Світові медіа публікують прогнози щодо результатів виборів до парламенту України. Про це розповідає дослідник Браян Меффорд в статті для аналітичного центру Atlantic Council. Зрозуміти зовнішньополітичні пріоритети президента України намагаються в статті аналітичного центру Chatham House. А в матеріалі американського видання The National Interest пояснюють, що означає повернення Росії прав брати участь у ПАРЄ.
Чого очікувати від парламентських виборів, які відбудуться 21 липня 2019 року? На це питання відповідає дослідник Браян Меффорд у статті для американського аналітичного центру Atlantic Council.
По-перше, партія «Слуга народу» Володимира Зеленського має всі шанси сформувати однопартійну більшість у парламенті. Це стало б першим випадком із часів набуття Україною незалежності, коли одна партія контролюватиме цілий державний апарат. Та навіть якщо вони сформують більшість, математичні реалії, ймовірно, змусять їх об’єднати сили хоча б іще з однією партією, щоб забезпечити достатню кількість голосів для ухвалення ключових рішень, пише автор.
По-друге, через те, що «Слуга народу» не є однорідною організацією, вона зрештою розвалиться, а отже, слід очікувати введення імперативного мандату для підтримання дисципліни. Річ у тім, що партія здебільшого складається із друзів Зеленського, союзників олігарха Ігоря Коломойського, антикорупційних активістів та інших, хто прагне змін в уряді. Тож утримувати коаліцію «змін» разом буде викликом, тому що для кожної групи «зміни» означають щось інше, переконаний Меффорд.
По-третє, партія Святослава Вакарчука «Голос» продовжуватиме «з’їдати» електорат колишнього президента України Петра Порошенка.
По-четверте, брак єдності серед «не-Зеленського» електорату на заході України та у Києві, ймовірно, призведе до обрання кандидатів від «Слуги народу» в багатьох тамтешніх округах. Ці регіони зазвичай завжди голосували за прозахідні сили, але сьогодні є надмір кандидатів від демократичного табору дає «Слузі народу» можливість отримати перемогу в деяких із тих округів. Іншими словами, якщо демократичні партії не домовляться про підтримку єдиних кандидатів в округах, «Слуга народу» від цього виграє, пояснює автор.
По-п’яте, «Опозиційний блок» поки що набирає близько 2%, але його не варто списувати з рахунків. Хоча й їхній бренд «вкрала» «Опозиційна платформа – За життя», вони додали мерів великих міст у партійні списки, що може змінити ситуацію.
Зрозуміти зовнішньополітичні пріоритети Володимира Зеленського намагаються в статті аналітичного центру Chatham House.
Президент України надає перевагу внутрішній політиці, тож його зовнішньополітичний підхід лише починає набувати форми. Зрозуміти його краще можна буде вже після парламентських виборів, але не зрозуміло, наскільки скоро, мовиться у статті.
Та деякі речі вже і так зрозумілі. Зеленський, ймовірно, приділятиме менше уваги міжнародним справам, ніж його попередник Петро Порошенко. Здається, він фокусується на продовженні збалансованих відносин з західними партнерами, проте він не настільки наполегливий у просуванні інтересів України, як Порошенко, пишуть автори.
Перші кроки Зеленського – проєвропейські. Порошенко надавав перевагу потенційному членству в ЄС і НАТО над реформами, у той час як Зеленський, схоже, хоче зробити навпаки: спочатку реформи, потім інтеграція.
Автори також звертають увагу на дедалі більшу «втомленість від України» в ЄС та актуальні внутрішні питання у Брюсселі, які стримуватимуть зовнішню політику Зеленського. Результат виборів до Європейського парламенту поки що обмежить встановлення робочих відносин високого рівня. Додатковим приводом для занепокоєння є зростання кількості країн-членів ЄС, які скептично ставляться до санкцій проти Росії. Тож тепер європейську підтримку не можна буде сприймати як належне, її треба буде заслужити, переконані автори.
Іще одним пріоритетом Зеленського, як він і обіцяв під час передвиборчої кампанії, буде врегулювання конфлікту на Донбасі. Тут Зеленський бажає прислуховуватися до думки громадськості.
«Проблема, однак, полягає в тому, що його широка виборча база має суперечливі, якщо не небезпечні, ідеї, такі, як проведення прямих переговорів з самопроголошеним керівництвом невизнаних «народних республік» Донецька і Луганська», – мовиться у статті.
Серед іншого, Зеленський також, здається, налаштований на покращення відносин із такими сусідніми державами, як Польща, Угорщина, Румунія, Білорусь.
Відносини зі США також відіграватимуть важливу роль – Зеленський може шукати інноваційні шляхи, щоб урізноманітнити їх, тобто не лише фокусуватися на протистоянні російській агресії.
У статті американського видання The National Interest намагаються зрозуміти, що означає повернення Росії прав в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).
Автор нагадує, що прав Росію позбавили у 2014 році після анексії Криму, який все ще залишається «анексований Росією, без жодних ознак того, що Москва коли-небудь поверне півострів під український контроль». Тим не менш, її права відновили, трохи більше ніж через п’ять років.
Із цього можна зробити два висновки, мовиться у статті. Це може означати, що здійснення Росією влади над територіями, які Європа визнає українськими, вже не є порушенням європейських стандартів. Другий варіант – те, що ключові європейські гравці вирішили, що це питання вже не є центральним принципом, навколо якого організовувалися їхні відносини з Росією, пише автор.
Причому рішення про відновлення прав Росії у ПАРЄ відбулося одразу після зустрічі Зеленського з лідерами Німеччини та Франції, на яких він просив цього не робити, звертає увагу видання.
«Позиція Німеччини та Франції зводиться до того, що це рішення не означає схвалення анексії Росії в Україні, але є необхідним кроком для відновлення каналів діалогу з Москвою», – мовиться в статті. Ще один фактор – те, що Росія припинила платити членські внески, які складають близько 7% бюджету Ради Європи.
«Пошепки аналітики скажуть, що Рада Європи є не такою вже великою справою в грандіозній схемі європейських справ. Але Зеленський непокоїться, і має в цьому рацію», – переконаний автор. Навіть якщо справа й невелика, це рішення є відходом від принципу, що Росія не може відновити нормальні відносини з Європою, поки не повертає Крим.
Повернення прав Росії у ПАРЄ також вказує на те, що спроби США запровадити санкції проти російських енергетичних проектів, які мають на меті постачати російський газ до Європи в обхід України, не отримають достатньо підтримки.
У висновках автор зауважує, що Україні варто «тримати свої занепокоєння щодо Криму і Донбасу безпосередньо пов’язаними з європейськими (і американськими) відносинами з Росією, щоб зберегти будь-які важелі впливу на Москву».
