Софія Федина: Порошенко поставив мені запитання, чи хотіла би я разом з ним боронити Україну

Гість програми «Ньюзрум-інтерв’ю»: Софія Федина, №5 у списку партії «Європейська cолідарність», кандидат у народні депутати України, співачка, телеведуча, політолог-міжнародник, викладач Львівського національного університету імені Івана Франка, волонтер.

​– Пані Федина, скільки разів ви зустрічалися з Петром Порошенком, перш ніж він запропонував вам доєднатися до своєї партії?

– Можливо, разів п’ять за час із Революції гідності. Це було насправді на п’ятий раз, коли мене запросили. Я була у Києві на форумі «Справи громад». Після цього мені зателефонували, що Петро Олексійович хоче зустрітися. Саме того дня у нас відбулася наша розмова конкретно по виборчому списку і можливості того, щоб я йшла з ними. Чисто технічно я думала один день. Чисто психологічно і морально – це було кілька тижнів вагань, передумувань, усвідомлення того, наскільки це мені потрібно, і чи я хочу йти до Верховної Ради. Для мене це означає досить вагомо змінити і свій спосіб життя, і свої пріоритети, і десь в якісь мірі обмежити те, що я найбільше люблю робити, а це означає – сцену.

Коли Петро Олексійович поставив мені запитання, чи хотіла би я з ним разом боронити Україну, бо так це питання звучало, то моя відповідь була: однозначно так. Мене запитали, чи я можу йти по мажоритарці чи по списку, я сказала, що у моєму варіанті я можу розглядати тільки список, тому що мажоритарку я ні фізично, ні фінансово, ні морально осилити не зможу з огляду на сімейні питання, так само з огляду на фізичні спроможності.

Також він спитав: а що ти хотіла б? Для мене було важливих кілька моментів. Перший момент – щоб тих, хто сьогодні йде від громадського сектору, бійців, волонтерів, активістів чули, щоб ми мали можливість впливати як на формування стратегії, як на позиціонування партії, так і на те, які люди перебуватимуть у списку, чи будуть йти від нас по мажоритарці. Він сказав: гаразд, так буде.

Другий момент. Тоді якраз назрівали громадські праймеріз. Це був ще один вагомий момент, через який, як виявилося, нас так само почули. І для мене була ще дискусія щодо людей, яких суспільство сприймало дуже складно чи ці люди, можливо, в якийсь момент дискредитували і себе, і свою позицію, і партію. Ми знаємо, що сьогодні разом із партією не йдуть ані пан Кононенко, ані Грановський. У мене було ще кілька імен. Але з нами вони так само не йдуть.

Якщо ми себе позиціонуємо, що йдемо для початку боронити ті хороші здобутки, які були за цих 5 років, треба було сформувати ту команду, яка у суспільства не викликала би протесту, які доказали свою спроможність працювати для України. Сьогодні у нас близько 70% людей, які не були у Верховній Раді чи у вищих владних кабінетах, до 30% людей, які прийшли через праймерів, через громадський сектор.

– Чи говорили ви вже про те, з ким «Європейська солідарність» може створювати коаліцію у новій Раді?

– Моя особиста позиція, що, по-перше, із відвертими українофобами, як «Опозиційна платформа – За життя», не можемо створювати коаліцію, тому що тут немає про що говорити – їм Україна не потрібна.

Коли йдеться про «Слугу народу» – неможливо щось передбачити, оскільки сьогодні вони кажуть одне, завтра друге, а післязавтра кажуть, що пожартували. Я не бачу чіткої програми, яка є однаковою, коли президент в європейських країнах, і коли перебуває на території України чи говорить про співпрацю з московською федерацією. Якщо буде позиціонування щодо євроатлантичної інтеграції, відновлення територіальної цілісності і суверенітету держави, зміцнення армії, збереження українського, ми разом зможемо працювати ситуативно.

Щодо «Голосу», то там йде дуже багато моїх друзів і по мажоритарці, і в списку. Є дуже хороші люди, але в самій партійній програмі чи ідеології я не бачу стержня. У програмі і в постулатах («Європейської солідарності» – ред.) є певна аксіоматичність, яка не залежить від політичних воєн чи кон’юнктури. Якщо нам говоритиметься, що «какая разніца, какой язик», «фєдєралізація» може бути», «давайтє прекратім стрєлять» і «с німі нужно гаваріть» – вибачайте, це не наша позиція.

