Мандрівки Україною, вело-тур по США, організація активних літніх таборів для школярів – зроблено! І зробив це ветеран АТО Олександр Чуб, який після важкого поранення не відмовився від мрії мандрувати світом. Ба більше, туризм став для нього не лише реабілітацією, а і способом життя, розповідає Чуб Радіо Свобода.
– Я пропустив Майдан, був матросом на танкері «Алтея», на судно з українським екіпажем напали пірати біля берегів Африки. В Україну я повернувся 8 березня (2014 року – ред.), разом з друзями ми почали міркувати, як нам долучитись до оборони країни, бо вже Кримом «шастали» «ввічливі зелені чоловічки» і на сході було неспокійно.
Ми з хлопцями долучились до 2-го батальйону Національної гвардії України і виїхали під Слов’янськ. Я відбув там майже ротацію, разом з режисером Леонідом Кантером: ми з ним поїхали через його конфлікт із командирами, бо Леонід був із камерою і фіксував наше «гвардійське» життя. Результат вам відомий: Кантер зняв документальну стрічку «Війна за свій рахунок».
– Що було далі?
– Я пішов служити у Добровольчий український корпус («Правий сектор»), але моя участь у бойових діях тривала недовго: 5 жовтня 2014 року у Донецькому аеропорту я зазнав поранення. Після цього почалась уже зовсім інша історія.
– З чого почалась ця інша історія?
– Лікування. Реабілітація. Врахуйте, що я давно займаюсь туризмом, я завжди любив мандрівки, активний спосіб життя, іноді кажу, що я «жив на велосипеді». І от уявіть: у Донецькому аеропорту я випадково потрапив у кадри фільму «Добровольці Божої чоти» Леоніда Кантера, і вже після лікування він взяв мене «експонатом» (як ми з побратимами жартували) у США на показі фільму.
Якраз у той період я вже почав ходити, і, сідаючи у літак, я відчув бажання покататись по Штатах на велосипеді. Була осінь 2015 року, на той час я вже «розкатувався» на велосипеді. Хлопці, побратими допомогли здійснити цю мрію, вони купили мені простенький велосипед, на якому я проїхав від Флориди до Каліфорнії, по дорозі показував «Добровольців Божої чоти». Фільм дивились не лише американці українського походження.
– Тобто можна вважати, що ви поєднували мандри з інформаційною кампанією?
– Так: це були мандри, реабілітація, демонстрація фільму та інформування про події в Україні. Відтоді я маю нових друзів, з якими ми спілкуємось та які допомагають мені з літніми таборами.
– А коли ідея організувати табори з’явилась?
– Під час поїздки до Леоніда Кантера на мистецький хутір «Обирок» я взяв у друга байдарку і сплавився на ній від Батурина до Дніпра, ця мандрівка тривала приблизно тиждень. На байдарці я проходив повз одне село, де були дитячі табори, які від свого заводу у Ніжині мій батько організовував. Мене туди батьки влітку відправляли, коли я був маленьким. І от уже дорослим я там зупинився і збагнув, що можу зробити табори для сучасних дітей.
Мою ідею підтримав видавець Влад Кириченко і волонтери, які надають допомогу ветеранам-добровольцям і родинам загиблих. І ми, три сторони, зійшлися з однією думкою і у 2016 році зробили табір у селищі Уніж, це Івано-Франківська область, Прикарпаття, там прекрасна природа і там дуже легко дихати. Я мав досвід таборування: до війни з друзями робив наметові табори, знав, що потрібно, тепер зробив літні табори у дещо іншому форматі.
– Яка програма літнього відпочинку-2019?
Наша основна ідея полягає ось у чому: щоб полюбити Україну, її треба побачити. Це можна зробити, якщо ведеш активний спосіб життя, мандруєш: тоді ти побачиш, яка гарна й цікава твоя країна. Тобто ми з дітьми активно займаємося спортом і туризмом, залучаючи елементи творчості та інтелектуальних ігор.
Наш табір «Строкаті єноти» можуть відвідати усі охочі; для дітей військових передбачена знижка. Це не обговорюється. У нас гостюють мої друзі, серед яких громадські діячі, музиканти, з якими підліткам цікаво спілкуватись. Цього літа маємо 4 заїзди, чи то табори. І чекаємо цікавих гостей для спілкування з дітьми.
