Чи дійсно перемога Володимира Зеленського на президентських виборах засвідчила кінець регіональних, етнічних та лінгвістичних розподілів України? На це питання відповідає стаття на сайті аналітичного центру Atlantic Council. Чому світ занепокоєний будівництвом нового російського газопроводу «Північний потік-2» пояснюють в матеріалі Bloomberg. В Ізраїлі проживають 1500 осіб, які займалися ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, і умови в яких вони живуть, погані, йдеться в статті ізраїльського видання The Times of Israel.
Чи дійсно перемога Володимира Зеленського на президентських виборах вказала на кінець регіональних, етнічних та лінгвістичних розподілів України? На це питання відповідає автор багатьох книжок про Україну, колишній співробітник корпорації «Ренд» Роман Сольчаник в статті американського аналітичного центру Atlantic Council.
Перемога Зеленського над колишнім президентом Петром Порошенком породила чимало спекуляцій. Найбільш інтригуючим є твердження про виникнення «нової» України. Це поняття не є чимось новим – його використовував і колишній президент Віктор Ющенко, і Петро Порошенко. В чинній версії обґрунтування «нової» України базується не на масовому народному повстанні, як у 2004 та 2013 роках, а на справді великому географічному масштабі електорального успіху Зеленського, мовиться у статті.
«Та твердження, що регіональний прорив президентських виборів свідчить про те, що українці пробудилися до «нової» України на наступний день після виборів, навряд чи є достовірними і не підтверджуються даними», – переконаний автор.
Насправді результати пост-виборчого опитування в Україні показують, що регіональні відмінності нікуди не зникли, і подібна картина виникає, коли ми розбиваємо дані опитування за етнічною та мовною ознаками.
«На прохання вибирати між ЄС та економічними зв’язками з Росією та іншими пострадянськими республіками (за винятком країн Балтії) 82% на заході вибрали Європу. На сході лише 37% виступили за ЄС; 30% у підконтрольних уряду частинах Донбасу; на півдні – 25%. Щодо НАТО, 76% на заході хотіли вступити в альянс. На сході, на Донбасі і на півдні відповідні показники становили 32, 21 і 23%. Тільки 14% західних українців мали позитивні погляди щодо Росії, а на півдні – 74%. Ті, хто мав позитивну думку про російського президента Володимира Путіна, становили 2% у західній Україні; на Донбасі – 30%», – пояснює автор.
Чому світ занепокоєний будівництвом нового російського газопроводу «Північний потік-2»? На це питання відповідають в матеріалі видання Bloomberg.
«Північний потік-2» сколихає геополітику, непокоїть лідерів європейських країн та навіть може стати предметом американських санкцій, мовиться у статті.
Підводні труби довжиною у 1230 кілометрів подвоять потужність вже існуючого газопроводу «Північний потік», який відкрили в 2011 році. Володіє проектом російський «Газпром». Через певні складнощі з отриманням всіх необхідних дозволів у країн, через економічні зони яких пролягатимуть труби, «Газпром» повідомив про «незначне» затримання реалізації «Північного потоку-2», який мали завершити вже до кінця 2019 року.
Раніше дві третини російського газу надходили до Європи через Україну, з якою «Газпром» мав кілька суперечок, які навіть призводили до зупинки газопостачання. Після захоплення Криму Росією відносини між країнами погіршилися, у той час як «Газпром» хотів диверсифікувати свої опції експорту газу до європейських країн, йдеться у статті.
Президент США Дональд Трамп попередив, що проект перетворить Німеччину у заручника Росії, якщо отримуватиме від Москви так багато газу. США, на думку авторів, теж хоче продавати свій газ Європі. Але все не так просто – американський газ доведеться перевозити в танкерах у рідкий формі через Атлантичний океан. А це дорого обійдеться, на відміну від російського газу, йдеться у статті.
Деякі держави виступають проти «Північного потоку-2», зокрема ті, які отримують прибутки від транзиту газу через їхні території – Україна, Польща, Словаччина. Вони занепокоєні тим, що втратять ці гроші, і новий газопровід повністю дозволить оминати ці держави.
В Ізраїлі проживають 1500 осіб, які займалися за ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, і живуть вони в поганих умовах, йдеться в статті ізраїльського видання The Times of Israel.
«Закон 2001 року обіцяв житло, медичну допомогу цій групі героїв, але ніколи не був втіленим у життя. Можливо, інтерес, викликаний чудовим телесеріалом, змінить це», – висловлює свої сподівання автор статті.
Серіал «Чорнобиль» від американського HBO змусив світ згадати про аварію на ЧАЕС, яка сталася 33 роки тому. Більшість ліквідаторів проживають сьогодні у країнах колишнього СРСР, але на початку 1990-х років близько п’яти тисяч з них емігрували до Ізраїлю, і сьогодні близько 1500 осіб все ще залишаються тут, мовиться у статті.
«На жаль, ліквідатори – люди похилого віку, і вони страждають від хвороб. Не дивно, що ці факти менш цікаві, ніж хворобливі спогади від тих страшних днів: друзі, які померли, волосся, що випало, хвороби, які поширювалися», – мовиться в матеріалі.
Коли Олександру Калантирському було близько 40 років, його відправили на конструкцію саркофагу для ЧАЕС. «Чи знав він, що там його чекає, і що його здоров’ю буде завдано непоправної шкоди? Абсолютно. Але ні в якому разі він не міркував над ухиленням від цієї місії», – йдеться у статті. В інтерв’ю він повідомив, що знав, що радіація поширювалася б не лише по Україні, Білорусі, Литві та іншим сусіднім державам, але також і по всій Європі.
Права ліквідаторів закріплені в декількох міжнародних договорах, які Ізраїль не підписував. Тим не менш, коли ліквідатори іммігрували до Ізраїлю, вони попросили допомоги, яка б дозволила їм боротися з хворобами та задовольнити інші потреби. Тому там ініціювали законодавство про допомогу цим людям, визнавши їхній особливий статус. «Однак з моменту ухвалення закону 18 років тому держава не здійснила її і не виділила коштів на його реалізацію», – пише автор.
«Я можу лише сподіватися, що відновлення інтересу до найбільшої екологічної катастрофи ХХ століття зрештою призведе до того, що ЗМІ зосереджуватимуться не тільки на жахливих історіях двоголових курчат і передчасно втрачених зубів, а й на реальному житті 1500 ізраїльтян, які живуть тут», – пише автор.
