Марія Матяж
Із січня 2019 року в Україні запроваджена кримінальна відповідальність за домашнє насилля, а також передбачена можливість відокремити жертву від кривдника. Чи запрацювали законодавчі зміни? Чи застосовують державні органи заборонні та обмежувальні приписи? І чи знають як захищатись люди, які страждають від домашнього насильства? Про це Радіо Свобода розпитало юристку організації «Ла Страда» Марину Легеньку.
– Як люди, які потерпають від домашнього насильства, можуть захисти себе від кривдника?
– Із січня 2019 року законом передбачені спеціальні заходи реагування щодо кривдника. Серед них терміновий заборонний припис і обмежувальний припис. Вони передбачуються можливість відокремити кривдника від жертви на певний час.
Кривднику забороняють перебувати в місці спільного проживання, навіть якщо це його помешкання, обмежують спілкування із постраждалими , забороняють наближатися на певну відстань до роботи, місця проживання.
Обмежувальний припис одразу почав активно впроваджуватись. За ним кривднику забороняється наближуватись до постраждалих на строк від одного до шести місяців. Цей припис виноситься в судому порядку за заявою особи, яка постраждала від сімейного насилля.
Терміновий заборонний припис виноситься органами Національної поліції для негайного припинення домашнього насильства. Він забороняє кривднику наближуватись до постраждалих на строк до 10 днів. З впровадженням даного припису виникли деякі складнощі.
Для початку необхідно було прийняти 20 підзаконних нормативно-правових актів. Перший з них регулює безпосередньо видачу термінового заборонного припису. Другий стосується оцінки ризиків, оскільки цей припис видається виключно на підставі оцінки ризиків.
Відповідні документи були прийняті нещодавно, тому даний припис ще не так активно впроваджується як обмежувальний.
Хоча маємо відомості про видачу термінового заборонного припису в усіх областях України.
Деякі представники поліції ще не знають про таку можливість. Тому необхідно підвищувати компетенцію органів державної влади
Зі звернень абонентів відомо, що існують прогалини у впровадженні термінового припису. Наприклад, деякі представники поліції ще не знають про таку можливість. Тому необхідно підвищувати компетенцію органів державної влади в законодавстві у сфері домашнього насильства. Це важливо і актуально для того, щоб ефективно вводити заходи передбачені в законі.
– Куди звертатись жертвам домашнього насильства?
– З 1 лютого 2016 року на базі Центру «Ла Страда-Україна» цілодобово працює Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства. На лінію можна зателефонувати за номером 111 123.
Вона абсолютно анонімна і конфіденційна, адже в переважній більшості випадків абоненти не хочуть називати ім’я та розкривати інформацію про себе. Ми навіть не бачимо номери телефонів з яких нам телефонують.
Консультанти лінії діють за стандартними операційними процедурами, які передбачуються реагування на той чи інший дзвінок. У випадках, коли абоненти представляються, розповідають проблему і просять подальшого реагування, ми звертаємось за допомогою до органів влади.
– А якщо жертвою домашнього насилля є дитина, куди їй звертатися за допомогою?
– Крім «гарячої» лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації з 2017 року діє також Національна дитяча «гаряча» лінія.
Вона працює з 12:00 до 16:00 за номером 111 116. Консультанти приймають дзвінки від дітей та дорослих, чиї запити стосуються дітей.
Діти можуть звертатись до Національної поліції і повідомити про ситуацію вчинення насильства
Також діти можуть звертатись до Національної поліції і повідомити про ситуацію вчинення насильства. Поліція приїжджає на місце, встановлює всі обставини події і складає протокол правопорушення. На підставі оцінки ризику поліцейські мають право виписати кривднику терміновий заборонний припис.
Якщо говорити про обмежувальний припис і представлення інтересів дитині в суді, цим має займатись відповідальна особа. Наприклад, один з батьків або органи державної влади у випадку, якщо насильство вчинене батьками відносно своєї дитини. – Чи створені в достатній кількості притулки для постраждалих від домашнього насильства? –
Наразі кількість державних притулків, куди постраждалі можуть піти в разі необхідності, недостатня. В декількох регіонах їх взагалі не має. Тим не менше існують подібні притулки на базі громадських організацій. Туди може піти постраждала особа з дітьми. В таких притулках є певні обмеження. До прикладу, це можуть бути обмеження по віку чи стосовно терміну перебування.
– Законом передбачено створення єдиного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статті. На якій стадії зараз знаходиться реєстр та які його функції?
