(Рубрика «Точка зору»)
Те, що зараз робить почесний патріарх Філарет, у багатьох православних України, які стоять на позиціях автокефалії, викликає неприйняття. Адже цей ієрарх реально йде на розкол у Православній церкві України (ПЦУ). Свідченням цього був проведений 11 червня під його керівництвом так званий «Форум української інтелігенції». Правда, на цьому дійстві відомих представників інтелігенції щось не було помітно. Але хіба це важливо? Головне – захід відбувся. На ньому виступив Філарет із низкою гучних заяв. Також були ухвалені звернення на його підтримку до влади.
Однак це лише підготовчий етап. Філарет збирається 20 червня скликати помісний собор практично неіснуючої Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП).
Чи спрацює ідея Київського патріархату?
Філарет не перестає повторювати: ПЦУ не є українською автокефальною церквою, вона залежна від Константинопольського патріархату, нам же треба свою церкву, а такою буде УПЦ КП.
Він розуміє, що не має серйозної підтримки серед архієреїв, священиків та вірян ПЦУ. Але це Філарета не стримує. Цей ієрарх заявляє, що коли створювалася УПЦ КП, то було лише два архієрея. І все ж вдалося побудувати потужну церкву. Філарет начебто хоче двічі ввійти в одну й ту саму річку.
Однак ситуація початку 90-х минулого століття, коли творився Київський патріархат, кардинально відрізняється від ситуації сучасної. Тоді в Україні існував запит на автокефальну православну церкву. Ідею цієї автокефалії й реалізовувала УПЦ КП. Безперечно, Філарет, як умілий церковний адміністратор, багато зробив для її становлення й розбудови. Але люди йшли не «під Філарета», а прагнули мати свою українську церкву.
Тепер така церква є, до того ж отримала томос від Константинопольського патріархату. Звісно, хотілося, щоб ПЦУ мала більш високий статус – статус патріархату. І більше прав. Але з часом цього можна досягнути. Було би бажання працювати. Адже, попри неймовірні труднощі, тиск, все ж вдалося створити ПЦУ, яка об’єднала УПЦ КП, Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ) і навіть частину духовенства й вірян Української православної церкви (Московського патріархату). Образно кажучи, був створений фундамент, на якому треба ще побудувати храм, а не займатись руйнуванням цього фундаменту.
Чи існує ідея відновлення УПЦ КП? Начебто так. Філарет заявляє, начебто ця церква має бути справді українською й незалежною як від Москви, так і від Фанару, тобто Константинопольського патріархату. ПЦУ для нього не є автокефальною. Томос на автокефалію для нього не аргумент.
Щоправда, тут виникає одне питання: наскільки українською була УПЦ КП, яку свого часу розбудовував Філарет? Так, вона протистояла Московському патріархату. Але в своєму церковному житті УПЦ КП часто консервувала ті традиції, які були в російському православ’ї. В принципі, це зрозуміло. І Філарет, і чимало священиків УПЦ КП були виховані на цих традиціях. Вони, здебільшого, діяли стереотипно, не намагаючись звертатися до давніх українських церковних традицій і творити нові в дусі часу. До того ж ізольованість УПЦ КП, відірваність її від світового православ’я лише сприяли консервації «російськості» в цій церкві. Про це зараз говорять все відвертіше, у тому числі й у середовищі духовенства ПЦУ. Остання зараз намагається відходити від деяких застарілих традицій, стає більш відкритою, розвивається.
Відповідно, виникає питання, чи не стане відновлена УПЦ КП під керівництвом Філарета калькою російського православ’я?
Для багатьох зрозуміло: відновлення УПЦ КП – це не боротьба за створення справжньої української церкви. Зараз головний чинник у її творенні – бажання Філарета повернути собі церковну владу, стати предстоятелем «своєї церкви».
Якщо собор УПЦ КП відбудеться, то що далі?
Схоже, собор УПЦ КП, який збирає Філарет на 20 червня, має шанси відбутися. Там не буде широкого представництва. На нього, очевидно, приїдуть архієреї з Росії, які й далі формально лишаються в УПЦ КП, прийдуть деякі прихильні до Філарета священики, а також чимало прихожан Володимирського собору, де служить Філарет. Це зібрання іменуватимуть помісним собором УПЦ КП. Ймовірно, прозвучить заява про невизнання Об’єднавчого собору, на якому була створена ПЦУ. І тим самим учасники цього зібрання відмежують себе від цієї церкви.
Чи матиме новостворена УПЦ КП помітну підтримку в українському суспільстві? Сумнівно. Видається, це буде така собі «церква патріарха Філарета» з невеликим числом громад – фактично маргінальна церковна структура, що не матиме серйозного впливу як у релігійній, так і суспільній сферах. Не без того, що її спробують використовувати в своїх цілях деякі політики і, можливо, наші «північні брати».
Іноді виникає питання, чому на дії Філарета немає різкої реакції з боку керівництва ПЦУ? У цьому є своя логіка. Здійснити щодо цього ієрарха репресивні дії – це створити з нього мученика. Зрештою, «підняти на нього руку» не дозволяють ті заслуги, які він має.
Керівники ПЦУ, схоже, дають Філарету шанс самому відпасти від цієї церкви і йти своєю дорогою, дорогою ізоляції та маргіналізації. А вони підуть своєю. Можливо, це й буде краще. І є сподівання, що з часом Православна церква України отримає визнання інших православних церков, наблизиться до них, більш враховуватиме сучасні тенденції. Але це вже буде без Філарета…
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
