У Празі вручили Вишеградську літературну премію Володимиру Рафеєнку з Донецька

У Празі 11 квітня відбулося вручення Вишеградської літературної премії «Східного партнерства» українському письменнику Володимиру Рафеєнку за роман «Довгі часи». Роман про війну на Донбасі, звідки був змушений втікати автор, був перекладений з російського оригіналу і виданий у Чехії цього року. Вишеградська літературна премія «Східного партнерства» відзначає авторів поезії, художньої та наукової літератури з країн «Східного партнерства» (Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Грузії, Молдови та України).

Премію співфінансують уряди Чехії, Словаччини, Польщі та Угорщини, які колись у післявоєнний час опинилися в так званому «соціалістичному таборі», але з падінням комунізму в Європі їхні шляхи розійшлися – Чехія, Словаччина, Польща та Угорщина стали членами НАТО і Європейського союзу, а шість західних країн, що постали на теренах колишнього СРСР, залишилися у зоні – між ЄС і Росією. Нині ж сусіди знову шукають шляхів до порозуміння та взаємного пізнання.

Студенти, викладачі, журналісти і просто читачі, яких цікавить література європейського Сходу, зібралися 11 квітня в затишному приміщенні «Студентського клубу» Карлового університету, де вручалася Вишеградська літературна премія «Східного партнерства». Нагороду зі складною назвою вже другий рік поспіль отримує автор і твір з України, цього разу російськомовний роман Володимира Рафеєнка «Довгі часи».

Автор подякував організаторам за нагороду і за можливість отримати доступ до східноєвропейської аудиторії. Для Володимира Рафеєнка, який нечасто виїжджав за межі рідного Донецька до війни, подорож до Чехії стала ще однією з тих багатьох подій, добрих і поганих, що сталися після війни, і які досі приносять здивування.

«Я дуже здивований тим, що саме я стою тут перед вами і саме мені дозволено бачити вас, бачити цю книгу і спілкуватися з вами», – сказав Володимир Рафеєнко.

Говорячи про свій роман і про Донецьк, який змальований у романі під іменем Міста Z, він сказав, що це одночасно і місто «зеро» місто, де ніби нічого і немає, але це і «місто, в кому все може тільки початися». Тож попри те, що книжка намагається осмислити і передати трагічні події війни, вона також відкриває і певну можливість надії.

Ідея Вишеградської премії виникла у Любора Матєйка, викладача Братиславського університету імені Яна Амоса Коменського. Його зацікавило, як література відображає пострадянську трансформацію сусідніх країн, тож він вирішив шукати саме такі твори і видавати їх у перекладах. Першими такими творами були книжки з Білорусі та Азербайджану. Українському твору цю премію вручали вже вдруге – торішньою лауреаткою була Софія Андрухович із романом «Фелікс Австрія».

Цього року вперше премію вручали у Празі. Естафету перейняв Інститут східноєвропейських досліджень Філософського факультету празького Карлового університету.

Виступаючи на церемонії, декан факультету Міхал Пуллманн наголосив, що метою премії є «створити платформу для співпраці між інтелектуалами, які працюють у сфері літератури на пострадянському просторі та у країнах «Вишеградської четвірки». Бо попри те, що йдеться про сусідні країни, у стосунках між Східною Європою та їхніми сусідами з колишнього Радянського Союзу часто існує стіна нерозуміння, яку буває важко подолати науковим дослідженнями.

«Натомість література має великий дар ламати стереотипи, – сказав Міхал Пуллманн.

Директор Інституту Марек Пршігода звернув увагу на те, що літературний проект дає можливість читачам із країн Вишеградської групи розібратися глибше не тільки в літературному процесі, що відбувається за їхніми східними кордонами, але і краще зрозуміти суспільства цих країн.

«Наші викладачі і дослідники є передусім філологи, які попри все вірять, що культура може вплинути на суспільство, література може наблизити мир і на сході України, зупинити взаємну ненависть», – наголосив Марек Пршігода.

За умовами премії, нагороджені твори виходять у перекладах мовами країн «Вишеградської четвірки».

«Я б хотів подякувати автору, Володимиру Рафеєнку за його текст, який через переклад входить до чеської культури, і чеського контексту і впливає не лише на українське суспільство, але і змінює образ України в Чехії. Думаю, це є головне послання і сенс нашої зустрічі», – наголосив Пршігода.

Після того, як книжка Володимира Рафеєнка виграла Вишеградську премію у червні минулого року, дві чеські перекладачки-україністки Тереза Хланьова та Катерина Ґазукіна мусили працювати рекордними темпами, щоб підготувати твір до видання. Перші примірники з видавництва Větrné mlýny, що є в місті Брно, прибули до Праги прямо у день презентації.

«Ця книжка вчора вийшла з друку, а сьогодні ми зустрічали її на вокзалі у Празі», – зауважила Хланьова.

У розмові з Радіо Свобода Тереза Хланьова, яка була і в журі конкурсу, і відбирала цю книжку серед 14 претендентів, сказала, що перш за все її вразили художні якості тексту.

«Найбільше книжок на конкурс надійшло з України. Основна конкуренція точилася серед них. Були відомі автори, наприклад Сергій Жадан з романом «Інтернат», яка також була «воєнною прозою». Але книжка Рафеєнка нам видалася неймовірно автентичною, там відчувалося те, що прожив сам автор, але одночасно це не була гіперреалістична проза. Нас зацікавила комбінація абсурду і дуже тонкого реалізму і нам здавалося, що це, з одного боку – актуальна тема, а з іншого – це є прекрасна література», – сказала Тереза Хланьова.

Для перекладача ця книжка була «міцним горішком», адже потрібно було розуміти і реалії і меми, які з’явилися під час війни.

«Ми врешті-решт вирішили додати багато приміток для нашого читача, який, якщо йому буде цікаво зрозуміти ширший контекст, зможе вичитати його з цих приміток та історичних довідок. З іншого боку, роман має різні рівні, тож його може читати і людина, яка є ще «недоторканою», і та, яка вже щось про Україну знає», – додала Тереза Хланьова.

Ширший культурний контекст самому вечору додав виступ словацько-чеської групи «Міланош», яка співає автентичні українські пісні в народній манері.