Другий номер «Батьківщини» – людина, яка проти НАТО (Сергій Тарута – ред.), який по суті здав Донбас, і він також, особливо по волонтерській і військовій лінії. Я не впевнена, що буде про що говорити. Якщо буде раптом чіткий напрямок європейський, євроатлантичний, безкомпромісної позиції щодо Російської Федерації в контексті виведення військ, відновлення територіальної цілісності, повернення Криму додому, то можна буде говорити про спільне позиціонування. Ніхто не позиціонує, що вони збираються захищати європейське майбутнє. Це не те, що ми єдині можемо це зробити, це постулат того, що це для нас є пріоритетом.

Ми будемо у меншості. Може, я трохи песимістична, а може, усвідомлений реаліст, але я боюся, що найбільше, що ми зможемо робити – це тримати оборону. Варіант блокування трибуни обговорюється. Але це так звані крайнощі. Коли не можна ніяким іншим способом унеможливити певне голосування чи змусити почути, навіть мати можливість звернутися з усіх телеканалів до громади, то, можливо, і треба буде робити якісь драстичні заходи. Є Андрій Карпов. Ми з ним домовилися, що я буду говорити, а він мене прикриватиме... Я дуже не хочу Майданів знову у своїй державі. Але саме активне громадянське суспільство має зараз ставати на сторожі власних інтересів. Не політиків, не за якусь партію.

​– У «Європейській солідарності» №9 – це Олег Синютка, колишній голова Львівської ОДА. Кажуть, що саме він допомагав Петру Порошенку «топити» Андрія Садового з цією «сміттєвою блокадою».

– Андрію Івановичу варто було б більше займатися своїми справами. Саме ситуація зі сміттям – це результат роботи Садового впродовж багатьох років на посаді міського голови. Андрій Іванович просто задуже пішов у політику, десь, напевне, знівелювавши свою роботу як міського голови. Коли депутати вимагали звіт за витрачені мільйони гривень по вивезенню сміття на різноманітні полігони, сказали, що неможливо було це вирішити, оскільки не було жодної станції, де можна було би зважити сміття. Один із депутатів почав шукати, чи в нас є станції зважування. Виявилося, що їх є понад тисячу по всій Львівській області. Власники цих станцій були готові надати їх на той момент безкоштовно для зважування, щоб вирішити в конкретний момент те питання. Тут дуже багато маніпуляцій. Вже давно можна було б побудувати і сортувальні лінії, і сміттєпереробні заводи.

Олег Синютка – це колишній його (Садового – ред.) заступник. Я так розумію, що там щось поміж ними добре пробігло... Ми з Олегом Синюткою познайомилися через волонтерську сферу, коли він вже був другий рік на посаді голови ОДА. Коли ти можеш добитися до голови ОДА через смс – це дуже багато значить.

– Днями президент України Володимир Зеленський призначив нового очільника Львівської ОДА. Це Маркіян Мальський...

– Це є син мого декана факультету міжнародних відносин. Це є мій добрий товариш. Він є фаховою людиною у своїй сфері, особливо у міжнародних відносинах і міжнародному праві. Він знає іноземні мови. Він – дієва людина, яка без зайвих слів дуже чітко виконує поставлені завдання і досягає цілей. Він (Мальський – ред.) – один, можливо, з дуже-дуже непоганих варіантів для Львівщини. Тільки для мене особисто незрозуміло, навіщо це йому? Він мав хороший рух саме у дипломатичному напрямку. Ми критикуємо «Слуг народу», коли відбуваються відверті бздури.

​– Ви дотичні до волонтерства, їздите у зону АТО...

– Я волонтер з перших днів березня 2014 року. Мій пріоритет – це забезпечення бійців на передовій... Військові у своїй більшості у другому турі проголосували за Петра Порошенка. Питання в тому, що ми маємо хлопців, які були «на нулях» з перших днів, маємо хлопців, які прийшли зараз за хорошу зарплату, маємо бійців, які мають чітку ідеологічну складову, маємо когорту офіцерів совєцького минулого або совєцької ментальності, маємо частину тих, хто пам’ятає, як було складно вже в українській армії. Маємо частину силового сектору, наприклад, та ж СБУ, яка має своє середовище. Нацгвардія – це зовсім інша історія. Не можемо однозначно казати, що всі бійці мають однакову позицію. З активних, бойових бійців я не знаю жодного, який заперечив би, що за цих 5 років армія зробила великий-великий стрибок вперед.

