В оточенні президента вже сформувалися два табори: «кварталівців» і «приватівців», конкуренція між якими загрожує перерости в протистояння відразу після парламентських виборів. Як зазначає в тижневику «Новое время» народний депутат Мастафа Найєм, конфлікт між Зеленським і Коломойським – питання часу. Сьогодні обидві команди все ще сильно взаємозалежні, а опоненти все ще зберігають вплив у правоохоронних органах, парламенті і владі на місцях. Тому Зеленському та його партії критично важлива підтримка «1+1» під час виборів, а Коломойському – час для нарощування впливу в наступному складі парламенту. Але вже зараз умовну «групу Приват» обмежили у впливі на формування списку кандидатів у народні депутати «Слуги народу». Оточення Коломойського змушене шукати альтернативні способи потрапляння в парламент. І може статися так, що, поки команда Зеленського будуватиме модернізовану державу в смартфоні, Коломойський буде створювати старе добре тіньове князівство зі своїм особистим ключем безпеки терміном на п'ять років. На цьому депутат наголошує в матеріалі «Слуги і олігархи».
Незабаром українці почнуть усвідомлювати, що останні кілька років були аж ніяк не найгіршими часами в економіці та соціальній сфері, стверджує «Український тиджень». Автор статті Олександр Крамар попереджає, що розмови впливових спонсорів новообраного президента про можливості й переваги дефолту в осяжній перспективі можуть виявитися лише верхівкою тих відкриттів і прозрінь, які чекають на українців, що сподівалися кінця «епохи бідності» просто внаслідок зміни влади. Соціально-економічна ситуація останніх кількох років, на думку дописувача, була аж ніяк не найгіршою, а в низці випадків однією з найкращих за всю дотеперішню історію України. Натомість уже найближче майбутнє бачиться не таким оптимістичним. Причому як з об’єктивних причин, пов’язаних із глобальними трендами, так і з суб’єктивних: брак чіткого бачення соціально-економічної політики новою владною командою, яка розраховує сформувати за результатами виборів однопартійну більшість у парламенті та уряд. Докладніше йдеться в публікації «Кінець «епохи бідності»?»
Головний наочний результат перших днів при владі чинного президента один: дива не сталося. Велосипедист на ходу пробує опанувати керування Aerobus, запрошуючи на місця другого пілота, бортінженера й решти екіпажу включно з диспетчерами найкращих друзів. А це означає, що на Україну чекає бовтанка тривалістю п’ять років, а можливо, і фатальне піке. Автор статті в «Українському тижні» Юрій Макаров припускає, що Володимир Зеленський непогана людина. Недалека, але непогана. Крім того, він змушений діяти в чітко окресленому суспільними очікуваннями коридорі можливостей: про «червоні прапорці» йому швиденько нагадали представники громадськості у відповідь на туманні натяки на референдум щодо поступок агресору. Заступити їх – автоматично спричинити новий Майдан. Тож негайний наглий реванш, якого небезпідставно боялися «25%», найближчим часом навряд чи загрожує, переконаний автор. Небезпечнішою, на його думку, є саме перспектива безладу, в якому представники «еліт» та «еліток» гратимуть без обмежень свою гру, як на національному, так і на місцевому рівні.
Дивлячись на нового хазяїна Банкової, одні бачать Голобородька, інші –Коломойського, дехто навіть Авакова, але не Зеленського. А він є, стверджує «Дзеркало тижня». Головний редактор Юлія Мостова називає Зеленського щасливою людиною, яка наділена владою, окрилена можливостями, і котра ще не відчула тягаря відповідальності та полону обмежень. Неофіт поки що не усвідомив повною мірою ні ступеня своєї непідготовленості до посади, ні аксіоми – «чим вища посада у владі, тим менша амплітуда коливань». Президент – це людина, котра за день ухвалює сотні рішень, нагадує журналістка. Знати все глибоко й досконало не може ніхто. Але рішення за президентом, а не за тими, на кого він запитально дивиться в очікуванні рекомендованої відповіді, довіряючи її формулювання людям тільки тому, що колись із ними з'їв пару унцій солі. Зовнішня політика, обороноздатність, енергетика, регіони, кадрова політика, взаємодія з іншими органами влади, бюджет, МВФ, НБУ… Кожна з цих тем – мінне поле. І жодного компетентного сапера. Ситуація ускладнюється тим, що Зеленський у більшості питань не готовий до особистої експертизи. У його голові немає напрацьованих шкал оцінки тих чи інших пропозицій. Напрацювання таких шкал не було метою його попереднього життя. Тому він уразливий і некомпетентний. Зеленський узяв на себе колосальну відповідальність, наважившись претендувати на пост капітана України в такий час і в такому її стані. Поки що він зовсім неміцно стоїть на палубі, зате в такій короні, яка дряпає ступні Бога. Амбіції – це вже щось. Однак для початку треба зробити необхідні речі. Про них, а також про найближче оточення нового президента, йдеться в статті «Квартал «чорних лебедів».
У статті «Напад гострого плебісциту» «Український тиждень» попереджає, що ініціатива референдуму щодо переговорів із Росією відкриває скриньку Пандори. Дописувач видання Максим Віхров нагадує, що референдум не є інструментом вивчення суспільної думки – для цього існує соціологія, яка дає оперативний і досить точний зріз актуальних настроїв, причому обходиться це на порядок дешевше, ніж загальнонаціональне голосування. Але відмінність у тому, що соціологічна вибірка охоплює невелику кількість респондентів, тоді як референдум – мільйони громадян. Саме через це політики популістського ґатунку так полюбляють плебісцити. Адже це ефективний спосіб загравання з масами. Утім, як наголошує автор, надуживання плебісцитами може стати черговим ударом по демократичних інститутах України, які й без того розбалансовані та мають невисоку довіру громадян. Навіть якщо плебісцит проводитиметься у формі опитування, його результати будуть непередбачуваними, а тому можуть стати козирем у руках відверто проросійських сил. Джина прямої демократії легко випустити з пляшки й важко загнати назад. Сьогодні більш-менш зрозуміло, як функціонує представницька демократія в Україні, де вона хибить і як підтримувати її в робочому стані. Але куди понесе суспільство й країну хвиля «прямого народоправства», передбачити важко. Не виключено, що широка практика плебісцитів, започаткована владою заради «прямого діалогу з людьми», закінчиться чорними радами в регіонах, якими диригуватимуть місцеві мафіозні клани, сепаратисти, вихованці «Украинского выбора» чи просто політичні пройдисвіти. І повернути все це «свято демократії» в русло елементарної законності безкровним способом буде вкрай непросто. Це доведено на Донбасі, наголошує автор.
