Декомунізація. Навіть скасування закону не повернуло б комуністичні символи – Ясиневич

Гості програми «Ваша Свобода»: Ярина Ясиневич, волонтер, член ради Реанімаційного пакету реформ; Олексій Якубін, політичний експерт; Володимир Кампо, колишній суддя КСУ.

Конституційний суд України визнав конституційним закон про декомунізацію. Перед ухваленням такого рішення кілька десятків людей мітингували під будівлею КСУ в Києві проти скасування цього закону. Навіщо намагалися скасувати закон про декомунізацію?

​(Повна версія програми)

Олександр Лащенко: Пані Ясиневич, один із найвідоміших законів цих п’яти років після Революції гідності. Навіть якби він і був скасований, це серйозні загрози несло б?

Ярина Ясиневич: КСУ не скасував закон про декомунізацію... По-перше, у нього не було підстав юридичних, предмету, щодо якого вони могли б це скасувати. По-друге, декомунізацію слід розглядати не тільки в контексті цього закону. Це шість законодавчих актів. Навіть ймовірне скасування одного цього закону про засудження двох режимів, заборону їхньої пропаганди, за собою не потягло б повернення комуністичних назв, особливо комуністичних пам’ятників.

Маємо на всю Україну один невеличкий кейс. Там (у Харкові – ред.) ця історія відбувається з перемінним успіхом. Два метри погруддя, яке ставлять, знімають, ставлять, знімають... Я думаю, що рішення буде прийматися у тому числі в судовому порядку за участі поліції. Тому що Кернес несе персональну відповідальність, згідно закону, за пропаганду комуністичного тоталітарного режиму.

У Харкові громадяни подали в суд з цього приводу. Інститут національної пам’яті подав звернення до прокуратури відповідно.

Пам’ятник Ватутіну в Києві – він відомий радянський воєначальник. Але з цим пам’ятником є специфіка – він є виключенням з даного закону у зв’язку не з тим, що це постать Ватутіна, а кажуть, що він стоїть на могилі. Потрібно проводити ексгумацію, перепоховання останків, тоді можна забирати цей пам’ятник. Надмогильні спорудження не регулювалися законом про декомунізацію.

Але яку загрозу несе ймовірне скасування закону про декомунізацію? Воно несе загрозу використання пропаганди радянського тоталітарного режиму в сучасній політичній боротьбі і у воєнних діях. Якщо пригадати ситуацію в Одесі 2 травня, коли молодики, які робили заворушення, мали з собою комуністичні прапори, символіку. Це як маркер. Люди використовують комуністичні символи для того, щоб позначати, хто свої. У даному випадку позначання «хто свої» – це позначання ворога. Заборона присутності в публічному просторі тих символів означає питання безпеки, у тому числі безпеки нас і наших дітей на наших вулицях, у парках...

Закон не регулює поняття ідеології. Нормальне регулювання суспільства щодо поглядів, які несуть загрозу. Центральна і Східна Європа і там, де рішення відбувалися, визнання судовими процесами злочинів Компартії і її сателітів періоду ХХ століття, визнали, що національне правосуддя виявилося неспроможним це зробити на національному рівні. І є така потреба. Але ця потреба не означає, що це, що відбувалося в Україні зокрема (і злочини Геноциду, і злочини проти людяності) можемо якимось чином виправдовувати або забути про це.

І виклик для лівих – перестати асоціюватися зі злочинним комуністичним тоталітарним режимом, який панував в СРСР. Ніяких обмежень, крім обмеження прав людей, які сповідують і пропагують тоталітарні погляди.

– Пане Якубін, навіть якщо закон і був би скасований, все одно не можна давати козирі, зокрема, тим політичним силам, які використовують прорадянську, проросійську риторику... Що скажете на це?

​Олексій Якубін: Цілий комплекс законів про декомунізацію насправді неконституційний. Стаття 15 Конституції говорить про те, що в нашій країні не може існувати державної ідеології. Цей закон де-факто створює обмеження. Цей закон обмежує для частини громадян вираження їхніх політичних поглядів. Є судові процеси, пов’язані з Компартією. Чи КСУ, чи нова Верховна Рада повернуться до цього питання. Частина політиків вже на цих виборах це піднімає «на прапори». Наприклад, той же Бойко. Багато про це говорять, що вони будуть ставити це питання відміни закону про декомунізацію. Потрібно відновити право на різноманіття.

Щодо нацистських партій – був Нюрнберзький трибунал, був судовий процес. І політика пам’яті в Європі базується на тому, що Голокост – це загальновизнана спільна основа.

Я не вважаю, що є коректним порівнювати так (комуністичний і нацистський тоталітарні режими – ред.). Це, скоріше, є спроба в політичному житті України створити привілеї для одних політичних сил, правих, і зробити мінуси для інших – для лівих політичних сил. У нашій країні взагалі ліві політичні сили як такі демонізовані.

Цей закон має бути переглянутий. Краще – скасований, доповнений забороною фашистських поглядів. Має бути діалог по назвах – люди мають самі обирати, на вулиці кого їм жити.

​– Пане Кампо, на ваш погляд, цей закон варто залишити таким, яким він є, скасувати, можливо, змінити?

​Володимир Кампо: Цей закон, без сумніву, потрібен країні – посттоталітарній, посткомуністичній Україні. Ще у частини людей є уявлення про тоталітарний режим, який у нас існував, дещо романтичне. Люди до кінця не знають, що було.

З точки зору Конституції, тут ніяких обмежень немає. В плані ідеології – люди собі можуть думати, як вони хочуть. Це їхні приватні справи. Але з точки зору публічної, всі прояви отого тоталітарного режиму мають бути засуджені. Шкода, яку завдав тоталітарний комуністичний режим Україні, надзвичайно величезна! Ми не маємо прав забувати про це.