Mike Eckel, Carl Schreck
Коли Зелімхан Хангошвілі 2016 року просив притулку в Німеччині, він утікав від низки замахів на його вбивство, і хотів утекти від попереднього життя – в якому на десятиліття раніше він був командиром, який воював проти російських військ у Другій чеченській війні.
Він із родиною оселився в Берліні і регулярно ходив на п’ятничні молитви в місцевій мечеті. 23 серпня, коли він вийшов із мечеті на стежку в парку, до нього під’їхав на велосипеді невідомий і двічі вистрелив йому в голову. Хангошвілі помер майже відразу.
Він став останньою жертвою низки таємничих убивств, що протягом багатьох років мали за цілі чеченців чи й росіян, утікачів із Росії, які свого часу виступали проти російських силових структур чи проти Кремля.
Німецька поліція арештувала за підозрою в нинішньому вбивстві росіянина, і засоби інформації в Німеччині цитують неназвані офіційні джерела, які кажуть, що слідство розглядає можливість політичного вбивства.
А знайомі Хангошвілі кажуть, що й не сумніваються в замовності вбивства – адже загиблий був командиром бойового загону в Чечні на початку 2000-х років. Дехто критикує владу Німеччини за те, що притулку йому так і не надали.
«Того факту, що він воював у Другій чеченській війні як командир середньої ланки, вже достатньо, думаю, для того, щоб на нього полювали», – сказав знайомий убитого Сайхан Мурзаєв проектові Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» «Настоящее время».
А Еккегард Маас, директор Німецько-кавказького товариства, німецької доброчинної організації, каже: загиблий усвідомлював, що його життя в небезпеці.
«Він завжди так казав. Для мене ясно: слід веде в Москву», – наголосив Маас в інтерв’ю.
«Він завжди був стривожений, – каже про вбитого Тамта Мікеладзе, грузинська юристка-правозахисниця, яка допомагала Зелімханові Хангошвілі, коли той жив у Грузії. – Він завжди непокоївся, що намагання російських силових структур знайти його тривали неперервно».
За її словами, вбивство Хангошвілі в Берліні викликало занепокоєння і глибокий жаль у його рідних місцях у Грузії, в Панкіській ущелині, де теж живуть чеченці.
Речник Кремля Дмитро Пєсков відкинув думку, що до вбивства причетна влада Росії. «Ця справа, природно, не має ніякого стосунку до російської держави, до офіційних органів», – заявив він.
Басаєв і Масхадов
Зелімхан Хангошвілі походить із Панкіської ущелини – іноді неспокійного регіону Грузії, де здавна живуть місцеві чеченці, яких також називають кістинцями. Останніми роками там також оселилося багато чеченців-біженців із Росії.
Коли російські війська 1999 року вторглися в Чечню, яка після перемоги над Росією в Першій чеченській війні 1996 року отримала фактичну значну автономію, Хангошвілі, як і багато інших чеченців, узявся за зброю. За словами його друзів і знайомих, він командував загоном із кількох десятків бійців.
Воював він попліч таких польових командирів, як Шаміль Басаєв і Аслан Масхадов (останній також протягом короткого часу був президентом Чечні).
Басаєв був убитий унаслідок вибуху в сусідній із Чечнею Інгушетії 2006 року. Масхадова вбили 2005 року в Чечні під час рейду Федеральної служби безпеки Росії.
2005-го, коли Росія посилила наступ, Хангошвілі втік із Росії до Грузії й отримав там паспорт на прізвище матері, щоб приховати свою особу, розповідають Маас і Мікеладзе. Його вважали авторитетним діячем у громаді панкісців, яка зазвичай налічувала близько 7 тисяч осіб, але з напливом біженців від боїв у Чечні значно зросла.
В інтерв’ю з організацією «Вайфонд», чеченською доброчинною і правозахисною групою, його старший брат Зураб розповів, що 2008 року Зелімхан пережив спробу викрадення. Тоді, сказав він в інтерв’ю, оприлюдненому 26 серпня, група осіб у Панкіській ущелині планувала викрасти його і перевезти до Росії.
А 2015 року Хангошвілі також пережив спробу вбивства посеред дня в центрі Тбілісі – в нього стріляли і чотири рази влучили в руку й плече.
У результаті він і його родичі попросили владу Грузії про захист. Але там, як каже Мікеладзе, йому відмовили. Ба більше: за її словами, прокуратура практично нічого не робила, щоб повністю розслідувати замах на вбивство.
Це врешті привело Хангошвілі до рішення втікати з Грузії. Пробувши якийсь час в Україні і Польщі, він, за словами юристки-правозахисниці, попросив притулку в Німеччині.
Замовники в Москві?..
Зураб Хангошвілі при цьому каже про вбивство свого брата: «Я вважаю, що це ті самі люди, які намагалися вбити його в Грузії. Може, виконавці були інші, але замовники ті самі: ФСБ Росії».
Не тільки Зураб, а й багато інших чеченців, а також російських дисидентів та інших спостерігачів, швидко вказали на Москву як на призвідника вбивства.
