?
– У нас уже була така спроба, коли Віктор Янукович в 2013 році вийшов за межі своїх президентських повноважень, змінив стратегічний курс країни, і реакцією на це була Революція гідності, коли спочатку сотні тисяч, а потім мільйони людей вийшли на вулиці. Українці показали, що вони такі речі не допускають. Хоча і ціна у цього висока – на київському Майдані загинули понад сто людей, почалася російська агресія і багато чого іншого сталося. Тому до цього доводити не варто. І при найменших спробах подібні спроби слід відразу ж припиняти.
Опоненти чинного українського президента вважають, що, розширюючи свої повноваження, він йде «по стопах» згаданого Гончаренком четвертого президента Віктора Януковича, який через Конституційний суд восени 2010 року узурпував владу, отримавши всі важелі управління державою, а в лютому 2014-го – після Революції гідності – втік до Росії. Зеленський, як і Янукович, був обраний на виборах з обмеженими президентськими повноваженнями.
«Можливо, я неуважно читав передвиборчу програму Зеленського, але я не пам'ятаю, щоб він обіцяв збільшити свої повноваження. Якщо подивитися на деякі зміни, конституційні та законодавчі, то він збирається фактично підпорядкувати собі всі силові структури, починаючи від Нацгвардії і закінчуючи можливістю створення в необмеженій кількості регуляторних органів. Мені здається, що якусь серію «Слуги народу» (в цьому серіалі Зеленський зіграв роль президента України Василя Голобородька – ред.) я пропустив», – заявив з парламентської трибуни голова фракції «Голос» Сергій Рахманін.
Гвардійці президента?
Підготовлені поправки до Конституції України, які передбачають перепідпорядкування Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) і Державного бюро розслідувань (ДБР) президенту, дійсно можуть привести до невиправданої концентрації влади в руках глави держави, попереджають в Transparency International. У міжнародній правозахисній організації зазначають, що НАБУ і ДБР повинні перебувати під керівництвом уряду, а не президента, оскільки правоохоронні органи стосуються виконавчої влади. Серед законопроєктів, які вніс на розгляд Верховної Ради президент, серйозну критику викликала і його ініціатива щодо виведення з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ Національної гвардії України (НГУ), що нараховує 50-60 тисяч бійців, і передачі її в підпорядкування главі держави.
У пояснювальній записці до документа зазначається, що такий крок дозволить президенту «більш ефективно використовувати можливості НГУ в сфері національної безпеки і оборони». Таким чином Арсен Аваков, який, незважаючи на протести активістів, все ж був призначений міністром внутрішніх справ в новому українському уряді, стане вже не такою впливовою політичною фігурою, як у період президентства Петра Порошенка, каже голова «Центру військово-правових досліджень» Олександр Мусієнко:
– Зеленський і його оточення мають на меті максимально скоротити повноваження Авакова. І саме так це (перепідпорядкування НГУ – ред.) буде піднесено суспільству і особливо затятим противникам міністра, мовляв, дивіться, ми залишили його на посаді голови МВС, але, тим не менше, повноваження урізали. Така тенденція вже простежується. Уряд вже ліквідував управління Національної поліції, яке займалося боротьбою з економічними злочинами в складі МВС. Тепер, якщо заберуть у відомства Авакова підконтрольні йому Національну гвардію і, можливо, ще й прикордонну службу, то, звичайно ж, це суттєво скоротить його повноваження і вплив. Що ж стосується самого законопроєкту про перепідпорядкування Нацгвардії главі держави – я не підтримую таку ініціативу, оскільки в силових відомствах між собою повинен зберігатися баланс і якась конкуренція. Це своєрідний запобіжник від концентрації влади над силовим блоком в одних руках – в руках президента України. Саме через те, що існувала така конкуренція між керівниками МВС і СБУ, генеральним прокурором, ми бачили впродовж останніх п'яти років і навіть до цього, коли міністр внутрішніх справ призначався у результаті домовленостей парламентської коаліції. Це дало можливість забезпечити і чесний виборчий процес.
Чи не вперше в українській історії на останніх президентських виборах керівник МВС не став на бік глави держави, а зайняв більш-менш нейтральну позицію. До речі, можна пригадати, що ще з часів першого президента України Леоніда Кравчука і початкового періоду правління другого президента країни Леоніда Кучми – до ухвалення Конституції України в 1996 році, – функції з управління Нацгвардією були у парламенту. А вже пізніше були створені Внутрішні війська, підконтрольні МВС України, і всі силові органи підкорилися главі держави, оскільки діяла президентська форма правління. У сучасній же парламентсько-президентській Україні концентрація всієї влади в руках президента викликає закономірні запитання. Ми не бачимо бажання нинішньої влади допустити парламентський контроль за Нацгвардією й іншими силовими структурами. Крім того, виникають сумніви, чи не може ініціатива президента про перепідпорядкування йому Нацгвардії призвести до негативних наслідків, коли всіма силовими структурами керуватиме один президент з єдиного центру. Тому вважаю недоцільним ухвалення такого законопроєкту. Існуюча структура цілком відповідає європейським моделям форм управління силовими органами і її слід було б зберегти. Тим більше, що Національна гвардія прекрасно себе зарекомендувала у складі МВС.
– А, на вашу думку, чи існує зараз загроза узурпації влади в Україні?
