Уперше на парламентських виборах 2019 року до Верховної Ради має усі шанси пройти темношкіра людина. Партія «Слуга народу» включила до свого виборчого списку під № 10 чемпіона світу із греко-римської боротьби Жана Беленюка. Однак топтемою цей факт став не сам по собі, а через допис ксенофобського, як вважають експерти, змісту кореспондента державного видання «Голос України» і реакції на нього. Чи пройшло українське суспільство тест на толерантність? Радіо Свобода зібрало реакції на цей інцидент.
Хто такий Жан Беленюк?
Жан Беленюк народився у Києві. Його мати – українка, а батько – представник народу хуту із Руанди. Батько навчався у Київському авіаційному інституті й став льотчиком. Коли в Руанді спалахнув громадянський конфлікт, його викликали на батьківщину. У 2001 році він загинув. Жанові тоді було 10 років.
У той час він уже займався боротьбою. До виховання хлопчика долучився перший наставник Беленюка Віталій Киселиця. Другим тренером з боротьби для Жана Беленюка став Олексій Добровольський.
Жан Беленюк із ранніх років виявляв здібності до спорту, пробував себе у футболі, баскетболі, карате і навіть в українських народних танцях. Однак греко-римська боротьба виявилася саме «його» видом спорту.
Жан Беленюк є одним із найтитулованіших українських спортсменів: чемпіон світу з боротьби 2015 року, срібний і бронзовий призер чемпіонатів світу, срібний призер літніх Олімпійських ігор 2016 року, чемпіон Європи 2014, 2016, 2019 років, бронзовий призер чемпіонату Європи, переможець багатьох українських і міжнародних турнірів із греко-римської боротьби.
У 2016 році Беленюк взяв участь у флешмобі #яЛюблюСвоюКраїну, опублікувавши своє відеозвернення, в якому розповів про свою любов до України.
На своїй сторінці у мережі «Фейсбук» Жан Беленюк пише пости українською і російською мовами, реагує на дати і флешмоби, викладає багато фотографій і відео.
Ось його участь у Всесвітньому дні вишиванки.
А так спортсмен привітав свою маму із Днем матері.
Критикували ж Беленюка тоді, коли він на Олімпіаді-2016 сфотографувався із кореспонденткою телеканалу «Россия-1» Ольгою Скабеєвою, відомою своїм висміюванням України і поширенням антиукраїнських тез російської пропаганди.
Пост власкора «Голосу України» Чепурного і реакція на нього
9 червня 2019 року партія президента Володимира Зеленського «Слуга народу» на своєму з’їзді презентувала першу сотню партійного списку. Жан Беленюк у ньому заявлений під стовідсотково прохідним (з огляду на дані соцопитувань – ред.) 10-м номером.
«Я планую іти із спорту. І коли мене запросив (до списку кандидатів у депутати від партії «Слуга народу» – ред.) Володимир Олександрович (президент України Зеленський – ред.), я не зміг відмовитися, з огляду на те, що він покладає на мене великі надії щодо розвитку українського спорту», – сказав Жан Беленюк на з’їзді, відповідаючи на запитання Радіо Свобода.
Не встигла ця новина поширитися, як власний кореспондент офіційного видання Верховної Ради «Голос України» Василь Чепурний публікує на своїй сторінці у мережі Facebook пост, у якому, зокрема, пише таке: «Дають негра у депутати – точно виберуть. Може, нам ще транссексуала якогось підсунуть».
Український сегмент Facebook зреагував майже миттєво.
«Той випадок, коли написав хтось, а соромно тобі … за професію. Між іншим, ведучий ВВС швидко позбувся роботи за подібне висловлювання», – написала головний редактор Київського бюро Радіо Свобода Інна Кузнецова.
«Особисто для мене не має значення національність, віросповідання. Якщо ти робиш добре для батьківщини – ти українець», – написав Олег Сильницкий із УНА-УНСО.
«Жана Беленюка пам’ятаю ще зовсім маленьким, у спортзалі «Спартак» на Подолі. Вольовий, технічний, сором’язливий хлопчик. Ще тоді було зрозуміло мені, що діти жорстокі, і в хлопчини дитинство непросте. Хлопчик виріс у потужного атлета. Жан Беленюк – українець, який народився в Україні, від української матері і бореться за Україну. Критикуйте його політичні погляди, вподобання, але не опускайтесь до расистського цькування хлопця. Будьте Людьми...» – написав активіст Майдану Олександр Кравчук.
Serg Kopervas: «Мені дико чути, як люди, котрі клянуться іменем Бандери, святою пам’яттю українських повстанців, дозволяють собі примітивні расистські випади проти представників інших націй і рас. Почитайте добре класиків! Поцікавтесь історією повстанського руху. Не було ніколи у наших предків отого примітивного расизму!»
Серед тих, хто долучився до обговорення теми «Чепурний проти Беленюка», були й ті, хто припускав, що запрошення Беленюка у список, серед іншого, мало на меті спровокувати цю дискусію.
