Про анатомію «проекту Зеленський» і те, як українцям із цим жити, розмірковує в газеті «День» науковець Юрій Костюченко. У публікації «Технологія страху, або Контрелітарний популізм під час війни» він пише, що «проект Зеленський», це – суто штучний, технологічний феномен, бо ніхто й ніколи не бачив справжньої людини «кандидата Зеленського» поза межами професійно зрежисованих, змонтованих та продукованих роликів. Щодо його електоральної підтримки, то насправді доволі очевидно, що ніякого «виборця Зеленського» не існує. Цей проект кон’юнктурно поєднує багато різних, а іноді навіть ворожих одна до одної груп, які з різних причин обрали цю опцію для виявлення своєї електоральної позиції. Єдине, що їх об’єднує – це втрата чи істотне спотворення поведінкових мотивацій і критеріїв ухвалення рішень. Тому вони схвально реагують на еклектичні набори «простих рішень», пропоновані радикальними популістами, не помічаючи їхньої руйнівної суті. Наявна електоральна суміш «виборців Зеленського» залякана й обурена потоками дезінформації, маніпуляцій і негативу, що безперервно наповнюють український інформпростір протягом останніх п’яти років і знищують різницю між агресором і жертвою, пропагуючи «зубожіння», «занепад», «небачену корупцію» тощо. В такій ситуації деморалізована й дезорієнтована людина ладна на що завгодно, щоб цей нескінченний жах нарешті припинився. Адже українські ЗМІ, які є майже повністю підконтрольними олігархам, п’ять років генерують дуже специфічний контент: понад 70% показово негативних новин, із яких більш ніж половина (38-45%) є депресивними, а інші – мають збуджувально-істеричне емоційне навантаження.
«Україна в небезпецi, або Ця «бiсова» дитина Коломойського» – у статті під таким заголовком дописувач газети «Україна молода» інженер Борис Васильченко наголошує, що зараз ідуть битви за уми людей. Хто переможе невідомо. Коментуючи небажання кандидата Зеленського з'являтись на дебатах із Порошенком, автор статті згадує древньогрецького фiлософа Платона, який ще двi з половиною тисячi рокiв тому навчав: «Заговори, щоб я тебе побачив». А Петро I велiв своїм чиновникам говорити не по-писаному, а усно «даби всю дурь було видно відразу». Утім, не звик, не вмiє Зеленський говорити не по-писаному, та ще й українською, тому й уникає вiдкритих дискусiй, зазначає дописувач.
Газета «День» наголошує, що окрім виборчих баталій, є й інші важливі теми, на які потрібно звертати увагу, особливо якщо вони знаходяться в системі національних інтересів України. Зокрема, на асиміляцію та самовизначення народів, що проживають на території Росії. Адже це політика з використанням внутрішніх проблем ворога, який воює проти України і який звик використовувати її внутрішні проблеми. Як наголошує експерт видання народний депутат Ганна Гопко, корінні народи і національні меншини живуть на своїй землі, які свого часу були включені до складу Російської імперії, потім СРСР, а тепер Росії, і які сьогодні зазнають системних порушень національних і громадських прав. Особливо жорстких форм цей процес набув у 2014 році після збройної агресії проти України, зокрема анексії Криму та окупації частини Донбасу. На словах в Росії розповідають про багатонаціональну державу, демонструючи потьомкінські села на кшталт показної підтримки народів Півночі, в реальності ж Москва проводить асиміляцію корінних народів і національних меншин. Конкретніше йдеться в матеріалі «Про Iдель-Урал і суб’єктність України».
