Станіслав Клих – український журналіст та історик, затриманий у Росії в серпні 2014 року, нібито «за участь у Першій чеченській війні». Засуджений російським судом до 22,5 років ув’язнення. Міжнародні правозахисні організації визнали його політв’язнем.
З життєпису:
Народився у Києві 25 січня 1974 року. Закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окрім низки статей з історії, відомий своєю участю в організації книжкових ярмарків. Матір Станіслава Клиха –Тамара, згадує, що він багато читав, колекціонував марки і метеликів. У 2013 році під час відпочинку на морі Станіслав Клих познайомився із дівчиною Вікторією з Росії. Того ж року вона приїхала до Києва – до нього в гості. А у серпні 2014 року, в розпал війни на Донбасі, Вікторія покликала Станіслава до себе в російський Орел, заявивши, що вагітна.
Клих поїхав, як пояснив матері, «щоб розставити усі крапки над «і».
Хроніка ув’язнення:
11 серпня 2014 року Станіслава Клиха затримали в російському місті Орел – спочатку на 15 діб, нібито «за непокору російській поліції». Про це матері Клиха повідомив незнайомець із російського номера.
Потім Клиха перевезли до міста Єсентуки, після цього – до П’ятигорська. Офіційних відповідей щодо того, де він перебуває та в чому його звинувачують, не було понад рік.
10 квітня 2015 року українське МЗС вимагає допустити консула до затриманих Росією українців, зокрема до Станіслава Клиха, та повідомити про місце їхнього перебування. Численні запити щодо Клиха та інших утримуваних громадян України Москва ігнорує.
26 серпня 2015-го Слідчий комітет Росії передав до суду справу, фігурантами якої є Станіслав Клих та Микола Карпюк. Тоді ж вперше стало відомо суть обвинувачення: їм обом інкримінують «участь у конфлікті у Чечні» на стороні самопроголошеної Чеченської Республіки Ічкерія – у складі забороненої в Росії організації «Українська національна асамблея – Українська народна самооборона» (УНА-УНСО).
15 вересня 2015 року цю справу почали слухати у Верховному суді російської республіки Чечні.
Клиха звинувачують у тому, що він нібито «брав участь у боях в Грозному», починаючи з 31 грудня 1994 року. Станіслав відкинув ці звинувачення, заявивши, що ніколи не брав до рук зброї.
Тоді ж голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін озвучив ідентичні звинувачення щодо тодішнього українського прем’єра Арсенія Яценюка. Останній, зі свого боку, назвав ці звинувачення «клінічним діагнозом російської влади».
У вересні 2015 року адвокат Клиха Марина Дубровіна повідомила Радіо Свобода, що за рік її підзахисного возили по різних СІЗО на Північному Кавказі. Причому, як вона розповіла, за перші два місяці з моменту затримання, в ізоляторі тимчасового тримання у місті Зеленокумську та в СІЗО у Владикавказі, він зазнав різних тортур, і до вересня 2015 року втратив понад 15 кілограмів ваги й отримав низку хвороб.
26 жовтня український консул вперше за півтора року отримав дозвіл відвідати Станіслава Клиха та Миколу Карпюка у в’язниці. За словами адвоката Іллі Новікова, консул «засвідчив шрами від тортур».
26 травня 2016 року суд Чечні засудив Станіслава Клиха до 22,5 років колонії суворого режиму за звинуваченням «у керівництві і участі в банді, вбивстві двох і більше осіб … і замаху на вбивство у складі бандформувань на Північному Кавказі у 1994 році», мовиться у вироку російського суду.
У цей час адвокати говорять про те, що Клих має ознаки психічного розладу через пережиті тортури. Ознаки розладу або сильного стресу можна побачити на відео під час оголошення вироку.
Невдовзі українця засудили за ще однією справою – щодо «неповаги до суду та образи прокурора», призначивши йому додатковий місяць ув’язнення.
26 жовтня 2016 року Верховний суд Росії відхилив апеляцію захисту і визнав вирок Станіславу Клиху і Миколі Карпюку «законним».
Після оголошення вироку стало відомо, що на Станіслава також було відкрито нову справу за звинуваченням у «неповазі до суду» за нібито образливе звернення на адресу прокурора. У листопаді 2016 року районний суд у Грозному визнав його винним і за цією статтею та додав до величезного терміну ув’язнення політв'язня ще один місяць.
Відтоді Клиха тримали у в'язниці в місті Верхньоуральськ Челябінської області.
4 липня 2018 року Клиха виявили в обласній тюремній психіатричній лікарні Магнітогорська – його там знайшла адвокат Уральської правозахисної групи Катерина Бур’ян, а повідомила про це загалу правозахисниця Тетяна Щур.
За словами адвокатів, згоди на госпіталізацію Клих не давав. Під час перебування у лікарні Станіславу Клиху, за його словами, робили ін’єкції невідомих препаратів.
7 серпня його перевели назад у колонію.
24 травня 2019-го Станіслав Клих розпочав голодування в російській тюрмі, повідомила правозахисниця Тетяна Щур у Facebook.
«Подзвонила мама Станіслава Клиха і повідомила, що він оголосив голодування. Так він сказав їй по телефону. Просто вже більше неможливо терпіти: ні холод в камері, ні погану їжу, від якої постійно нудить, а головне – забуття! Надія, розбуджена очікуванням змін, може впасти в новий відчай. Голодування Стаса – це заклик, благання, крик про допомогу, адресований новому президенту (України)», – написала російська правозахисниця.
17 червня Тетяна Щур повідомила українському телеканалу «ЗіК», що Клих відмовився від голодування, бо адміністрація СІЗО попередила, що в такому разі «переселить його до камери з недружніми засудженими».
21 серпня у слідчий ізолятор «Лефортово» в Москві підтвердив російським правозахисникам, що до нього перевели Станіслава Клиха та ще кількох українців.
Адвокати Станіслава Клиха: Роман Качанов, Ілля Новіков, Марина Дубровіна.
Цитати:
«Смерті ми не потрібні, ти потрібен своїй мамі і дітям. Я тебе не засуджуватиму, якщо ти припиниш голодування, але, тим не менш, розумію, що все це дістало, особливо обіцянки якнайшвидшого звільнення у листах, я такі листи теж отримую, і це так само дратує, як і тебе, але потрібно розуміти, що люди, які з усього світу пишуть листи, бажають нам добра».
(З відкритого листа до Олега Сенцова)
«Найскладніше подолати біль в очах – це від замкненого простору, браку кисню, нервового перенапруження, в таких умовах деякі ув’язнені позбуваються зору. Час у в’язниці удень тягнеться набагато довше, ніж уночі. Хочеться заснути і не прокинутися, смерть стає бажаною».
(З листів на волю)
