Роман Тищенко
Чому релігійні теми в Україні не сходять із перших шпальт? Як релігійне розмаїття пов’язане із демократією? Та як церковна ідеологія в Росії призвела до анексії Криму та окупації частини Донбасу – про це Радіо Свободі розповідає соціолог релігії, професор факультету соціології Джорджтаунського університету, керівник Берклійського Центру релігії Хосе Казанова, який нещодавно відвідав Український католицький університет у Львові.
– Чому, на вашу думку, релігійне питання стало настільки актуальним для України в останній рік?
Анексія Криму та окупація частини Донбасу зробила релігійний вимір в Україні надзвичайно важливим
– Це мало статися рано чи пізно, проте анексія Криму та окупація частини Донбасу зробила релігійний вимір в Україні надзвичайно важливим. Понад 15 мільйонів православних вірян хотіли мати канонічну незалежну українську православну церкву, тому було очевидно, що вона має з’явитися. Кожна православна країна, яка ставала незалежною, отримувала свою автокефальну церкву.
Український феномен у Європі полягає в тому, що тут відбувається колосальний плюралістичний розвиток релігій
Український феномен у Європі полягає в тому, що тут відбувається колосальний плюралістичний розвиток релігій. Львівська область у цьому тренді є першою. Колись тут кардинально противились православ’ю і процвітала греко-католицька церква. Після Другої світової війни Сталін змусив львів’ян стати православними Московського патріархату. Коли з’явилася нагода повернутися назад до греко-католицької віри, це зробили тільки половина вірян. Третина залишились православними в трьох церквах – Московського патріархату, Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви, і всі знаходили між собою порозуміння.
У західних областях зосереджено 15% населення України і 40% всіх релігійних громад. На сході проживають 30% жителів України, але водночас там менше 10% парафій. Себто Східна й Південна Україна були найменш релігійними і водночас майже повністю підпадали під вплив Московського патріархату.
– У чому причина значного впливу Московського патріархату?
– Колись я відвідував Києво-Печерську лавру, оскільки хотів дізнатися більше про семінаристів із Волині. Для мене було дивно, як може існувати певний прошарок студентів, які між собою спілкувалися українською, проте належали до Московського патріархату. Я зустрічав багато інтелектуалів, які були релігійними людьми, зокрема головний редактор «Дух і Літера» Костянтин Сігов, які були православними й хотіли перебувати лише у «канонічній церкві». Вони перебували в УПЦ (МП), власне, допоки не створили ПЦУ.
Я завжди бачив, що проблема в інтеграції вірян УПЦ (МП) у києвоцентричні церкви, як то УПЦ КП, полягала головно у фігурі патріарха Філарета
Я завжди бачив, що проблема в інтеграції вірян УПЦ (МП) у києво-центричні церкви, як то УПЦ КП, полягала головно у фігурі патріарха Філарета. Проти нього створили цілу легенду, яка, зокрема, налаштовувала вірян і проти УПЦ КП. Я очікував, що процес інтеграції православних почнеться після його смерті. Такого зненацького надання томосу ніхто не очікував, позаяк Москва дуже тиснула на Вселенського патріарха.
Московський патріархат намагався стати ключовим гравцем на міжнародній арені й затьмарити Рим. Ще за Єльцина тамтешні ієрархи планували створити релігійну ідеологію, проте той будував секулярну державу, яка мала ознаки релігійної свободи. Під час першої каденції Путіна він також не був зацікавлений у релігії. Ідеологія стала релігійною за часів його другої каденції. Тоді внесли поправки в Конституцію, у яких йшлося про те, що в Російській Федерації є три роди релігій. Перша – етнічно російська національна релігія, друга – історичні релігії Російської імперії, такі як мусульмани, євреї та буддисти. Третю категорію складали нові релігії.
На основі релігійної ідеології Путін заявив про створення «русского мира». Він виправдовував агресію тим, що князь Володимир був хрещений у Херсоні, а відтак вся Україна є «російською»
На основі релігійної ідеології Путін заявив про створення «русского мира». Він виправдовував агресію тим, що князь Володимир був хрещений у Херсоні, а відтак Крим, Київ та вся Україна є «російськими».
