Перші кроки Володимира Зеленського для частини суспільства, можливо, видаються звичайним розрахунком на дострокових парламентських виборах закріпити свій успіх і конвертувати його на підтримку «Слуги народу». Але використовувати питання референдуму, тим паче, коли йдеться про ворога, є абсолютно неприйнятним, наголошує газета «День». Експерт видання голова громадського руху «Сила права» Андрій Сенченко вважає заяви про референдум – тривожним симптомом. Хоча поки що не все ясно, адже цю заяву озвучив глава Адміністрації президента, а не сам президент. Глава АП –це не політична фігура. Насправді, подібні заяви вписуються в так звані референдуми в Криму й на сході України. І в першому, і в другому разі «референдуми» проводились під дулами російських автоматів. Але не варто забувати, що і вся Україна перебуває під прицілом російської агресії. Що може бути предметом такого референдуму щодо примирення з Росією? Україна ж не нападала на Росію. То й питання миру не залежить від Києва. При цьому Росія не погодиться на компроміси, які означали би втрату Криму та політичні поступки в зовнішньому російському управлінні українською державою. Ніщо інше не задовольнить Кремль. Про який референдум взагалі може йтися в цій ситуації? – обурюється експерт. Нехай Росія забирається із Криму і сходу України, виплачує компенсації державі, бізнесу та всім постраждалим громадянам. Лише після цього може розпочатися процес якщо не нормалізації, то принаймні стабілізації відносин двох держав. Інакше заяви про згаданий референдум є лише етапом у низці «референдумів» під тиском військової сили Росії. Тому експерт не радив би Зеленському із цього починати. Проведення так званого референдуму і попереднє звернення ієрархів до жителів Криму та окупованої частини Донбасу, яке не підтримав Епіфаній, – це частини одного сценарію. В Україні не стоїть питання примирення, а лише питання післявоєнного врегулювання. Всі мають чітко усвідомити, хто саме є ініціатором подібних справ. Очевидно, що ініціатором є Кремль, який діє через свої канали в Україні. Далі все залежить від Зеленського – він або прийме подібні ініціативи, або ні. Про це йдеться в матеріалі «Під прицілом агресії».
Народні депутати провалили законопроект про зміну виборчого законодавства від президента, який обіцяв одне, а подав інше. Незважаючи на публічні обіцянки самого Зеленського і заклики до народних депутатів проголосувати за відкриті виборчі списки в межах пропорційної системи, у Верховній Раді був зареєстрований президентський законопроект, який передбачав пропорційну систему саме із закритими списками. Тобто одну з перших обіцянок новий президент уже проігнорував, наголошує газета «День».Тепер, очевидно, на вибори українцям доведеться йти за старими правилами. Стаття називається «Realpolitik для Зеленського».
«Багато українців будуть розчаровані у власному виборі» – в публікації під таким заголовком у тижневику «Країна» народний депутат Микола Княжицький розповідає про компроміси, завдяки яким вдалося ухвалити мовний закон. Він наголошує, що українську мову дискримінували майже чотири століття. Так Голодомор був не тільки геноцидом, а й лінгвоцидом, зазначає депутат. Знищували людей, які були носіями мови. За ним – Великий терор. Ліквідували інтелігенцію, що творила українською. Настали нові часи, і зараз особливо важливо захистити права україномовних громадян. Закон підтримали й російськомовні українці. Бо понад 95 відсотків тих, хто живе на Одещині, Донеччині чи Луганщині, добровільно віддають своїх дітей в українські школи. Розуміють наслідки антиукраїнської політики. Хочуть повернутися до своєї мови, але їм треба створити відповідні умови. За всіх претензій до парламенту, маємо унікальну кількість депутатів, які голосували за мовний закон, зазначає депутат. У наступному скликанні стільки вже не набереться. Тому зараз важливо закласти підвалини сильної України як європейської держави. Адже відразу після президентських виборів проросійські сили намагаються повернутись і вже повертаються в Україну. Держава не встигла реформувати судову систему настільки, щоб антиукраїнські діячі відповіли за свої вчинки.
Україну змушують пройти досвід Ірландії та Білорусі – країн, де національні мови майже вимерли через усіляке сприяння мовам колишніх метрополій. Як нагадує в тижневику «Країна» журналіст Ігор Луб'янов, спершу теж просто йшлося про «права людини», про «не можна змушувати», не «різати по живому», а згодом ареал місцевих мов так скоротився, що їх уже цілком можна вважати за мертві. Навряд чи Україні це підійде, переконаний журналіст. І навряд чи українці на це погодяться. А отже, неминуче будуть «змушувати» і «порушувати права». Водночас варто пам’ятати, що мова – останній Рубікон. І перейти його Росія не дозволятиме. Це питання занадто принципове для Кремля. Бо мова вибудує нездоланний рів між державами. А тоді Кремль втратить усе. Але будь-яку фортецю можна зруйнувати підкопом. Камінчик за камінчиком. Головне – не припиняти рити, наголошує автор статті «Апартеїд чи асиміляція?»
