Surkov leaks показує, що підривна діяльність Росії проти України не припиняється – дослідниця Шандра

Як завоювати країну без жодного пострілу, але не цуратися і військової сили, якщо вона буде потрібна? Найкращий спосіб – застосувати так званий «рефлексивний контроль», який дозволяє маніпулювати противником так, щоб він своїми ж діями привів себе до поразки. Цей метод, відпрацьований в Україні, прекрасно можна застосувати і в будь-якій іншій державі, в поразці якої буде зацікавлена Росія.

Такого висновку на підставі аналізу так званих «Surkov leaks» доходять автори дослідження «Surkov leaks»: внутрішня сторона гібридної війни Росії в Україні», що його публікує Королівський Об’єднаний інститут оборонних досліджень, британський аналітичний центр, що спеціалізується на проблемах міжнародної безпеки і військової справи. Досліджували листування «кремлівського стратега», відповідального за Україну, спільно британський політик і військовий Роберт Сілі та українська журналістка, засновниця проекту Euromaidan Press Аля Шандра.

Коли наприкінці 2016 року українські хакери передали спільноті «ІнформНапалм» дані із поштової скриньки приймальні Владислава Суркова, вони не стали особливою сенсацією. Теми, прізвища і події, обговорювані в листуванні кремлівського «сірого кардинала», були вже відомі, до того ж сумніви були в автентичності документів.

Але згодом почали надходити підтвердження праавдивості – події, згадані в листах, дійсно ставалися, деякі з фігурантів листування підтвердили його існування, перевірка, яку провела «Атлантична рада», також засвідчила, що підробити такий масив матеріалів було б практично неможливо.

Але, мабуть, найпереконливіше підтвердження правдивості цих документів – майже три тисячі електронних листів самого Суркова, понад тисячі електронних листів заступника Суркова Інала Ардзінби, понад 300 листів харківської комуністки Алли Александровської та її сина Олександра, що співпрацювали з офісом Суркова, – надали в російських спецслужбах.

Уже у січні 2017 року ФСБ Росії заарештувала членів російської хакерської групи «Шалтай-Болтай» за «розголошення приватного листування». Пізніше двох учасників групи засудили до трьох років колонії, лідера групи, який дав свідчення про своїх спільників на закритому процесі, засудили до двох років колонії. Як зауважили в Україні, росіяни намагалися видати ці події за внутрішню справу, щоб не створювати враження про їхню вразливість перед українськими хакерами.

Увагу ж українців у цьому широкому листуванні привернули передусім події і люди, пов’язані з захопленням Донбасу. Наприклад, у листі за 13 травня 2014 року від Marshall Capital Partners, компанії Костянтина Малофеєва, пропонується список кандидатів в «уряд ДНР», зокрема Ігор Гіркін, Денис Пушилін і Олександр Захарченко, які пізніше справді обійняли ці «посади» в контрольованій Росією адміністрації угруповання. В іншому листі від 14 червня Денис Пушилін повідомляє про список втрат за період 26 травня – 6 червня 2014 року, де серед інших, згадується і загибель псковського десантника, ймовірно, з 76-ї десантно-штурмової дивізії.

Попри те, що ці дані були цінним матеріалом для дослідження, ними публічно ані в Україні, ані за кордоном серйозно не займалися, каже в інтерв’ю Радіо Свобода одна із співавторів дослідження, українська журналістка Аля Шандра.

«Мені стало прикро, що таку важливу інформацію не вивчають, не обговорюють, не поширюють, адже завдяки ній можна було зрозуміти, як працює Росія. Навіть у наших медіа був переважно лише опис певних, важливих для України подій, але я побачила, що з них можна винести щось більше, що це листування проливає світло на таємну, щоденну і копітку роботу Росії, спрямовану на завоювання нашої держави», – пояснює дослідниця.