Німецькі засоби інформації також спекулювали, що Хангошвілі міг стати ціллю російських спецслужб, і проводили паралелі з отруєнням в Англії 2018 року подвійного агента КДБ Сергія Скрипаля, якого, як стверджують, труїли працівники російської військової розвідки.
Іще 2006 року президент Росії Володимир Путін підписав указ, що легалізував убивства людей поза межами Росії, щодо яких твердили, що вони становлять терористичну загрозу, – по суті, затверджені державою вбивства.
А 2008 року один із сайтів, пов’язаних із чеченським незалежницьким рухом, оприлюднив, як стверджувалося, офіційний перелік чеченців для вбивства, укладений російськими спецслужбами. Правдивість цього списку так і не була до кінця підтверджена.
Як розповіла Мікеладзе, Хангошвілі мав у панкіській громаді добру репутацію, так само до нього добре ставилися й грузинські урядові структури. 2008 року він зібрав загін, який мав би допомогти грузинським військам у сепаратистській Південній Осетії, які воювали проти російських військ.
Але Росія швидко придушила опір грузинських сил, і через п’ять днів бойові дії практично припинилися, завершившись тим, що Росія окупувала Південну Осетію й інший сепаратистський регіон, Абхазію, а потім визнала ці окуповані території «незалежними державами». Загін Хангошвілі так і не встиг вступити в бій.
Як каже Маас, Хангошвілі боявся нападів задовго до того, як перебрався з Чечні до Грузії. А невдала спроба виступити на підтримку грузинських військ проти російських у Південній Осетії тільки збільшила ці страхи.
«Звичайно, російська сторона не пробачила йому цього», – сказав Маас Радіо Свобода.
Німецькі слідчі оголосили 24 серпня, що арештували 49-річного громадянина Росії, названого як Вадим С. Поліційні аквалангісти знайшли в річці неподалік пістолет «Ґлок-26» і велосипед, що, як вважають, були використані при нападі.
Прокуратура Берліна не відповіла на електронні листи і телефонні звернення з проханням прокоментувати подію.
…Чи в Грузії?
Але інші чеченці припустили й можливість того, що вбивство було зведенням порахунків в іншій справі – боях у Лопотській ущелині в Грузії 2012 року. Тоді нападники, частина з яких була чеченського походження, захопили заручників, але врешті, як заявляють, більшість їх була знищена завдяки діям значного числа грузинських військ із застосуванням бойової авіації.
Тоді, за повідомленнями, Зелімхан Хангошвілі пішов на переговори з нападниками на боці грузинських силовиків у намаганні звільнити заручників.
Як заявляв у згаданому інтерв’ю 26 серпня його брат Зураб Хангошвілі, нападників озброїли і фінансували тоді люди чеченського лідера Рамзана Кадирова, який остаточно придушив повстанський рух у Чечні й умиротворив регіон, як кажуть правозахисники, завдяки грубим порушенням прав людини.
Але у звіті омбудсмана Грузії 2012 року наведена й інша версія: там ідеться про те, що чеченські бойовики, частина яких прибула до Грузії з Європи, намагалися пройти з Грузії до сусіднього регіону Росії Дагестану.
У звіті також припускалося, що то міг бути таємний план влади Грузії з метою озброїти чеченських бойовиків і підштовхнути їх до повернення до Чечні і поновлення там бойових дій проти місцевих і російських силових структур.
Як би тоді не було, але участь Хангошвілі в тому інциденті викликала невдоволення родичів чи соратників убитих під час боїв, і дехто з чеченської діаспори припускає, що вбивство в Берліні могло бути зведенням порахунків.
Маас, який мав близькі стосунки з Хангошвілі і його родичами, заперечує таку думку. З ним погоджується й Мікеладзе.
«Про це ніколи не було й мови, – каже Маас Радіо Свобода. – Він мав велетенську репутацію в Панкіській ущелині, і тому, що був командиром у Другій чеченській війні, і тому, що був дуже поміркованим і мирним чоловіком».
Довга низка вбивств
Хангошвілі – далеко не перший чеченець у вигнанні, вбитий за кордоном Росії за загадкових обставин так, що серйозні підозри падають на агентів Росії.
2004 року, ще за два роки до того, як Володимир Путін офіційно дозволив убивства за кордоном, у Катарі був убитий Зелімхан Яндарбієв, який у 1990-х роках короткий час був президентом Чечні. Його машину підірвали. Влада Катару звинуватила в цьому російську військову розвідку, суд визнав винними й засудив двох громадян Росії, яких по тому депортували додому.
2009 року Сулім Ямадаєв, який командував офіційним чеченським підрозділом «Восток» і сприймався як суперник Рамзанові Кадирову, був застрелений у Дубаї. Він був одним із трьох членів впливового клану, які в Першій чеченській війні воювали проти Росії, але потім перейшли на російський бік. Усіх трьох врешті вбили.
Також 2009 року у Відні застрелили Умара Ісраїлова, колишнього бійця за незалежність Чечні, який потім став охоронцем Рамзана Кадирова. Ісраїлов звинувачував Кадирова в участі в тортурах і порушеннях прав людини.