«Імовірність оборудки між Росією і США за рахунок України – дуже мала», – наголошує в тижневику «Країна» колишній посол США в Україні Джон Гербст. Він переконаний, що війна скоріше проблема для Путіна, ніж для Зеленського. Бо російський президент намагається сховати в ній свою руку. Не хоче, щоб його міжнародні партнери зрозуміли, що насправді це – кремлівська війна. До того ж його народ не хоче воювати з Україною. Не раз «Левада-центр» робив про це опитування. І щоразу – 65-70 відсотків «проти». Тому Путін приховує участь своїх тисяч офіцерів у війні. Жертви для нього – це велика політична проблема. Бо постає питання, як їх пояснювати. В Україні жертви – це біда. Але люди розуміють, що воюють за свою країну проти агресора, зазначає Гербст. Щодо мінських переговорів, то вони нагадують йому візит до стоматолога без анестезії. Вони тривають майже п’ять років. За цей час не досягли жодного кроку в напрямку миру. Жоден елемент Мінських угод не реалізований, бо це непотрібно Кремлю. Меркель – хазяйка санкцій проти нього. Щоразу посилається на відсутність прогресу по «Мінську», щоб переконати своїх нервових партнерів у Євросоюзі продовжувати економічний тиск проти Москви. Це єдиний плюс мінського переговорного процесу, наголошує дипломат.
Українській Конституції – 23. За ці роки вона зазнавала неодноразових змін. Деякі правки, за словами експертів, були необхідними, але частіше це робилося в угоду політичних інтересів тих чи інших груп, що були у владі, стверджує газета «День». Звідси в газетярів основне запитання, яке є актуальним вже багато років – чи дотримуються українці Конституції? Це стосується пересічних громадян, а особливо політичного класу, починаючи з перших осіб держави. Так, на думку голови правління Центру політико-правових реформ Ігоря Коліушка, в українців є небагато підстав, щоб пишатися досягненнями у сфері виконання Конституції. До того ж, не рідкість, коли органи державної влади, насамперед президент, Верховна Рада порушують Конституцію. Тим самим, вони демонструють всьому суспільству, що цей документ не є найважливішим. Особливо загрозливі тенденції з’явилися в цьому році, коли політики відверто почали говорити, що немає значення, що написано в Основному законі, головне – що хоче народ. Тобто бажання народу і є критерієм. Якщо подібні тенденції не будуть виправлені, вони можуть призвести до посилення авторитарних тенденцій у владі, або взагалі до хаосу, коли ніхто не звертатиме увагу ні на Конституцію, ні на закони. Обидві тенденції є несприятливими і загрозливими, особливо в умовах зовнішньої військової агресії, попереджає експерт.
Нині часто кожна політична еліта намагається підігнати Конституцію під себе, стверджує в газеті «Голос України» народний депутат Валерій Карпунцов. Сегментарно змінюють той чи інший розділ – чи то розділ «Правосуддя», чи стосовно діяльності правоохоронних органів, чи перерозподілу повноважень між гілками влади. Це не системний підхід, наголошує парламентарій. Відбувається розбалансування Конституції, система стримувань і противаг порушується. Тому й існують постійні конфлікти між посадовцями, гілками влади, а соціальні гарантії не виконуються.
«Голос» Вакарчука не відрізняється від «Слуги народу» – у статті під таким заголовком в «Газеті по-українськи» блогер Масон Лемберг зазначає, що співочий безкоштовний тур Вакарчука проходить регіонами, де значну підтримку має Петро Порошенко. Чому, зважаючи на сумнівні електоральні перспективи, руйнівні ідеї «нових облич» без досвіду в умовах реваншу, Вакарчук намагається пройти в Раду за рахунок його виборців? Чому він не їздить співати в Дніпро, Харків чи Одесу, де перемагають «Квартал 95» і Віктор Медведчук? Реваншистів практично не критикує. Не намагається конкурувати з Володимиром Зеленським. Чим це зумовлено: особистими амбіціями чи зобов’язаннями? Експерт вважає, що у партії «Голос» і «Слуг народу» багато спільного. Такі ж невідомі персони, відібрані непрозоро. Чому відсутність політичного досвіду, непрофесійність – предмет гордості обох партій? У розвинутих демократичних країнах із сильними економіками і високим рівнем життя цінують протилежні характеристики політиків. Члени сенату США десятки років є політиками нижчих рівнів, перед тим як стати сенаторами.