Перший тур – це найбільш реальна підтримка (Петра Порошенка – ред.) на той момент була. Мені особисто було прикро. Я за 5 років бачила, наскільки все-таки мінялася моя країна. Найбільше було прикро, що про ці здобутки і перемоги дуже мало людей знало. Найбільші здобутки – це передовсім армія. Я постійно людей закликаю прочитати стенограму РНБО від 28 лютого 2014 року, коли почалася окупація Криму. Все можна гарно здобувати, якщо у нас є конкретна людина, яка веде за собою. Якщо ми всі, народ, такий хороший, добрий, то чому цього не зробили 20, 30 років тому?

Це є зовнішня політика. Петро Порошенко перетворив країну на суб’єкт міжнародних відносин – з нами почали рахуватися, з нами почали говорити за нашої присутності. Коаліція підтримки, яка була сформована за 5 років, наше позиціонування у світі – це є драстичний розрив, що було до цього часу. Наше слово було чути.

Надзвичайно важливо – це ПЦУ. Створення ПЦУ, приведення її в Україну – це є питання національної безпеки. Наступний момент – відновлення національного. Коли я приїжджала у Крим у віці 7 років, ми всі щебетали українською. У тролейбусі від нас люди відсідали і переходили на іншу сторону, і казали, що «малі бандерівці», що ми типу «заразні». Для мене особисто дуже важливо, щоб відновлювалася справжня історія України, у всіх людей з різних регіонів була справжня історія, яка в совєцький час перекручувалася.

І це українська пісня, українське кіно і українська мова. Я як українська співачка завжди була неформатом. Мені казали, що я дурна, що співаю українською. Я на сцені з трьох років. Хай би зараз там казали, що якась «пєвічка» йде до Верховної Ради, я скажу, що я пишаюся своєю співочою стороною, бо я завжди стояла в обороні української пісні. Коли я втомлювалася від політики, від складних цих процесів, я завжди шукала затишку у співі. Мені неодноразово казали, що дипломати не співають. Коли мені це вперше декан сказав на другому курсі, буквально через 5 чи 7 днів разом із високоповажною делегацією з НАТО ми разом співали «Я піду в далекі гори...». Нас намагаються постійно «насади на палю» мовного питання. Мені абсолютно не шкодить, якою мовою до мене будуть звертатися на вулиці, в побуті, але має бути чітке позиціонування в державній і в офіційній сфері.

Один з найбільших недоліків, напевне, не тільки Петра Порошенка – це інформаційна сфера. Це сфера, над якою я хочу працювати у Верховній Раді. Ці питання (призначення Юрія Стеця міністром інформаційної політики, кума Петра Порошенка – ред.), на жаль, я пояснити не можу – є для мене дуже складними. Я про це говорила (з Порошенком – ред.). Він сказав, що він мене почув. Але мені видається, що і Петро Порошенко розуміє, що та ситуація, в якій він опинився, «БПП», а тепер «Європейська солідарність» – це так само є програш в дуже серйозній інформаційній війні. І це шалена проблема комунікації. Коли робляться найважчі і найболючіші реформи, якщо ти їх щиро пояснюєш, люди це краще сприймають. Найбільша втрата – часу. І я так само для себе шукаю відповіді по реформі судової системи. І чому люди, які винні у вбивствах на Майдані, зараз не є в ув’язнені. Не думаю, що владі це було потрібно, тому що, напевне, найбільше цим і били владу.

​– Телеміст (NewsOne з «Россией24» – ред.), що мав статися днями (його скасували) – як ви до нього поставилися? І чи ви вірите в те, що між Петром Порошенком і Віктором Медведчуком є така ворожість, яку вони декларують у публічному просторі?

– Я для себе задала запитання: на яких умовах я готова говорити з тією стороною? Для мене була дуже чітка відповідь, що я готова була б з ними говорити, коли вони на колінах приповзли б на могили наших військових, вимолюючи прощення, коли у всіх воїнів відросли б руки, ноги, зникли б травми, коли б на додаток до цього всього повернули б Донбас і Крим, вони відбудували б всю інфраструктуру, а потім довго-довго платили репарації за те, що вони скоїли з моєю державою. У даному випадку зі «зливним бачком» московської пропаганди, яка хоче отримати відкриті двері тут, в Україні, через NewsOne, я говорити не хочу.

​Вірю (що між Порошенком і Медведчуком така ворожість, яку декларують у публічному просторі – ред.)!... Органи правопорядку в Україні – це є досить окрема, незалежна і часто агресивно настроєна щодо Петра Порошенка сфера. Я про МВС і про міністра Авакова. Чому, коли ми маємо нового президента, який хоче бути чесним і справедливим, і ні Віктор Медведчук, ні інші, які порушують заборону на перельоти, так само не затримані і не сидять?​

– Пані Федина, ви політолог-міжнародник... У Європі говорять про певну кризу в європейських інституціях. «Брекзіт», дуже багато проросійських сил у парламентах різних країн – Австрія, Італія... В Україні насправді про це мало говорять, мало пояснюють людям. Може, через 10 років ЄС і не буде?