«Десятий номер у списку «Слуги народу» – це класика інформаційних технологій від команди президента. Зрозуміло, що протягом кампанії саме Жана Беленюка обговорюватимуть чи не найбільше. Об’єктивно Жан зіграє ідеальну роль громовідводу для деяких інших членів списку, біографія яких заслуговує на більш прискіпливу увагу, ніж колір шкіри «десятки», – написав заступник міського голови Чернігова, колишній експерт громадської мережі «Опора» Олександр Ломако.
Також були ті, хто зауважував, що не мають нічого проти кольору шкіри Жана Беленюка, але не розуміють, що спортсмен може робити у парламенті, і висловлювали побоювання, що команда Володимира Зеленського просто використовує видатні спортивні досягнення борця.
Анатолій Перетятько: «Беленюк хороша людина і спортсмен, але він не політик і не економіст. Його використають так само, як Гаврилюка».
Були й ті, хто підтримав Чепурного, або намагався його виправдати.
Лариса Салімонович: «В Україні безкарно можна принижувати лише українців. Ми і хохли, і бандерівці, і неправильні рускіє, і нас взагалі немає. Решта – священні корови. Можливо, Василь у чомусь був і неправий, але я розумію ту емоцію, яка змусила його написати саме так».
Проте загалом кількість таких коментарів набагато менша, аніж кількість постів і коментарів, що засуджують пост Василя Чепурного.
Щодо самого Жана Беленюка, то він відреагував одним реченням.
«Деяким добродіям, особливо котрі називають себе журналістами, потрібно потроху вилізати з печер, а то засиділися, а на дворі 21-е століття», – написав спортсмен і запостив скріншот допису Чепурного.
Реакція Василя Чепурного і «Голосу України»
Після розголосу і різкої реакції соціальних мереж власний кореспондент видання «Голос України» Василь Чепурний свій пост про Жана Беленюка видалив.
Радіо Свобода звернулося до нього за поясненням.
«Щоб не кидати тінь на газету, я його (допис – ред.) видалив. Якщо це визначення ображає персонально Жана Беленюка, я готовий перед ним вибачитися. У цьому не бачу проблеми. Так само, як я не бачу жодної образи, якщо б мене називали українцем, або білим», – сказав Василь Чепурний.
Чепурний каже, що його допис був на його приватній сторінці, яка до «Голосу України» ніякого стосунку не має, хоча на цій сторінці і вказано, що він є власкором видання.
На запитання, чи не думає він, що порушує Конституцію України, Василь Чепурний відповів: «Расизм у тому, що я назвав Жана Беленюка, 10-й номер списку партії «Слуга народу», негром. Так а що в цьому образливого? Це слово не є криміналізованим, є в літературі, воно не заборонене. В чому проблема? Що Зеленський – єврей, так це теж всі знають. Те, що я виступаю за те, щоб в Україні була українська влада – якщо це кримінал, тоді так – треба відповідать?».
Редакція «Голосу України» оприлюднила офіційне вибачення у зв’язку із цим інцидентом.
«Газета «Голос України», офіційне видання Верховної Ради України, ніколи не поділяла і не поділятиме позиції щодо упередженого ставлення до осіб, заснованого на расовій, національній чи релігійній належності… Василь Чепурний, без зазначення місця роботи, оприлюднив на приватній сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» бузувірську позицію щодо результатів виборів президента і майбутніх парламентських перегонів, яка не має нічого спільного з редакційною політикою «Голосу України», – мовиться у повідомленні.
Видання також повідомило, що «розглядає питання доцільності перебування Чепурного на займаній посаді».
Оцінка правозахисників
Правозахисники теж відреагували на пост Василя Чепурного.
«Такі висловлювання є неприпустимими, і не тільки із етичних міркувань, а й з точки зору закону. Вони заслуговують на кримінальне переслідування», – сказав Радіо Свобода директор Інституту медіа-права Тарас Шевченко.
Такої самої думки і виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк.
«Це неприпустимо не лише з точки зору журналістської етики, а й з точки зору етики людської. Це мова ворожнечі, а журналісти мають бути дуже обережні, бо вони впливають на громадську думку. Думаю, що на цей випадок має відреагувати Комісія із журналістської етики і Незалежна медійна рада», – сказала Оксана Романюк.
«Звичайно, у нас свобода висловлювань. Але висловлювання не можуть порушувати права іншої особи, такого ж громадянина держави, як і він. Не розумію, чому як кореспондент такого поважного видання міг забути про це?!» – коментує Марина Ліліченко з Центру громадянських свобод.
На думку співголови Коаліції із протидії дискримінації Ірини Федорович, слова Чепурного підпадають під статтю 161 ККУ як дії, «спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності».
