Останнім часом у ЗМІ поширена думка, що, мовляв, Петро Порошенко сам винен у шаленій політичній популярності Зеленського. Однак, як переконує редактор «Українського тижня» Дмитро Крапивенко, – правди в цьому стільки ж, скільки й в обвинуваченнях Дональда Трампа на адресу свого попередника Барака Обами, начебто той створив «ІДІЛ». Винних у тому, що багато виборців проголосували за усміхнену голограму, дуже багато. Серед них – і мас-медіа, які розповідали масовому глядачеві не так про гідних журналістів і операторів, які робили репортажі під обстрілами на гарячих ділянках фронту, як про різних блазнів, які робили рейтинг цим телеканалам. І саме цей глядач війну бачить (якщо бачить) у коротких сюжетах під час випуску новин, а решту часу поглинає розважальний контент, немов попкорн, відрами. Саме так зароджується «втома від війни» та ілюзія, що припинити її можна завдяки магії або чарівній усмішці шоумена. І це вже ілюзія цілком зрілих людей, яких досита нагодували антикорупційними розслідуваннями й інформаційними десертами «made in Russia» про те, що «то Порошенко почав війну та вона йому вигідна». Це заковтнули навіть ті, хто вважає себе патріотом, постить червоно-чорні прапори на своїй аватарці й радіє черговому забитому туалету в Саранську, але найбільше у світі ненавидить українського президента. Журналіст наголошує, що цього разу не вийде сказати: «Усе вирішено за нас». Переможе той, за кого проголосує більшість. І кожен відповідатиме за персональний вибір. Стаття називається «Межі відповідальності».
Уся коротка політична історія Володимира Зеленського, це – чистої води авантюра, переконує автор статті в «Українському тижні» Володимир Панченко. Ті, хто його підтримав, заряджені емоціями. Вони ладні показати велику дулю «старим» можновладцям і внести на руках в інавгураційний зал бодай «Хлєстакова-Голохвастова-Бендера», щоб тільки почуття помсти було сите. Що буде потім, їм нецікаво знати. Головне, щоб «панича Льольо» (за повістю Михайла Коцюбинського «Fata morgana») прогнати геть. Проте настане ж і день завтрашній, адже життя триває. І тоді ловцям марева доведеться йти «оглядати руїни». І тихо жахатися. І переконувати самих себе, наляканих: то не ми сплюндрували, то нечиста сила.
Під час виборчих кампаній питання скасування недоторканності та спрощення процедури імпічменту прогнозовано актуалізується. Прикметно, що обидва кандидати у президенти заявили про необхідність ухвалення «закону про імпічмент», зазначає «Дзеркало тижня». Як варіант пропонується змінити конституційні положення та передбачити можливість реалізації процедури імпічменту. Докладніше йдеться в статті «Імпічмент президенту».
За вируванням пристрастей нинішня виборча кампанія переплюнула всі попередні. Масове проникнення соцмереж породило у людей ілюзію всемогутності та потребу «всекоментування». Однак, як наголошує тижневик «Новое время», після 21 квітня життя все одно продовжиться. Україна вже багато разів проходила через подібні політичні загострення. Однак, у нинішній гіперактивності виборців є зворотній бік: різкий сплеск емоцій і розчарування – це прямий шлях до депресії, попереджають експерти видання. Після того, як в країні з'явиться новий президент, частина людей, які були сильно залучені в дискусії та засмутилися підсумками, зіткнеться з неминучим занепадом сил. У такій ситуації реальну допомогу зробить не пристрасно підтримуваний, але далекий політик, а близькі люди. І якщо в запалі передвиборчих пристрастей людина втратить з ними контакт, то в підсумку зі своїми проблемами і невдоволенням вона виявиться наодинці. Завдавши психологічну травму собі, вона перенесе весь накопичений негатив на наступні вибори. Так це колесо може котитися до нескінченності. Більше про те, як його зупинити, йдеться в статті «Грона гніву».
Надію Савченко та Володимира Рубана, яких підозрюють у підготовці теракту в центрі Києва, відпустили на свободу. Суд скасував заборону на в’їзд в Україну Ігорю Шувалову – політтехнологу з Росії, відповідальному, зокрема, за інформполітику одного з проросійських телеканалів. Сюди ж можна додати скасування аналогічної заборони для Федора Добронравова – російського актора, знаного в Україні завдяки серіалу «Свати» (продукція студії «Квартал 95»). Також Феміда скасувала розшук і заочний арешт одіозного блогера Анатолія Шарія. В останній тиждень перед виборами такі новини здивували дописувача «Українського тижня» Станіслава Козлюка. У нього напрошується логічний висновок: або всіх цих людей звинуватили у фейкових злочинах, або держава Україна не може захистити себе у своєму ж суді. Автор статті зазначає, що служителі Феміди ніби впали в очікування: у який бік хитнеться маятник. Десь судові процеси невиправдано затяглися. Десь ухвалювалися не зовсім логічні рішення. Власне, а чого ще можна було очікувати від зацементованої, централізованої системи прокуратури й суддів? – запитує автор. Адже, на його думку, реформа/люстрація/очищення там фактично провалилися. Тому самостійність там досі лишається радше вадою та перешкодою на кар’єрній драбині. І саме ці люди одними з перших відчувають «вітер змін». І намагаються підлаштуватися заздалегідь. І вберегти себе. І свою зацементовану систему. На цьому наголошується в статті «Судові флюгери».