– Павло Клімкін не вірив у «безвіз». Нам казали, що це неможливо. Але в результаті воно відбулося. Якщо ми будемо над цим працювати, я вірю (що Україна за 5-10 років вступить в ЄС – ред.). Для мене особисто ЄС і НАТО – це не є остаточна самоціль. Це є можливість дотягнутися до тих стандартів. Щоб досягнути стандартів НАТО, треба виконати близько 1300 критеріїв у різних сферах, починаючи від реформи оборонного комплексу, закінчуючи різними нюансами щодо ринкової економіки. Але будемо щирі, що на саміті НАТО у грудні цього року є реальна можливість подати заявку на План дій щодо членства в НАТО. Якщо зараз будемо місяць за місяцем всі зусилля зливати, то точно нічого не буде. Для мене НАТО – це безпека. ЄС – це стандарти: повага до людської гідності, верховенство права у різноманітних сферах, громадянин для держави є великою цінністю...

​– Пані Федина, які першочергові закони ви або ваша політична сила пропонували б у Верховній Раді?

– Для мене принципове питання – розробка стратегії інформаційної політики і стратегії безпеки. Ще одне. Законопроект, над яким для мене персонально важливо працювати – це визнання депортації українців 1944 –1951 років злочином проти українського народу. Цього року маємо 9 вересня 75-і роковини з моменту початку виселення, депортації понад 750 тисяч українців.

Мало хто знає, що найперших депортованих закинули у Луганську і Донецьку області. І коли на нас напала московська федерація, саме депортовані з-під луганського аеропорту, в селах навколо луганського аеропорту допомагали нашій десантурі з 80-ї бригади тримати оборону аеропорту. Для початку цей закон дасть відчуття справедливості. 750 тисяч українців було позбавлено рідного дому в середньому за 2 години без права повернення. Вони розкидані по всій Україні, довгий час не маючи права сказати, хто вони, яке є їхнє коріння, і взагалі чому вони тут є.

І говоримо про тих українців, які жили на теренах Закерзоння (Надсяння, Холмщина, Любачівщина, Підляшшя, Лемківщина, Західна Бойківщина). В контексті діалогу з Польщею, яка щодо своїх громадян всі питання вирішила, говоритимемо на рівних. Я особисто мала зустрічі з представниками Республіки Польща. Я розумію, що ми можемо говорити. З сильними говорять, а зі слабкими або з невпевненими у своїй власній позиції намагаються посунути в ту сторону, яка є вигідна тій чи іншій країні.

– Чи засуджуєте ви таємний відпочинок Петра Порошенка на Мальдівах?

– Ні. Я вважаю, що він мав право відпочити. Так (без розголосу– ред.), тому що інакше йому не дали б відпочити. Один раз за 5 років? Я бачу зараз, як він працює, я кілька разів стикалася з ним під час президентства, і я не витримую цього ритму. Він 5 років поспіль так працює! Він мав право на відпочинок за свої гроші, за які у нього сплачені всі податки.

– Пані Федина, ви в одному відео назвали себе «гордою лемкинею», а в іншому сказали, що «лемки – це українці зі знаком якості». А де у вас цей знак якості?

– Я думаю, що він є всередині. І так про нас говорять і напівжартома, і напівсерйозно. У лемків як у найзахідніших українців є одна риса, яка мені страшно подобається (це ж не лише Україна, це ж і шматок Польщі також, Словаччини), яку я хотіла б, щоб мали всі українці. Ми можемо між собою сваритися, можуть бути різні бачення, різні пріоритети, але коли йдеться про загальну лемківську справу чи про нашу церкву, чи про питання депортації українців, то хто і як би не сварився, об’єднуються докупи і працюють разом.

– Ви мешкаєте у Львові. Ви там народилися. З ким переїдете у Київ? І чи ви знаєте, яка зарплата у народного депутата?

– Із коханою людиною. Я зайнята. Казали, що орієнтовно 28 тисяч (зарплата народного депутата – ред.). Я вмію жити на 6 тисяч гривень на місяць. Я за своє життя, навчаючись, ніколи не платила хабара, не носила віддяки. Я захистила дисертацію без різноманітних віддяк. Мої студенти точно знають, що до Софії Романівни треба йти з чимось у голові.