(Рубрика «Точка зору»)
Один із лідерів партії «Опозиційна платформа – За життя» Віктор Медведчук, який в колі високопоставлених чиновників слухає виступ Володимира Путіна і посміхається, коли президент Росії згадує про нього в контексті переговорів про звільнення українських заручників – це вже прекрасна ілюстрація політичних пріоритетів і Путіна, і Медведчука.
Російське керівництво веде переговори про обмін з президентом України, але Путіну дуже важливо підкреслити, що він спілкується про це саме з Медведчуком. Владивосток, де виступає Путін – не близький світ, переліт туди можна порівняти з перельотом до Сполучених Штатів. Але Віктор Медведчук відправляється в цю подорож, щоб чергового разу продемонструвати свою наближеність до Путіна і свою участь у процесах, відповідальність за які несе саме керівництво країни, а не опозиційний політик. Для тих, хто не зрозумів сигнал, Путін і Медведчук проводять спеціальну зустріч і кажуть про звільнення українців. Принаймні, в російських телеглядачів повинно виникнути відчуття, що головна персона в питаннях обміну – Медведчук, а не Зеленський.
Цю політику Путіна важко назвати новою. Саме Медведчук 2004 року представляв Путіну і Медведєву майбутнього президента України Віктора Януковича – спадкоємця Леоніда Кучми. Тоді, перед першим Майданом теж мало скластися враження, що саме Медведчук робить українських «королів» і ця його робота є узгодженою з Кремлем. І якщо Медведчук сказав, що Віктор Ющенко ніколи не буде президентом України, це означає – не буде. І крапка. А те, що цей прогноз не підтвердився, ніякого значення не має. Тому що Путін і Медведчук продовжують жити у своєму політичному світі.
Після 2010 року російський президент за допомогою Медведчука «виховує» все того ж Віктора Януковича. Прибуває з візитом в Україну, проводить з українським президентом не години, а хвилини. А години проводить у кримській резиденції Медведчука, щоб чергового разу продемонструвати, з ким він обговорює українську політику. Для Януковича Медведчук – чужий, швидше конкурент у відносинах із Кремлем, ніж соратник. Лідер «донецької» групи намагається мінімізувати вплив Медведчука, але витіснити його з української політики він все одно не може – боїться Путіна.
Може здатися, що після 2014 року боятися вже нікого, російський вплив в Україні трансформувався з політичного тиску у відкриту агресію. Але Путін і тут знайшов можливість зберегти Медведчука. Він практично відмовляється від контактів із керівництвом України, але дає зрозуміти – найнадійнішим інструментом комунікації, та й посередником у питаннях звільнення полонених є Медведчук. І ніхто інший.
Для Володимира Зеленського з його рівнем підтримки і прагненням довести, що він здатний виконати обіцянки про звільнення співвітчизників із російських в’язниць сама думка про те, що Віктор Медведчук буде виглядати головним «миротворцем» і «визволителем» може бути нестерпною. Саме тому новий український президент так знервовано реагує на активність Медведчука. І саме тому Путін і Медведчук починають процес «виховання» тепер уже Зеленського, прагнуть показати, що без Медведчука нічого не вийде. І краще з цим не сперечатися.
Український президент постає перед непростим вибором. Мінімізація політичного впливу Медведчука може ускладнити будь-які форми діалогу з Москвою. Але не боротися з цим впливом означає підточувати основи власної влади. Досвід попередників Зеленського це наочно демонструє.
Віталій Портников ‒ журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