Проте малоймовірно, що Росія буде продовжувати реалізацію початкових планів, оскільки їм ледве вдається утримувати Донецьк. Коли Кремль починав війну, то саме церква була одним із найбільш дестабілізуючих факторів у країні. За останні 10 років перед війною її позиції були дуже сильними. Проте останні опитування свідчать, що московську церкву підтримують менше від 15% населення. Однак я думаю, що цей відсоток, попри все, не впаде нижче за 10%.
– У чому полягає головна відмінність між Православною церквою України й Московською церквою?
– Релігійно між ними немає ніякої різниці – вони відрізняються тільки традиціями православ’я. Під час проголошення незалежності, країни отримували автокефалію від Константинополя. Так сталося із Грецією, Румунією, Болгарією. Томос і визнання Константинополя отримали навіть Фінляндія та Польща, де православних була меншість і формально вони підпорядковувалися Москві.
Москва свідомо ігнорувала історію, у якій з X по XVII століття українська церква безпосередньо підпорядковувалася Константинополю, а московська церква виникла як побічний продукт
Тому в Україні Москва всіляко прагнула не допустити надання автокефалії українській церкві й намагалася будь-що укріпити свої позиції. Москва свідомо ігнорувала історію, у якій з X по XVII століття українська церква безпосередньо підпорядковувалася Константинополю, а московська церква виникла як побічний продукт.
Також треба розуміти, що Українська православна церква була найбільш західна з усіх православних церков. Річ Посполита об’єднувала між собою представників різної аристократії: католицької, православної та лютеранської. Тому тогочасна Річ Посполита мала найбільший релігійний плюралізм – там осідали представники всіх християнських деномінацій, яких не приймали у Європі. Так само на територію Речі Посполитої масово прийшли й євреї, які тікали із Європи через релігійні війни. Україна має традиції плюральності, оскільки вона була в складі Речі Посполитої, де між собою завжди знаходили баланс православні, католики і протестанти.
Я не боюся, що Православна церква України може стати державною, чи пак національною. Серед греко-католиків дуже сильно розвинута українська національна ідентичність, вони нікуди не подінуться, тому вибудувати ідентичність виключно на православ’ї не вийде. Крім того, до національної палітри інтегровані й багато протестантів, що додає специфіки для України. У Росії також існують відмінні від православ’я конфесії, проте їх представників немає в уряді, і тому там зовсім інша динаміка.
– Чи є церква таким соціальним інститутом, який може згуртувати суспільство в Україні?
Сила громадянського суспільства в Україні – релігійний плюралізм. Майдан був прикладом плюральної громадянської релігії
– Так, бо в Україні з’являється традиція ходити в церкву не тільки задля ритуалів. Навіть поза межами Галичини в церквах можна бачити повно людей та молодих священиків. Я вважаю, що сила громадянського суспільства в Україні – релігійний плюралізм.
Тому я не розділяю поглядів кардинально націоналістичних поглядів. Коли Валентина Мороза звільнили із радянської в’язниці, то перша річ, яку він сказав, була про те, що Україна немає нації через відсутність церкви. Проте національну церкву важливо мати лише за авторитарної держави, щоби будувати демократію, потрібно багато церков. Церкви завжди мали найбільше довіри в Україні, і вони є частиною спільноти.
Треба інтегрувати в націю, а не в церкви
Це можна простежити на прикладі Майдану – він був прикладом плюральної громадянської релігії, яка не конфліктувала з жодними конфесіями, представники яких брали в ньому участь. Майдан був українським громадянським ритуалом, до якого долучалися всі групи і знаходили між собою спільну мову.
– Який головний виклик у реінтеграції вірян Московського патріархату до Української церкви?
– На це не треба дивитися виключно як на проблему. Треба інтегрувати в націю, а не в церкви. Варто прийняти, що все українське православ’я не може бути частиною однієї національної церкви, й дати можливість існувати частині українських православних під московською церквою. Так само, як греко-католицька може бути під впливом Риму, а баптисти – під впливом США. Можна бути інтегрованим у націю, суспільство, бути громадянином, але релігійно мати міжнародні стосунки.
Українці, які хочуть бути в лоні московської церкви, вбачають у цьому традицію. Їхні батьки були в московській православній церкві, тому вони також хочуть цього цілком добровільно. Це пояснює, зокрема, чому деяким єпископам важко лишати УПЦ (МП) – вони все життя були її ієрархами. Це дуже важкий процес, і я не дивуюсь, що з дванадцяти єпископів Московського патріархату, що мали брати участь у грудневому синоді ПЦУ, до Софії Київської приїхало тільки двоє.
