(Рубрика «Точка зору»)
Брюссель – Це виглядало, як нищівна поразка для України та її найближчих європейських союзників, коли російська делегація тріумфально повернулася до Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) 25 червня після трирічної перерви.
І, звісно, в очах багатьох оглядачів, від цього повернення дурно пахне. Без жодних обіцянок з боку Москви, ПАРЄ переписала свої норми з допомогою нашвидкуруч зробленої доповіді, аби росіяни могли повернутися якраз перед голосуванням за нового генерального секретаря Ради Європи і водночас були скасовані санкції проти російських делегатів ПАРЄ, й такі санкції тепер буде неймовірно важко запровадити у майбутньому.
Але, поза вигуками про майбутній ефект доміно щодо скасування подальших західних санкцій проти Росії, звинувачень в соцмережах про «франко-німецький Пакт Молотова-Ріббентропа», яким завдано удару в спину Києву, і паралелей із сумнозвісною Мюнхенською угодою 1938 року, яка розділила міжвоєнну Чехословаччину, ми не повинні втрачати здатність бачити ширшу картину. Бо повернення в ПАРЄ є Пірровою перемогою Росії, яка насправді мало що говорить про відносини, що їх Москва має з переважною більшістю країн Європи.
Однак, з іншого боку, це багато що говорить про саму ПАРЄ, яка цим кроком зробила себе ще більш маргінальною, аніж вона була до цього.
Лише минулого тижня лідери країн ЄС подовжили економічні санкції проти Росії на саміті в Брюсселі. Згідно з джерелами, з якими мені вдалося поговорити, рішення було ухвалено з рекордною швидкістю. Навіть Італія, яка зазвичай любить виказувати незадоволення санкціями, не взяла цього разу слово.
Того ж таки минулого тижня посли ЄС продовжили заборону на інвестиції до Криму на рік і за останні півроку ще більша кількість росіян потрапили до списку ЄС на візову заборону та замороження активів, включно з тими, кого вважають причетними до хімічного нападу в англійському Солсбері та інциденту з українськими кораблями і моряками в Керченській протоці. Кількість цих доданих прізвищ росіян явно перевищує кількість тих, кого зі санаційних списків прибрали.
Останнім часом Єврокомісія більш відкрито говорить про російське втручання в європейські вибори і роль Москви в поширенні фейкових новин. Легко назвати санкції ЄС недостатніми і запізнілими, але тенденція простежується чітко: ЄС стає більш твердішим щодо Москви, а не м’якішим.
ПАРЄ нині не є чимось більшим, аніж місцем для «говорильні»
Щодо ПАРЄ, то наспів час для відвертої чесності щодо обмеженості цієї асамблеї. Нині вона не є чимось більшим, аніж місцем для «говорильні», і є чимось подібним до Парламентської асамблеї ОБСЄ чи Парламентської асамблеї НАТО.
Делегати збираються разом, вони говорять, виступають і роблять доповіді. І, відверто кажучи, вартість цих доповідей не є вищою вартості паперу, на якому вони написані.
Пам’ятаю свій перший досвід як журналіста в ПАРЄ. Це було в 2013 році, коли асамблея вирішувала так звану Доповідь Стассера щодо політичних в’язнів в Азербайджані. Доповідь не затвердили і режим президента Алієва з того часу використав цей факт як «свідчення» відсутності політичних в’язнів у тій репресивній південнокавказькій державі. Для тих, хто стежив за розглядом азербайджанського питання тоді в ПАРЄ, було ясно, що відома «дипломатія чорної ікри» Баку спрацювала добре.
Цього разу не було конкретних свідчень, які б говорили, що російські гроші чи подарунки циркулювали у Страсбурзі, окрім хіба що відомого факту про дефіцит у майже 70 мільйонів євро в бюджеті Ради Європи, які Москва заборгувала за два роки, не сплачуючи внесків і тепер, вочевидь, поверне ці кошти.
Були також звичні вже причини голосування деяких делегатів ПАРЄ за доповідь: більше діалогу і більше нагоди ставити питання депутатам російської Держдуми на тему прав людини, а також потреба повернути пересічним росіянам можливість звертатися до Європейського суду з прав людини. Також прибічники повернення Росії говорили, що санкції має запроваджувати не Рада Європи, а Євросоюз.
Всі ці причини, можливо, є слушними, але вони також говорять про обмеженість ПАРЄ та її членів у плані амбіцій відігравати політичну роль у континентальній політиці.
Для українських парламентарів, які дев’ять годин воювали в ПАРЄ проти ініціативи повернути Росію, можливо, це прозвучить як слабка втіха: але чим раніше вони скерують свою енергію на інші інституції – тим краще.
Рікард Юзвяк – кореспондент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода в Брюсселі
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
