Зеленський об’єднав країну, але об’єднав на хвилі емоцій – Фесенко

Гості програми «Ваша Свобода»: Володимир Фесенко, політичний експерт; Любомир Мисів, соціолог, заступник директора соціологічної групи «Рейтинг».

Центральна виборча комісія оголосила Володимира Зеленського переможцем виборів президента України​. Невдовзі – інавгурація і його перші дії на посаді голови української держави.

​

Олександр Лащенко: Пане Фесенко, чи справді Володимир Зеленський об’єднує, «зшиває» Україну?

​Володимир Фесенко: Дуже добре, що це відбулося електорально, по факту. Зеленський зняв напругу і традиційне електоральне протистояння між умовним сходом і заходом, між російськомовними регіонами і українськомовними регіонами. Але це, можливо, тимчасово. Тут і протестна мотивація спрацювала, і попит на нові обличчя. У цьому сенсі він об’єднав країну. Але об’єднав радше на хвилі емоцій. Вдасться це закріпити чи ні – питання відкрите.

Треба робити уроки з цієї кампанії і команді Зеленського. Деякі люди в команді Зеленського вже про це думають. Шукатимуть якісь інструменти, наприклад, продемонструвати всім, хто проголосував за Порошенка і не тільки, львів’янам, галичанам, що Зеленський – не противник української мови, що поважає українську культуру. Потрібні символічні кроки.

– Пане Фесенко, опитування КМІСу, проведене з 8-го до 14 квітня, перед другим туром президентських виборів, про вимоги до нового президента України. «Топ» трьох основних вимог – знизити тарифи на комунальні послуги (39%), подати до парламенту законопроекти про зняття недоторканності суддів, депутатів, президента – 35,5%, розпочати або пришвидшити розслідування найбільш резонансних, корупційних злочинів – понад 32%. При цьому, наприклад, розпочати переговори про вступ до ЄС – 3%, внести до парламенту законопроект про референдум – 4%, заарештувати російські активи в Україні – 4,6%, розпочати переговори з Росією – 23%. Як прокоментуєте?

​Володимир Фесенко: Дуже суперечливі очікування. Команда президента знайома з цією статистикою. Вони розуміють, що не все можуть зробити. Зняття недоторканності, законодавче унормування процедури імпічменту президента – то це побачимо вже найближчим часом. Але остаточне рішення буде за парламентом. У нього (Зеленського – ред.) зараз небагато прихильників у Верховній Раді. Один із перших іспитів для нового президента, для його команди – як вибудувати, сформувати стосунки з Верховною Радою.

Є пропозиція і є сценарій розпуску Верховної Ради. Це логічно – якщо немає підтримки, то давайте це зробимо. Я поки скептично ставлюся до такого варіанту. Тому що, не маючи підтримки у виконавчій владі, у парламенті, він може стикнутися з тим, що і Верховна Рада, і уряд можуть не визнати таку ініціативу. А це буде вже перша політична криза. Краще зараз йти на конструктивні кроки, спробувати взаємодіяти, шукати спільні рішення з чинним складом уряду і Верховної Ради.

– Пане Мисів, про що свідчать результати досліджень саме групи «Рейтинг» із приводу очікувань українців від нового президента?

​Любомир Мисів: У першу чергу це економічні питання, тарифи зокрема. Величезний запит на подолання корупції. Також одним із основних запитів суспільства є подолання конфлікту на сході, припинення війни і переговори з Росією.

Виборець не сильно розділяє питання економіки, законодавчих ініціатив. Це для нього незрозуміло. Але ми бачимо з досвіду політичного життя в Україні, що президент певним чином впливає на економічну політику, зокрема презентуючи свого прем’єр-міністра. Виборець поступово перекладає відповідальність, починаючи з другого чи з третього року каденції, якщо прем’єр-міністр близький до президента, за економіку на голову держави, а не на голову уряду.

– Пане Фесенко, щодо перекладання відповідальності. Це щоразу. Володимир Зеленський – це вже шостий президент в історії України. Президент здобуває перемогу, а вже через півроку… Зеленського чекає ця доля?

Володимир Фесенко: Ризик дуже великий. Щодо всіх президентів (від Кравчука до Порошенка) залізна закономірність – через півроку охолодження ставлення до нового президента. Навіть по рейтингах починається певне зниження, але невеличке. А через рік – суттєве падіння, іноді навіть удвічі, як було у Порошенка і в Ющенка.

Таке ставлення до президента – це парадокс. Яка форма правління у нас не була б. І не тільки завищення очікування, а те, що чекають вирішення усіх проблем. Навіть в умовах обмежених повноважень президента все одно керівника держави сприймають як головного начальника в країні – він має вирішувати все, на все впливати. Це певний прояв пострадянської ментальності. За опитуваннями соціологів, близько 40% вважають, що повноваження президента мають бути обмежені, що президент не повинен відповідати за економіку.

Ще під час виборчої кампанії черга (до Зеленського – ред.) була наприкінці січня – на початку лютого. Більшості він відмовляв. Деякі люди з’явилися з бізнесу, але з більш-менш нормальною репутацією. Зараз буде схожа ситуація. Хоча там проблема – багато дірок з точки зору кадрових призначень. Немає великого кадрового резерву. Йому доведеться шукати союзників. Щоб затвердити по своїй квоті і двох міністрів, генпрокурора, керівника СБУ, потрібна теж співпраця з Верховною Радою. А найближчим часом треба зустрітися з керівником Верховної Ради і домовитися по даті інавгурації. З керівником уряду треба домовлятися про спільне рішення по керівниках ОДА. Я вже не кажу про те, що має бути пакет законодавчих ініціатив нової команди. Хочеш, не хочеш, але домовлятися доведеться. Отут якраз буде іспит: або це робити традиційно, тобто такі «договорняки», «ти мені, а я тобі», або…

Лише один шанс, що це можна зробити, зокрема з парламентом. Поки велика частина депутатів буде лояльна до нового президента (так у нас відбувається, поки цей «медовий місяць» так званий – хочуть демонструвати, що вони можуть бути потрібними президентові), то це можна використати, зокрема провести необхідні кадрові рішення без якихось обіцянок. Але є неформальне гасло у команди Зеленського – «ні обіцянок, ні пробачень». У них немає шаблонів. Якщо вони будуть ламати шаблони, тоді буде шанс.