– Оцінюючи всі факти, починаючи з кінця весни, після вступу Володимира Зеленського на посаду президента України, почалася цілеспрямована кампанія, покликана зосередити в руках Зеленського якомога більше важелів впливу і влади. Зараз ми бачимо пік цієї кампанії, її мета, очевидно, фактичне встановлення в Україні президентської форми правління. Причому президентської форми в такому гіршому розумінні, тому що навіть при такій формі правління в багатьох країнах парламенти мають контролюючі функції, наприклад, у Франції та США. У них є інструменти, які дозволяють не допускати здійснення президентом незаконних, неконституційних дій. У нас же переважає політична логіка над правовою. І це стає все більш помітним. Іноді такі «добрі наміри» прикрашаються популізмом. А на це позитивно реагують пересічні українці. Їм подобаються ідеї розігнати частину депутатів Верховної Ради, скоротивши їх чисельність із 450 до 300, посадити за ґрати тих політиків, що провинився, і так далі. Насправді подібні ініціативи продиктовані прагненням, повторюся, отримати якомога більше влади. До якої міри це може дійти? Поки що говорити про це складно. Думаю, що існуючі в Україні громадянські інститути, журналісти, активісти та пересічні українці, як свідчить наша історія, не дуже прихильно реагують на узурпацію влади, на спроби встановити диктатуру. Але тут є один істотний момент – якщо у Зеленського при цьому будуть економічні успіхи, якісні реформи, позитивні результати, які відчують у своїх кишенях всі громадяни, то реакцію на узурпацію влади в цьому випадку припустити важко: можливо, багато хто буде схвалювати такі кроки влади. Щоправда, з огляду на волелюбність українського народу, це може бути лише до пори до часу, – вважає Олександр Мусієнко.
Бистрицький про те, чому в нинішній Україні неможливо узурпувати владу
Шостий український президент вимагає від своїх підлеглих швидких рішень. Парламентська більшість у складі членів його партії для цього готова засідати в Раді, голосуючи за невідкладні президентські ініціативи, не тільки вдень, але і вночі.
Незважаючи на те, що Володимир Зеленський зосередив у своїх руках і законодавчу, і виконавчу владу, Україні не загрожують ні узурпація влади в класичній формі, ні згортання демократії, впевнений завідувач відділом Інституту філософії Національної академії наук України Євген Бистрицький:
– Узурпації влади в Україні в класичній формі, коли є диктатор і його команда, які повністю змінюють норми права і Конституції, бути не може. Але є те, що я б назвав концентрацією влади. Але не в одних руках самого президента Зеленського, а в одній представницькій політичній команді, яка складається з Офісу президента, більшості у Верховній Раді і виконавчої влади. Така концентрація спостерігається. І ті законопроєкти, які подані «Слугою народу» на розгляд депутатів парламенту, дійсно говорять про таку концентрацію, а саме – президент не тільки прагне підпорядкувати собі Національну гвардію, що загалом і непогано, тому що в наших умовах він – головнокомандувач Збройних сил України, і підпорядкування Нацгвардії главі МВС, як ми бачили в період президентства Петра Порошенка, призводило до виникнення двовладдя або елементів двовладдя. І впродовж останніх п'яти років ми спостерігали, коли міністр внутрішніх справ не підкорявся, не дивився в бік президента. Але найбільш не дуже приємне – те, що Зеленський подав законопроєкти, які дозволять йому призначати керівників регуляторних органів України. Тут виникають, звичайно, елементи і конфлікту інтересів, і можливої корупції. Наскільки це небезпечно? Безумовно, це недемократично, але, тим не менше, це можна відстежувати – кого буде Зеленський призначати, наслідки такого призначення. Однак я не впевнений до кінця, що ці законопроєкти будуть ухвалені Верховною Радою, оскільки український президент пообіцяв проаналізувати їх на предмет відповідності нормам Європейської конвенції з прав людини, нормам демократії. Ми подивимося, чим закінчиться ця кампанія. Я б інтерпретував бажання концентрації виконавчої і законодавчої влади в одній представницькій політичній команді як бажання досить радикально проводити реформи. Це очевидно, оскільки реформи потрібно зараз сильно динамізувати, і без цього досить складно виконати передвиборчі обіцянки президента.
Тепер – чому я думаю, що узурпації влади не буде? По-перше, я б звернув увагу на якість виконавчої влади. Там є 5-6 персон, не буду їх називати, які, вважаю, не допустять узурпації. Вони не так сильно тримаються за свої крісла, там є, наприклад, Айварас Абромавичус (генеральний директор «Укроборонпрому», колишній міністр економіки в українському уряді – ред.), скажімо, які за своїм характером не підуть на співпрацю з диктаторським режимом. Але це не найголовніше. Друге, що важливо – національні сили. Я маю на увазі патріотично проукраїнські, але не націоналістичні сили, які зараз відстежують все, що відбувається у владі. І думаю, що вони разом з громадянським суспільством діятимуть спільно, якщо виникне загроза узурпації влади. І, нарешті, третій фактор – західні донори України і міжнародні відносини із Заходом, в які вбудована Україна. В умовах війни – збройного конфлікту на Донбасі – йти на загострення, йти взагалі на кроки, які будуть руйнувати демократію в Україні? Думаю, що ми зустрінемо досить різкий опір і невдоволення наших західних колег. Це пов'язано і з економічними санкціями проти Росії, і з війною на сході України, і з кримською проблемою. Весь цей комплекс невирішених питань не дасть можливості навіть при великому бажанні стати диктатором. Колишній комедійний актор в ролі диктатора – зараз ймовірність такої перспективи викликає лише іронію. Думаю, що це фантастичний сценарій, і реалізувати його в реальності не вдасться.
Оригінал – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