Навіть екологічні проблеми можуть виявитися підґрунтям для федералізації

Питання про федералізацію України, про «історичні відмінності», що стають підґрунтям для сепаратизму, про «братні народи, що вбивають одне одного», про «олігархів, що наживаються на війні» з’явилися в українському дискурсі не випадково. Їх вкидали туди за допомогою продажних журналістів, ідеологічних прихильників «русского мира», активних агентів, що діяли за гроші. Але все це було підкріплено великою дослідницькою роботою, що вивчала «українську душу», тобто знаходила теми, які українці сприймали б за «свої».

Кремль провів копіткі дослідження тонкощів українського повсякденного життя, щоб зрозуміти український світогляд і виявити, у чому українці вразливі і як це можна використати. Навіть екологічні проблеми можуть виявитися підґрунтям для федералізації – улюбленої теми Кремля, каже Аля Шандра.

«Такий собі Павло Бройде з Запоріжжя (ЗМІ писали, що він загинув у Санкт-Петербурзі у лютому 2019 року – ред.), який працював референтом для Православної церкви Московського патріархату, запропонував Суркову цілу низку наративів, які можна було б використати для просування ідеї федералізації. На перший погляд вони – абсолютно невинні. Наприклад, ідея про те, що більша автономність області дасть їй можливість вирішити екологічні проблеми», – пояснює Аля Шандра і додає, що для розробки таких наративів треба мати добрі знання місцевої ситуації, настроїв людей, їхньої ментальності.

Взагалі кількість українців, охочих до такої співпраці з Кремлем проти своєї держави, вразила дослідницю. «Звичайно, ми стали вразливими через слабкість держави, через руйнування вертикалі управління, інституцій, армії передусім, але також нас послабила наявність колаборантів, носіїв ідеї «русского міра», які справді вірять у цю ідею і її активно просувають», – наголошує Аля Шандра.

Адже це за їхньою допомогою Кремль використовував засоби масової інформації, наймав провокаторів і організовував проплачені мітинги, що в результаті дало можливість створити так звану віртуальну реальність, яка мала змусити Україну ухвалювати рішення, вигідні Росії.

«Мене вразило те, що Кремль міг координувати ці акції, щоб вони відбувалися синхронно – одночасна активність у кількох областях. Це виглядало як залп. Ардзінба, помічник Суркова, міг координувати одночасно діяльність підривних груп у трьох різних областях України, а з боку могло здаватися, що це різні не пов’язані місцеві процеси. Думаю, що це було навмисно зроблено, щоб Служба безпеки не знала, за що хапатися», – розповідає дослідниця.

«Мене вразило, як глибоко вони нас вивчають»

Активним діям передувала серйозна аналітична підготовка. Щоденно до Кремля надходила інформація про те, що відбувається в Україні, які настрої населення, про що говорять у ЗМІ.

«Мене вразило, як глибоко і скрупульозно вони нас вивчають. Сурков щоденно отримував на свою пошту телемоніторинг українського ефіру. Тобто люди в російських аналітичних центрах цілодобово сиділи і передивлялися українські телепрограми, аналізували їх, виписували різні наративи, малювали інфографіку для того, щоб це наочніше можна було побачити», – каже дослідниця.

Маючи таку підготовку і потужну мережу агентів – свідомих, несвідомих і проплачених, – Кремль сподівався, що він зможе маніпулювати українцями, їхнім баченням світу, тож не дивно, що Кремль був переконаний у швидкій перемозі свого проекту «Новоросія», що мав розділити Україну і приєднати до Росії її східні і південні області. Але, крім окупованих Криму та частини Донбасу, далі цю стратегію реалізувати не вдалося. Чому?

Для загарбання України забракло грошей, завадили патріотичні журналісти й СБУ

Частково, як пояснює Аля Шандра, тому, що партнерами Кремля в Україні були такі ж самі авантюристи, ласі до грошей, як і їхні російські «ляльководи».

«Українські так звані активісти просто «розводили на гроші» своїх російських кураторів. Наприклад, суми, які вони хотіли для того, щоб організувати акції, були просто астрономічні. Мені здається, що Росія не змогла це все профінансувати. Бо ті суми, за які українці були готові продати свою душу Суркову, виявилися занадто великими», – каже Шандра.

