Український парламентаризм помер, стверджує дописувач тижневика «Країна» політолог Валентин Бушанський. Він вважає, що Верховна Рада ІХ скликання одразу продемонструвала свою суть – механізм для бездумного випльовування законів і постанов, «скажений принтер». Словосполучення взяте в лапки, бо запозичене з російського дискурсу. Саме до такого порівняння вдаються тамтешні публіцисти, характеризуючи Державну думу Росії, де немає місця для дискусій, де є одностайність і одноголосність, а ще плазування перед президентськими стопами. Із 247 народних депутатів, що ввійшли до фракції «Слуга народу», лише окремі готові до законодавчої роботи, а решта – манекени, запрограмовані натискати на кнопки. Жоден із народних депутатів, окрім, напевно, Разумкова і Стефанчука, в очі не бачив жодного законопроекту, за який вони проголосували в перший день роботи. А все чому? Бо кожен із «зелених слуг» чітко знає: його функції не мають нічого спільного з четвертим розділом Конституції, в якому прописано права, обов’язки та повноваження народних депутатів. Бо ніякі вони не народні депутати, тобто не представники народу, наголошує політолог. Вони – актори, найняті для масовки: сидіти на стільчиках стільки дублів, скільки буде потрібно, натискати на ті кнопки, на які потрібно. І якби виконавчий продюсер Дмитро Разумков наказав їм сидіти в сесійній залі не до другої ночі, а до самісінького ранку – вони сиділи б. Чому? Бо їм чітко пояснили і повсякчас нагадують правила кіновиробництва: масовка – змінний параметр. Сьогодні вона є, а завтра її можуть і розігнати, набравши свіжу і ще зеленішу. Тож не варто занадто вживатися в роль за Станіславським. Це прерогатива зірки, себто Зеленського.
Багатьом українцям імпонує стиль керування Володимира Зеленського – суміш Лукашенка й Голобородька. Українці люблять дивитися, як президент приїжджає кудись і ставить на місце чиновників. Їм це здається справедливістю, насправді – це тільки картинка для телебачення, переконує експерт тижневика «Країна» політолог Костянтин Батозький. Адже Зеленський і його команда – люди шоу-бізнесу. Добре відчувають публіку. У світі панує тренд на популізм. Це стало зрозуміло після обрання президентом Дональда Трампа в США. Злам епох завжди погано позначається на політиці. Вона не встигає пристосуватися. Тож український випадок не ексклюзивний, зазначає експерт. Люди втомилися від старого політичного дискурсу – протистояння лівих і правих. Раніше дискусія була про роль держави в житті суспільства й особи. Ліві наполягали, що вона має втручатися. Праві, що вплив держави має бути мінімальний, а перевагу варто віддати самоорганізації. Сучасне політичне протистояння відбувається між індивідуалістами й глобалістами. У межах цього дискурсу будуть формуватися нові партії. Перші мислять категоріями своєї держави. Другі думають про глобальний розвиток, долю планети й навіть Всесвіту, зазначає політолог.
Новий прем’єр-міністр України Олексій Гончарук розповів про ключові пріоритети роботи його уряду впродовж п’яти наступних років: 40% приріст ВВП і 1 мільйон нових робочих місць. Газета «День» аналізує, наскільки реальна мета – зростання економіки у 8 разів за 12 років. І пропонує сценарій-прогноз, за яким будує свою програму дій уряд Гончарука. Видання, посилаючись на дослідження Українського інституту майбутнього, пише, що аналіз країн «економічних тигрів» свідчить, що мета реальніша, ніж здається. В історії є чимало прикладів зростання економіки країни за 12 років і в 15 разів (досвід Азербайджану), в 14 разів (досвід Південної Кореї), в 11 разів (досвід Гонконгу). Детальний аналіз чинників, що зробили відсталі країни «економічними тиграми», дає змогу виокремити серед них 4 ключові. Перший – наявність зовнішньої небезпеки. Це був потужний чинник, що мобілізував націю та еліту. Другий – авторитарне управління країною в період реформ. За демократії реформи складно реалізувати, адже вони не можуть бути комфортні для всіх груп. Третій – контроль авторитарного правителя з боку англо-саксонського світу. Авторитарний правитель може легко вдатися до диктатури й побудувати Північну Корею. А ще досвід країн «економічних тигрів» свідчить, що економічний прорив неможливий без залучення в країну інвестицій, чималих за мірками України і цілком реальних для глобальної економіки. Саме інвестиції можуть стати драйвером зростання економіки України до 2030 року. Докладніше про те, без чого неможливий економічний прорив України, йдеться в статті «Історія про 40%».
