Передвиборчі політичні ігрища в Україні – в розпалі. Дебати, стадіони, аналізи, наркотики, WADA, гроші, Росія, війна – всі найдражливіші теми зачеплені. Про те, як дати собі раду з шаленим інформаційним та емоційним тиском, при цьому – бути в курсі подій, не пересваритися з родичами і близькими, та як вберегтися від маніпуляцій, в газеті «День» розповідає соціальний психолог Ірина Губеладзе. Вона зазначає, що політтехнологи зроблять усе необхідне, щоб розвернути виборця до своєї команди. Тут можуть бути різні пускові механізми і якорі, залежно від того, який штаб працює. Наприклад, у Порошенка – це страх війни, а страх війни – це страх смерті. У Зеленського це технологія «противсіх», яка за фактом базувалася на загальному високому рівні невдоволення населення усією політикою і владою усіх років незалежності, але яке сконцентрувалося виключно на Порошенку. Докладніше йдеться в статті, що так і називається – «На Порошенка вилилось невдоволення владою за всі роки Незалежності».
41% населення України довіряє центральному українському телебаченню щодо висвітлення подій в Україні та світі. Як переконує газета «День», українці продовжують вірити тому, що розповідають їм усім відомі «олігархічні» телеканали. Однак поступово підбираються до перших позицій онлайн-медіа та соціальні мережі, зокрема «Фейсбук» та «Інстаграм». Причому соціальні мережі, які стають дедалі популярнішими як транслятори новин, за покажчиками суб’єктивності далеко випереджають навіть найбільших порушників стандартів із числа традиційних медіа. Чому ж українці обирають джерела інформації, які складно назвати незаангажованими та об’єктивними? Автор статті «Жага простих відповідей» Наталя Іщенко вважає, що нейтральність медіа в критичні моменти життя країни, намагання журналістів не дізнатися і розповісти правду, а суто формально зібрати й розповсюдити «обидві точки зору», призвело до неочікуваних наслідків. Через постійний вал різноманітної, суперечливої та не завжди достовірної інформації, яку ніхто не пояснює, читачі, глядачі та слухачі виявилися дезорієнтованими й наляканими і просто кинулися шукати тих, хто знає відповіді й готовий ділитися ними. Цей запит обумовив появу яскравих популістів, які на невиразному й туманному тлі «медіа, що працюють за стандартами» і «нейтральних журналістів», легко могли здобувати популярність.
«Газета по-українськи» інформує, що понад 421 тисяч українців із 2014 по 2019 роки стали громадянами Росії. Без урахування Криму. Дані оприлюднив Інститут соціального аналізу і прогнозування Російської академії народного господарства. Тимчасово, враховуючи трудових мігрантів, у Росії перебувають понад 1,8 мільйона українців. Значній частині з них Росія намагатиметься дати громадянство, оскільки там триває природне зменшення населення. За поточний рік показник становив 219 тисяч осіб. Відбувається масштабне вимирання так званої російської частини держави і зростання населення національних автономій. Змінюється «демографічний портрет» росіянина. Замість жителів, які виросли в умовах індустріального укладу, приходять громадяни, виховані за законами доіндустріального суспільства. Це змінює культурні основи, уклад життя і впливає на економічний розвиток. Поки що нічого страшного для Кремля немає. Запасу населення вистачить на 30 років, перш ніж демографічні процеси стануть серйозною проблемою. Але краще не чекати, а вирішувати її. Про це йдеться в матеріалі «Кремль вирішує демографічні проблеми за рахунок українців».