– Створення реєстру передбачено в 16 статі закону. Є також відповідний підзаконний нормативно-правовий акт, який регламентує його створення, порядок формування, ведення та доступу. Реєстр необхідний для обліку випадків вчинення насильства, узагальнення та аналізу інформації. Одна з його функцій запобігти повторному вчиненню домашнього насильства і зареєструвати всі заходи здійснені підрозділами органів державної влади.
Створенням реєстру займається Міністерство соціальної політики України. Реєстр несе в собі певні ризики, серед них порушення конфіденційності. Наприклад, постраждала особа звернулась до соціальних служб, але не хоче звертатись до поліції чи інших органів державної влади.
Тому ще не зовсім зрозуміло як буде функціонувати реєстр на практиці. Чи не зашкодить він постраждалим і не зменшить кількість звернень до органів державної влади. В міжнародному досвіді відсутня практика введення реєстру постраждалих від насильства.
Міжнародна правозахисна організація «Ла Страда» займається проблемою домашнього насилля в Україні із 1997 року
- Історія Людмили
Моїй доньці 20 років. Вона вже три роки заміжня. У сім’ї росте маленька дитина. Чоловік на сім років старший. До народження дитини все було добре, а з появою онука життя змінилося. Спочатку зять перестав приділяти доньці увагу, став ігнорувати. Сім’ю забезпечує добре, але при цьому кожного разу повторює «У тебе ж усе є, що тобі ще треба!». Потім все частіше став дорікати в тому, що вона нічим не займається, «просто сидить вдома», за дитиною погано доглядає, не так виховує (хоча сам у вихованні дитини не бере ніякої участі, посилаючись на те, що багато працює і йому ніколи). На прохання та сльози дочки відповідає криком, принижує, говорить, що якщо вона буде турбувати його по дрібницях, відправить в психіатричну клініку, а дитину забере. Потім перестав ночувати вдома, гроші витрачає так, як йому хочеться, не порадившись при цьому з донькою. І якщо я завжди говорила дочці «Ти можеш, у тебе все в житті вийде!», то чоловік переконує її у протилежному! Дуже боляче і складно дивитися матері на те, як страждає її дочка і як повільно, але впевнено руйнується її життя і сім'я. Якщо раніше донька була ласкавою, доброю і відкритою дівчинкою, писала вірші і ділилася найпотаємнішим з матір'ю, то тепер це вже зовсім інша людина. Вона стала нервовою, дратівливою і замкнутою, часто плаче, а свою злість і образу зганяє на дитині. Перестала спілкуватися з подругами та родичами. Від допомоги матері відмовляється. За її словами, вона любить свого чоловіка і боїться його втратити.
- Історія Катерини
Моїй дочці 34 роки. Вона два роки живе в цивільному шлюбі з молодим чоловіком на десять років молодше. За останні два роки доньку практично не впізнати. Вона робить все, що той захоче. Останнім часом сильно нервує, злиться і «зривається» з найменшого приводу, говорить його словами, але більше всього боїться втратити. Йому ж це все тільки «на руку». Що хоче з нею те й робить. Принижує, б’є, ігнорує не тільки почуття дочки, але й мої. Всіляко намагається маніпулювати, забороняє їй бачитися з власною дочкою, говорить, що піде, як тільки вона це зробить. У результаті дочка вже більше року не приходила додому, не приділяє уваги онучці і невідомо де живе зараз.
- Історія Марини
Живу з чоловіком вісім років у цивільному шлюбі. За цей час у нас народилася донька. Спочатку все було добре, але з часом ситуація змінилася. Чоловік став випивати, з часом звільнився з роботи, а нової так і не знайшов. Життя стало просто нестерпним. Моєї зарплати на всю сім’ю не вистачає, при цьому з будинку постійно зникають гроші. Через нереалізованість в житті чоловік теж змінився. Сімейні питання вже давно перестали вирішуватися в спокійній обстановці, він починає кричати і нецензурно лаятися з будь-якого приводу. Практично кожен день наші сварки спостерігає дитина, плаче, нервується. Щоб образити мої почуття остаточно, і налаштувати дочку проти мене, чоловік розповідає дитині яка я погана мати. Я б забрала доньку й поїхала до батьків, але не можу, тому що квартира оформлена на мене. Та й до того ж він погрожує, якщо виженеш, говорить, знайду спосіб помститися тобі. «Пам'ятай, жити спокійним життям я тобі все одно не дам!».
Читайте ще: Домашнє насильство: кого і за що карає закон?