За її словами, з листування Суркова і його підлеглих можна зробити висновок, що їм було дуже важко прорватися в українське медіаполе, яке з початком війни було дуже негативно налаштоване до Росії. Називалися величезні суми, щоб висвітлювати події в проросійському ключі, щоб створювати свої проросійські медіапрограми. Гроші були потрібні на підкуп журналістів, на «джинсу».

«У Кремля просили півмільйона доларів для того, щоб просувати піар лише однієї кампанії. Тобто тоді в них були проблеми з тим, щоб зайти в українське медіаполе. Українські журналісти тоді називали речі своїми іменами: війну війною, терористів терористами, – і Росії було важко просувати свої месиджі. І третя причина поразок Суркова – робота СБУ і поліції, які викривали багато проросійських акцій, в Харкові, в Одесі тоді СБУ викрила «Народну раду Бессарабії». Але це ситуація, яка була за станом на 2015 рік», – каже дослідниця.

Україна випускає колаборнтів на свободу

Із того часу Україна припустилася багатьох помилок, вважає Аля Шандра. Серед них – неспроможність у судовому порядку довести справи проти людей, що були на боці ворога української держави.

«І спецслужби, і особливо суди відпускали колаборантів на свободу. Наприклад, Антон Давидченко, одеський активіст, який був тісно пов’язаний з проросійськими провокаціями в Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, – тоді ще. Він був лідером одеського «Анртимайдану». Його заарештували у 2014 році після подій в Одесі, але потім відпустили. Він втік до Росії і став одним із ключових «польових офіцерів» для російської гібридної війни», – розповідає Шандра.

Вона наголошує, що українські правоохоронні органи й суди продовжують відпускати колаборантів і людей, які працювали проти України. А це, за її словами, завдає непоправної шкоди інтересам України.

«Я кажу «продовжують відпускати», бо я стежу за процесом над харківською комуністкою Аллою Александровською, яка є активним учасником харківської агентури, і про це йдеться в її листуванні з офісом Суркова. І я зараз бачу велику ймовірність, що її також відпустять на свободу», – з сумом додає Аля Шандра.

Вона наголошує, що невдачі Росії не потрібно недооцінювати, бо вона продовжує свою системну роботу, яка отримує постійне фінансування, яка ведеться централізовано, яка аналізується і вдосконалюється – що не спрацювало, чому, що може спрацювати наступного разу.

«Це все є частиною стратегії, яка втілюється. А в нас, я припускаю, нічого і близько такого не роблять, щоб зрозуміти краще нашого військового противника, який розв’язав проти нас агресивну війну. У нас Росію люблять недооцінювати, сміятися з російських помилок, казати: дивіться, які вони смішні меми придумали. А я думаю, що і в Україні, і за кордоном треба ставитися до російської діяльності з великою увагою, тому що ми дуже багато цієї активності не бачимо, вона відбувається таємно. І якраз «Surkov leaks» нам показали багато того, що ми не бачимо», – наголошує Аля Шандра.

Із листування, на її думку, можна зробити висновок, що Росія координувала дії для розколу України, Молдови і Грузії ще з 2005 року і не збирається відступати від своїх планів, які мають не доспустити встпу цих країн до західних організацій, таких, як Європейський союз і НАТО. Але методи, відпрацьовані в цих країнах, Росія може застосовувати де завгодно.

«Наша робота тим і унікальна, що вона показує, що цими самими методами можна успішно підірвати будь-яку державу. Звичайно, в України є свої слабкості, але вони не унікальні – корумпованість еліт, слабка державна вертикаль, тенденції до сепаратизму є в дуже багатьох країнах, і дедалі більше людей на Заході це розуміють. Ми бачимо різні втручання Росії в електоральні процеси в Каталонії, в Америці, в інших місцях», – наголошує дослідниця.

Як зауважує дослідниця, попри те, що публікація в Лондоні вийшла в розпал літніх відпусток, вона викликала зацікавлення дослідників і журналістів. На осінь планується презентація українського перекладу й обговорення дослідження в Україні.