Не вдасться бути слугою і народу і олігархів одночасно, вважає британський спостерігач з політико-культурного часопису New Satesman. Аналізуючи кроки нової влади, оглядач говорить, що те чиїм слугою насправді буде новий президент Володимир Зеленський, буде зрозуміло з того, якими будуть його перші кроки у банківській сфері. Американський оглядач на сторінках впливового часопису Foreign Policy констатує, що стосунки Америки і Росії потребують покращення і пропонує два кроки до цієї мети, зокрема і ціною поступок в політиці щодо України. Американське ділове видання Quartz, що має потужне азійське відділення, порівнює протести в Гонконгу і на Майдані в Україні, і каже, що китайські борці за свободу досі вивчають український досвід.
Британський оглядач часопису New Satesman взявся порівняти обіцянки нової влади з її першими кроками і поки не переконався у тому, що партія «Слуга народу» і її лідер президент Володимир Зеленський дійсно хочуть покінчити з корупцією та владою олігархів.
Девід Кларк, який був радником міністра закордонних справ Великої Британії Робіна Кука, каже, що дійсно, корупція є великою перешкодою для розвитку України, але не вистачить боротися із нею на найнижчому рівні, якщо олігархи продовжуватимуть робити з Україною те, що вони робили досі.
Жоден депутат не може сказати, що він є слугою народу, якщо він може продати свій голос впливовим бізнесовим інтересамДевід Кларк
Оглядача непокоять озвучені звинувачення у тому, що місця у списку партії «Слуга народу» продавалися за гроші.
«Жоден депутат не може сказати, що він є слугою народу, якщо він може продати свій голос впливовим бізнесовим інтересам», – говорить Кларк.
Ще більше його непокоїть нерозірваний зв’язок між одним з найбільш впливових українських олігархів Ігорем Коломойським і президентом Зеленським.
Перевіркою цих стосунків буде, на думку оглядача, справа «Приватбанку», який довелося націоналізувати, щоб він не завалив усю українську банківську систему, після того, як на його рахунках виявилася дірка у понад 5,5 мільярдів доларів.
А Коломойський не лише не збирається повертати державі гроші, використані на порятунок його банку, а і намагається відсудити 2,2 мільярди і повернення самого банку.
Читайте ще: Активи Коломойського далі під арештом: апеляційний суд Лондона визначиться щодо «Приватбанку» у жовтні
Міжнародні партнери України пильно стежать за цією ситуацією. Про помилковість такого кроку попередив Міжнародний валютний фонд за два дні до президентських виборів, які виграв Зеленський. Пізніше були помітні спроби зменшити незалежність Національного банку України, щоб дати змогу олігархам знову використовувати українські банки, як свою приватну касу.
На думку Девіда Кларка, західні уряди мають проявити твердість і не допустити послаблення фінансового контролю в Україні. Навпаки, Києву потрібно допомогти боротися із відмиванням грошей, допомогти створити культуру розсудливого банківського бізнесу, щоб забезпечити фінансову стабільність країни.
Американський оглядач Джошуа Ґецлер занепокоєний порочним колом, в яке потрапили американо-російські стосунки. На сторінках впливового часопису Foreign Policy президент США Дональд Трамп намагається зблизитися із Росією і при цьому змушений попередити російського президента Володимира Путіна, щоб Росія не втручалася у майбутні президентські вибори.
А Путін тим часом, переконаний, що США лише на словах шукають зближення, а насправді намагаються підірвати вплив Росії по всьому світу, і у «святая святих» – на пострадянському просторі.
На переконання Путіна і більшості росіян, за допомогою кольорових революцій у Грузії, в Україні, в інших місцях, Вашингтон намагається усунути від влади російського президента.
Путін помиляється: Вашингтон ніколи не намагався його скинути. Але реальність не має значення – Путін думає, що все так і є, і з огляду на підтримку США змін режиму в Іраку, Лівії, в Україні та в інших місцях, він має, чого боятисяДжошуа Ґецлер
«Звичайно, Путін помиляється: Вашингтон ніколи не намагався його скинути. Але реальність не має значення – Путін думає, що все так і є, і з огляду на підтримку США змін режиму в Іраку, Лівії, в Україні та в інших місцях, він має, чого боятися», – говорить професор права, запрошений викладач Джорджтаунського університету Джошуа Ґецлер.
А тому, він пропонує два кроки для поліпшення стосунків між Москвою і Вашингтоном.
Американський оглядач каже, що Москва має повірити в те, у що вірять американці – що країни можуть не погоджуватися одна з одною і при цьому жити в мирі. Для цього, на переконання Ґецлера, буде достатньо відкрито заявити, що США не прагнуть зміни режиму в Москві. При цьому оглядач каже, що не можна відступатися від питання прав людини, і для того, щоб краще порозумітися із росіянами, потрібно більше інвестувати у людські контакти, які мають переконати громадян Росії у дружніх намірах США.
Також допомогти в цьому, на думку автора, може визнання США легітимності російської зони впливу у «ближньому зарубіжжі». Наприклад, оглядач пропонує визнати легітимними занепокоєння Москви з приводу утисків російськомовних громадян у колишніх радянських республіках. Таке визнання не означало б, що Росія може попихати своїх сусідів, але означало б, що Росія має економічні та інші зв’язки зі своїми сусідами, і що вони самі мали б бути зацікавленими у їхньому розвитку.
Така політика, на думку Джлшуа Ґецлера, могла б закласти такі стосунки між США і Росією, що будувалися б на довірі.
А тим часом в Гонконгу, який з кінці 90х років минулого століття повернувся під керівництво Китаю, дивляться на Україну, як на приклад для наслідування. Там видання Quartz порівнює два масові протести, що відбувалися дуже близько у часі – український Майдан і «парасольковий рух» 2014 року, і каже, що Майдан і досі залишається джерелом натхнення для китайців.
Як пише місцевий активіст Лі Нґао, український протест залишається «повчальним» для мешканців Гонконгу, які і зараз, через 5 років після протестів, що вимагали чесних виборів, продовжують боротися за демократію в цьому спеціальному адміністративному районі Китаю.
Вони проводять паралелі між Росією і Китаєм та Україною і Гонконгом, і кажуть про те, що це – «боротьба Давида з Голіафом», і захоплюються українською стратегією і могутністю духу.
Інформацію про те, що відбувалося тоді в Україні, китайські борці за демократію черпають передусім із розповідей українських учасників тих подій та з документального фільму «Зима у вогні», який було номіновано на премію «Оксар».
Нещодавній напад на продемократичну демонстрацію у Гонконгу нагадав сцени з фільму про Україну, де на Майдан нападають «тітушки». Тепер і в Гонконгу знають, як називати «молодих людей спортивної зовнішності», який використовують проти мирних демонстрантів.
Підозрілої схожості подіям у Києві та в Гонконгу додало те, що поліція «підоспіла» до місця подій лише через три чверті години після того, як люди озброєні бейсбольними битами гамселили безборонних демонстрантів.
Єдина велика різниця між двома протестами, на думку користувачів Facebook, які вивчають український досвід, це те, що в Китаї протестувальників не почали розстрілювати, як на Майдані. Але і боротьба китайських продемократичних активістів ще далека до завершення.