«Але тут питання, чи ті, кого ображають такі висловлювання журналіста, готові подавати на нього скаргу до поліції. Це можна, з огляду на публічність сторінки та журналіста, вважати також порушенням Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації», але також настання відповідальності можливе лише за умови того, що ті, кого ображає матеріал, скаржаться», – пояснила Федорович у коментарі Центрові прав людини ZMINA.
Українське суспільство пройшло «тест Чепурного»
Розгорнутий аналіз ситуації зробив на прохання Радіо Свобода керівник у Групі моніторингу прав національних меншин, аналітик «Центру прав людини ZMINA» В’ячеслав Ліхачов.
– Українське суспільство давно вже переступило радянські уявлення про «інтернаціоналізм». В Україні можливий не тільки білорус-президент або бурят-прем’єрміністр, що було можливо і в радянські часи. Мені здається, що вже всім в останні роки стали очевидними приклади абсолютно неможливого в архаїчному радянському суспільстві – українського соціального капіталу. В Україні, власне кажучи, не має значення, пуштун ти, єврей чи кримська татарка.
Мультикультурна українська нація давно зробила крок далеко вперед. У цьому сенсі, насправді, ми давно вже є частиною європейського соціально-культурного контексту. Результат президентських виборів тому не єдине, але яскраве підтвердження.
Звичайно, прагнення багатьох (якщо протягом п’яти років не всіх) політичних сил на цих виборах «напхати» у виборчі списки відомих людей (співаків, спортсменів), які не мають жодного політичного досвіду, не найкращим чином характеризують українські партії.
З іншого боку, це, звісно, відповідь на чітко артикульований суспільний запит на нових людей.
«Слуга народу» не боїться кидати виклик стереотипам. Її верхня частина списку демонструє мультикультурність і поліетнічність української націїВ’ячеслав Ліхачов
Виборець уже наочно показав українському політичному класові, що радше готовий підтримати необізнану в державному управлінні людину, аніж досвідченого представника старої еліти. Тому зрозуміти прагнення політичних лідерів заповнити свої списки співаками і спортсменами, в принципі, можна.
Те, що чинний президент вважав за потрібне помістити у верхній частині списку своєї партії темношкірого українця, відомого спортсмена Жана Беленюка, загалом добре характеризує цю політичну силу.
«Слуга народу» не боїться кидати виклик стереотипам. Її верхня частина списку демонструє мультикультурність і поліетнічність української нації – сучасної і глобалізованої.
З урахуванням очікуваних результатів виборів (згідно з опитуваннями), Беленюк гарантовано стане народним депутатом – першим темношкірим депутатом парламенту в пострадянській країні.
Я не сумніваюся, що сам факт його присутності в парламенті стане потужним позитивним посланням міжнародному співтовариству від України – і про Україну.
Однак очікувано, що наявність темношкірого кандидата в прохідній частині списку стане дратівливим фактором для ксенофобів і всіх тих, хто не готовий приймати зміни.
Пост Василя Чепурного висловлює позицію цієї – маргінальної частини українського соціуму.
Їх дратує президент – єврей за етнічним походженням, вони сприймають як знущання над виборцем не той факт, що в список беруть беззмістовних з політичної точки зору знаменитостей, а той факт, що хтось із цих знаменитостей виявився темношкірим. Їх обурює, зрозуміло, і природне розмаїття сексуальних орієнтацій і гендерних ідентичностей.
Той факт, що такі люди реально присутні в українському суспільстві, вони готові ігнорувати; головне, щоб це розмаїття не стало очевидним, артикульованим, щоб воно не заявляло про себе вголос.
І ось – у випадку з Беленюком – різноманітність українського суспільства проявила себе. І цілком очікувано викликало расистську реакцію.
Насправді важливо не те, що знайшовся якийсь журналіст, нехай навіть і парламентської газети, який написав про це расистський пост у соціальній мережі.
Важливо, що цей пост викликав значну реакцію обурення.
Українське суспільство вже не прощає расизм.
Українське суспільство продемонструвало в цій ситуації здорову реакцію, пройшло імпровізований «тест Чепурного»
Незважаючи на скептицизм «просунутої фб-тусовки» щодо нового президента, незважаючи на напруженість виборчої кампанії – користувачі соціальних мереж у цій ситуації однозначно встали на сторону темношкірого спортсмена, а не ксенофоба.
Редакція видання поспішила відмежуватися від свого співробітника і оприлюднити заяву, згідно з якою буде розглядати виправданість подальшого співробітництва з автором расистського поста.
І це, на мій погляд, головний результат історії з постом Чепурного.
Расисти є скрізь і завжди. Проблема – не самі расисти, а суспільство, толерантне до расизму. Українське суспільство, на мою думку, продемонструвало в цій ситуації здорову реакцію, пройшло імпровізований «тест Чепурного».
Толерантність і європейське майбутнє мультикультурної української нації важливіше від політичної кон’юнктури і виборчих переваг.
Конституція України. Розділ ІІ. Стаття 24.
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
