Тетяна Попова
(Рубрика «Точка зору»)
Останні президентські вибори вкотре доводять, що законодавство про політичну рекламу в Україні досі залишається недосконалим. Але як його змінити, якщо представники влади самі не зацікавлені у цих змінах, а будь-які дієві законопроекти зустрічають спротив як з боку уряду, так і парламенту?
У 2015-му одним із перших законів, який рекомендувала змінити в галузі медіа Рада Європи, був саме закон про політичну рекламу. Ще на посаді заступника по євроінтеграції у Міністерстві інформаційної політики, я брала участь у підготовці законопроекту, який ми розробляли разом з представниками Латвійського Transparency.
Це був аналог Північноєвропейських законів про політичну рекламу, в якому мова йшла про те, що всі кандидати повинні мати приблизно однакові офіційно отримані бюджети і проявляти креативність в політичній рекламі виключно в рамках цих бюджетів. Медіаплани партій там знаходяться в аналозі НАБУ/НАЗК і ретельно перевіряються. Тому в Північній Європі навіть, якщо якийсь політик занадто часто з’являється в кулінарному шоу, – має штрафуватися і політична партія, і кулінарне шоу. Закон прописаний так, що всі партії мають однаковий доступ до ЗМІ, включаючи приватні. Якщо якась партія/канал не дотримується цього закону, вона штрафується. Наприклад, за недотримання «дня тиші» в Латвії одну партію оштрафували на 1 мільйон євро, після чого вона збанкрутіла. Оскільки це зараховують до сфери політичної корупції, рішення там ухвалює аналог нашого бюро НАБУ/НАЗК, моніторинги надаються через аналог Нацради з питань ТБ та радіо.
«Джинса» звісно може контролюватися через службу фінансових розслідувань, чи, умовно кажучи, аналогу ДФС, вона розглядається все одно як реклама, і, відповідно, також рахується на основі рівного доступу до ЗМІ. Медіаплани, як я вже писала, контролюються в аналозі НАБУ/НАЗК, які через Нацраду з ТБ та радіо слідкують за тим, чи дотримується ЗМІ рівного представлення всіх партій або політиків, чи не дотримується. Крім того, в соцрекламі чиновники не мають права рекламуватися в останні місяці перед виборами (тобто «Go Gro», «Томос-тур» були б поза законом) і забороняється прихована реклама через контент (включно із серіалами) ведення програм політиками, що балотуються. Таким чином, партії, навіть нові, конкурують на одному рівні, купують голоси, як за гречку, тільки через рекламу чи через контент або соціальну рекламу, яку створюють за наші з вами податки.
У північноєвропейських варіантах законодавства всі партії мають однакові права рекламуватися, відповідно, вони конкурують на рівні своєї репутації, на рівні програми, на рівні людей, і того, що вони обіцяють. Штрафи залишаються достатньо високими. Адже залякування тим, що у каналу можуть відібрати ліцензію – це можливість політичного тиску. Всі пам’ятають приклад, як на NewsOne і «112» змінилася повістка і стала відсутня критика колишнього президента після того, як на них натиснули через Нацраду з питань ТБ та радіо, і Верховну Раду.
На жаль, той законопроект про політичну рекламу так і «поховали» в Міністерстві інформаційної політики. За два тижні після того, як я його принесла міністру, я перестала бути заступником з євроінтеграції, і наступний заступник з євроінтеграції більше ніколи не піднімав це питання. Така ж доля спіткала інші два законопроекти, що були написані раніше.
Тобто саме представники правлячої коаліції вважали, що такі законопроекти можуть бути загрозою для тодішнього президента і їхніх партій. Але під час виборчого процесу «порохоботи» почали розповсюджувати інформацію про те, що Зеленський виграє саме завдяки тому, що він знявся у серіалі, і що він виграє, «використовуючи ЗМІ».
Звичайно, посилання на журналістські стандарти, комісії з етики дуже хороші, але вони не спрацюють, доки ми не змінимо законодавство, тим паче, що ці зміни давно назрівали. Наш законопроект і досі залишається в Міністерстві інформаційної політики. При тому що всі погоджуються, що нам треба виходити на той рівень, коли ми зможемо законодавчо обмежити можливість олігархічних ЗМІ просувати своїх кандидатів.
Такі методи, до речі, в цивілізованих країнах називаються політичною корупцією. Коли олігархи через ЗМІ заводять своїх людей в парламент, звідти формується уряд, уряд сідає на фінансові потоки і повертає олігархічну ренту олігархам. І в цивілізованому світі це називається політична корупція – і це заборонено законодавством.
Дуже сподіваюся, що з новою Верховною Радою ми зможемо, врешті-решт, зруйнувати це колесо сансари української політичної корупції.
Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
