(Рубрика «Точка зору»)
Присвоєння звання Героя України в останні дні президентства радше дискредитує нагороду, ніж слугує визнанню високих заслуг.
У 2014 році Петро Порошенко обіцяв «жити по-новому», проте деякі політичні традиції виявляються сильнішими, ніж задекларовані ним наміри. Одним із таких укорінених політичних звичаїв стало присвоєння високого звання Героя України в останні дні перебування на посаді. Між тим, подібна практика радше дискредитує нагороду, ніж слугує належному визнанню високих заслуг того, хто її отримав.
В українському медіа-просторі не вщухає обговорення тієї зливи нагород, відзнак і звань, яку Петро Порошенко пролив наостанок свого президентства. З усього масиву інформації хотів би виокремити лише один випадок, який стосується найвищої з відзнак. Дев’ятого травня стало відомо, що Петро Порошенко присвоїв звання Героя України голові СБУ Василю Грицаку.
Між визнанням і подякою
Генералу Грицаку довелося очолювати спецслужбу в дуже непростий для України час. За цей період у СБУ були як безумовні досягнення, так і промахи (згадаймо критику, особливо дошкульну щодо окремих заступників голови відомства). Загалом, цілком вірогідно, що шеф СБУ достойний називатися Героєм України. Але невже належним чином оцінити його високі заслуги перед Україною не можна було раніше? Невже щось вкрай важливе сталося саме останніми днями – вже після того, як Петро Порошенко програв вибори?..
Присвоєння високого звання відбулося тоді, коли термін повноважень глави держави добігає кінця, а легітимність президента до певної міри стала вже формальною. Відтак високе звання ніби перетворюється на приватну ініціативу політика-важковаговика щодо своєї клієнтели.
Такий порядок зайвий раз дає аргументи на користь заяв, що йдеться не про вищу державну нагороду, а про персональну президентську відзнаку і подяку. Зрештою, звання Герой України починалося як президентська відзнака, але все-таки із часом стало найвищою українською нагородою. І подібним чином вона ніби девальвується, знову зводиться до рівня президентської відзнаки. З огляду на останні політичні тренди – ніби й герой, але десь уже на 25%.
Нещодавно Петро Порошенко слушно зауважив, що у світовій практиці не приймаються зміни до виборчого законодавства менше ніж за півроку до виборів. Авжеж, бо це виглядає занадто кон’юнктурно. Але значною мірою подібна практика стосується і високих державних нагород.
Від героїзації до компрометації
Практику роздавати звання Героя України так би мовити «на коня» започаткував Леонід Кучма, який за останній рік свого президентства роздав аж 42 золоті зірки, з яких 4 – упродовж останнього місяця повноважень. Пригадую, найбільший резонанс мала «героїзація» тодішнього спікера Володимира Литвина – за розрулювання політичної кризи. Хоча, з огляду на те, що помаранчевий Майдан обійшовся без крові, можливо, висока відзнака була виправдана.
Віктор Ющенко на завершення каденції показав дещо чудернацьке ставлення до цього високого звання. Серед останніх його героїв були лідер ОУН Степан Бандера, а також народний депутат Григорій Омельченко. «Герозїм» останнього експерти тоді пов’язували із педофільським скандалом, який у розпал президентської кампанії вдарив по оточенню Юлії Тимошенко. Омельченко активно долучився до розкрутки скандалу. Згодом справа завершилася нічим, проте викривач не знайшов у собі сміливості вибачитися, за що й отримав від одного з фігурантів привселюдного ляпаса…
Автор цих рядків не ідеалізує Степана Бандеру і не демонізує Григорія Омельченка. Але все-таки – це надто різнокаліберні постаті, щоб їх одним гамузом урівнювати і в такий спосіб ставити ніби на один щабель. Має рацію директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, коли каже, що «звання Героя України, яке ми зараз маємо, достатньо скомпрометовано», а тому дуже скептично ставиться до того, щоби присвоювати його видатним історичним постатям.
І все-таки для нас зараз важливо, щоби не відбулася подальша девальвація цього високого звання для сучасників. Адже за останні п’ять років чимало справжніх героїв удостоїлися визнання за свої подвиги саме в такий спосіб.
До речі, уже цікаво: чи триматиметься нагородної традиції Володимир Зеленьский? Чи будуть у нього свої герої останніх днів?
Дмитро Шурхало – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
