Телебачення, соціальні мережі й інтернет-ресурси – ось основні канали, через які виборці споживають політичну рекламу та дізнаються інформацію про кандидатів у народні депутати. Чому переважна більшість кандидатів та політичних сил використовують старі прийоми комунікації з виборцями? Як і чим маніпулюють?
Виборці України готуються обирати IX склад парламенту країни. Це означає, що істотна частина електорату могла б уже мати достатній досвід участі у виборах, щоб відрізняти правду від обману, маніпуляцію від інформування, популізм від конструктиву. Насправді ж, кажуть експерти, цього не спостерігається.
Люди, які ось уже майже три десятиліття мають реальну можливість усвідомлено і зважено обирати тих, кому доручають облаштовувати життя в країні і вести міжнародну політику, зазвичай, ставлять галочку навпроти прізвища, яке вони чули і обирають людину, чиє обличчя вони бачили по телевізору й воно їм видалося симпатичним.
На перших порах, після здобуття Україною незалежності, у більшості спрацьовувало сформоване радянською дійсністю сприйняття виборів як імітації. «Вибори без вибору», «там за нас давно все вирішено», «від нас там нічого не залежить», «на вибори ходити – безкоштовне пиво пити» – ці та багато інших стереотипів міцно сиділи в головах людей і не давали можливості дивитися на вибори як на шанс змінювати ситуацію в країні на краще. Цим скористалася стара партноменклатурна еліта. Вона забезпечила собі потрапляння у владу за рахунок потурання патерналістським та інфантильним настроям електорату, роздаючи обіцянки на кшталт: «труд – трударям», «землю – землеробам», «зарплату – вчителям».
Які теми є головними на цих парламентських виборах?
Аналізуючи виборчі програми партій та виборчу активність тих політичних сил та кандидатів-мажоритарників, які хочуть потрапити у парламент, експерти кажуть, що усі так чи інакше експлуатують теми:
- «війни і миру»;
- гідного рівня життя;
- напрямку розвитку країни;
- мови
Абсолютно новим трендом цієї виборчої кампанії є те, що усі політичні сили стараються показати, що ведуть у владу нових людей, які ще не були у політиці.
Про «мир» найбільше говорять у партії «За життя», «Опозиційний блок» і «Слуга народу». Аналітики кажуть, що електорату слід уважно дивитися на шляхи, які пропонують партії для досягнення миру, оскільки ігнорування факту анексії Криму, агресії Росії та понад 5 років збройного протистояння керованим Росією сепаратистам на Донбасі може призвести до громадянського конфлікту всередині України.
Люди, які пройшли через бойові дії і добре знають тих, хто протистоїть Україні на Донбасі, родини загиблих і поранених, представники широкого волонтерського руху, учасники Революції гідності, родини Небесної сотні не захочуть і не зможуть прийняти капітуляцію, відмову від цінностей в обмін на так званий «мир». Приклад Чечні показує, що такий «мир» означатиме втрату незалежності, ізоляцію і масові репресії.
Також на думку експертів, Петро Порошенко поспішив із вибором назви своєї оновленої політичної сили та акцентами у виборчій кампанії, оскільки його електорат, в основному, особливо після повернення Росії до ПАРЄ, головною цінністю має не рух до ЄС як такий, а зміцнення України.
Зовнішня реклама
Парад егоїзму та відсутність креативу побачили експерти у вуличній рекламі політичних партій та кандидатів.
В основному, білборди рясніють обличчями найвідоміших представників політичних сил, які прагнуть потрапити у парламент. Тут експлуатується не лише принцип працювати на впізнаваність, а й небажання політичних лідерів відійти в тінь.
Однак, обличчя політиків, які мають високий антирейтинг, тут швидше шкодять, аніж допомагають. Такий ефект, кажуть експерти, може бути із, наприклад, Петром Порошенком, Олегом Тягнибоком чи Олександром Вілкулом.
Мажоритарники, принаймні ті з них, хто має фінансові можливості оплачувати вуличну рекламу, здебільшого ідуть популістськими шляхами, обіцяючи все, що тільки можна. Як, наприклад, Ігор Кононенко, рекламні білборди якого транслюють обіцянки розвивати все – від спорту до медицини.
«Роль білбордів майже нульова. Все – телевізор і частково зараз соціальні мережі», – зазначила в коментарі Радіо Свобода соціолог Ірина Бекешкіна.
Політична реклама у ЗМІ: прихована і неприхована
Здебільшого, медіа маніпулюють свідомістю громадян, розміщуючи замовні матеріали без позначки «Реклама». ЗМІ заповнені агітаційними прес-релізами кандидатів, каже Світлана Єременко, директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика, який проводить ретельний моніторинг регіональних засобів масової інформації.
Регіональні та місцеві медіа, за висновками останнього моніторингу Інституту демократії імені Пилипа Орлика, навіть після «роздержавлення» залишаються тісно пов’язаними з владою і демонструють готовність обслуговувати її «інформаційно».
Однак, зазначає експерт, звичайно є медіа, які можуть стати прикладом висвітлення передвиборчих перегонів. Наприклад, сайти «0629» (Маріуполь) і «ВолновахаСity» маркують матеріали як «Політичні новини» або «Політична реклама». А журналісти видань «ОстроВ», «Вчасно», «0629» і КramatorskРost, «Бахмут.in.ua» в Донецькій області подають різні точки зору, відстежують важливі теми, проводять фактчекінг програм кандидатів у депутати.
Які маніпуляції?
Ця виборча кампанія – це суцільна маніпуляція на темі «нові обличчя», вважає президент Win Win Communication, незалежний медіаексперт Лариса Мудрак.
«Ротація й селекція тут відбувається не шляхом «достойності», а примітивізацією навіть самого підходу щодо молодих профі. Це в першу чергу стосується «Слуги народу», але й також частково й «Голосу», – каже Мудрак.
Експерт вбачає такі головні маніпуляції:
- Говорити про політичну компетентність нових людей, оскільки вони такого досвіду не мають. Менеджерський досвід – це не політична компетентність.
- Робити посил щодо руйнування старої політичної системи, а у програмах не пропонувати нічого, окрім популізму, лише для того, щоб зайти в цю стару систему.
- Презентації партій – це лише яскраві обгортки, а не суть нового продукту. Про ідеологію чи стратегію змін ніхто не говорить.
- «Просуваємо яскраве» – концерти, шоу, виступи – це намагання емоційно підкупити електорат, а не апелювання до розуму виборців.
Усе це, загалом, вказує на те, що попри тотальний запит суспільства на нове політики звично експлуатують старі підходи до ведення виборчої кампанії.
