Український історик, публіцист, дисидент, багатолітній в’язень радянських таборів, 83-річний Валентин Мороз помер у Львові вночі 16 квітня. Валентин Мороз, перебуваючи у радянських таборах, умів таємно передавати матеріали на Радіо Свобода, які одразу ж озвучували і їх чули тисячі слухачів. Із 1991 року Валентин Мороз жив і працював в Україні, час від часу відвідуючи Канаду, громадянином якої він був.
«Єдине, що я ще вмію у житті, це писати книжки», – сказав в одному з останніх інтерв’ю Радіо Свобода історик Валентин Мороз. Він написав десятки книг, збірку гумору, поезію, монографію у трьох томах «Україна у двадцятому столітті», в якій подав власний погляд і міркування про національно-визвольні змагання в ХХ столітті в Україні.
Валентина Мороза називали найрадикальнішим представником українського руху. А що для нього був націоналізм? На це запитання він відповів, що «націоналізм – це любити свою націю, що заради своєї української держави він і був у тюрмі». Валентин Мороз різко критикував політику Росії і наголошував, що Росія без України – не імперія.
Всі нинішні проблеми Москви від того, що вони втратили УкраїнуВалентин Мороз
«Теперішня російська влада чудово розуміє, що всі нинішні проблеми Москви від того, що вони втратили Україну. Україна і Сибір – це дві величини Росії, якщо вона їх втратить, то стане нарешті нормальною національною державою, не буде імперією», – про це сказав Валентин Мороз Радіо Свобода у січні 2014 року, коли у Києві вирувала Революція гідності.
Арешт Мороза спричинив протести
Валентин Мороз народився 15 квітня 1936 року в селі Холонів на Волині, але виростав неподалік, на хуторі. Навчався у Львівському університеті імені Франка і здобув диплом історика у 1958 році. Однак через політичні погляди в аспірантуру його не прийняли, як і не дозволили захистити кандидатську. Згодом науковий ступінь здобув у Мюнхенському університеті.
КДБ вже за мною слідкувало. Особливо ретельно вони пильнували за тими, хто писав і передавав за кордон матеріалВалентин Мороз
У 1965 році Валентин Мороз був арештований за «антирадянську пропаганду і агітацію» і позбавлений волі на 4 роки. Але у 1970 році його засудили вдруге на 14 років тюрми і табору особливого режиму. Тоді це був закритий процес, який спричинив реакцію, як в Україні, так і на Заході. Десятки протестів української інтелігенції відбулися в Києві біля Верховного суду УРСР, а у США та Канаді представники української діаспори протестували біля дипломатичних установ СРСР.
«КДБ вже за мною слідкувало. Особливо ретельно вони пильнували за тими, хто писав і передавав за кордон матеріали. Із мене намагались зробити психічно хворого у радянській в’язниці, але не вдалось. Мене арештували у 1970 році, раніше, аніж відбулись арешти у січні 1972 року «шістдесятників», тому про мене багато говорили і писали. Були створені комітети захисту Валентина Мороза. Це до мене доходило у тюрму. Коли я написав репортаж «Заповідник імені Берії» і це пішло у світ, то мене відправили у Владимирську тюрму», – розповідав він два роки тому.
У Владимирській в’язниці Валентин Мороз сидів із кримінальними злочинцями протягом 2 років, оголошував голодування на кілька місяців у 1974 році, вимагаючи перевести його з тюрми у табір.
Загалом у неволі політичний в’язень Валентин Мороз провів 13 років і, оцінюючи цей час казав, що «Бог знає, що робить, треба використовувати свої шанси». У 1979 році відбувся обмін між СРСР і США дисидентів на двох радянських шпигунів, колишніх службовців ООН, засуджених у США за обвинуваченням у шпигунстві. Тоді Мороз був серед п’яти політв’язнів, яких обміняли. Дисидент потрапив у США. Про звільнення Валентина Мороза, про те, що чоловік у Нью-Йорку його дружина Раїса Мороз, яка жила в Івано-Франківську, дізналась із радіопрограми.
У 1981 році Валентин Мороз переїхав у Канаду. Там заснував журнал «Анабазис». Уперше приїхав в Україну у 1990 році. У Москві представники КДБ хотіли його затримати. Перебував тоді на батьківщині протягом 12 днів, а з грудня 1992 року, як сам розповів, переїхав жити у Львів, відкривши візу на постійне проживання, викладав історію для студентів у Львові та Києві.
Валентин Мороз вважав себе щасливою людиною, бо він вижив у радянських таборах і тюрмах, мешкав і працював у Львові, мав змогу писати. А ось, щоб він хотів, щоб про нього говорили люди після відходу у вічний світ, на таке несподіване запитання кілька років тому відповів коротко: «Нехай читають мої книжки».
Поховають Валентина Мороза у Львові.
