Під час війни корисно і необхідно нагадувати про джерела реальних небезпек для країни, наголошує газета «День». Журналіст видання Валентин Торба коментує зображення на вуличних банерах та агітаційних газетах Петра Порошенка і Володимира Путіна, які дивляться один одному в очі. Зрозумілий натяк і зрозумілий образ. Боксери перед боєм перевіряють психологічну витримку саме поглядами. Дехто не витримує, дехто дає фальстарт і проявляє знервованість до бою, послаблюючи свої позиції. А дехто вміє чекати. Безумовно, Росія вичікує, переконаний автор. За нею – потужна армія, ресурси та імперські амбіції. За Україною – 13 тисяч загиблих, мільйони переселенців, політичні інтриги і популізм. Особливо для Кремля згадане очікування приємне після результатів першого туру виборів президента України, де Порошенко, який в зовнішній політиці проявив свою чітку позицію спротиву Москві, отримав удвічі менше голосів від свого головного конкурента Володимира Зеленського. Згаданий знімок на плакатах прямо натякає на те, що йдеться не про боротьбу Петра Порошенка з Володимиром Зеленським, а про боротьбу нинішнього курсу держави з Кремлем, який уособлює Володимир Путін. Журналіст переконує, що на нинішньому політичному рингу вирішується не лише доля політиків, а перш за все, державність України. Тому суспільство має навчитись мобілізації та в найвідповідальніший момент проявляти максимальну згуртованість проти загрози. І подібні знімки корисні не лише для кількості «галочок» у бюлетенях. Вони необхідні нам для нагадування про згадану загрозу, яка нікуди не зникає. На цьому наголошується у статті «Не забувайте про ворога!»
У контексті нинішньої виборчої кампанії зіткнулися дві мотивації голосування – ставка на страх і ставка на надію, стверджує в газеті «День» політолог Максим Розумний. Він вважає, що виборець Зеленського вірить у казку. Мрія про «Слугу народу» є досить наївною для кожного неупередженого спостерігача. Зеленський не матиме ані тої міри суспільної легітимності, ані тієї свободи політичних дій, ані тих ресурсів, які дозволили б здійснити обіцяні зміни. У цьому сенсі, він дуже ризикує, попереджає автор. Липецька фабрика і «сліпий траст» Порошенка видаватимуться взірцем політичної доброчесності на тлі можливого повернення Коломойському «Приватбанку» (або грошової компенсації з бюджету) та контролю над «Укрнафтою». А якщо цим «кардинальні зміни» і вичерпаються, то ймовірний президент Зеленський стикнеться з такою самою всенародною зневагою, як і незмінний об’єкт його висміювання – Віктор Ющенко, який теж свого часу прийшов до влади на хвилі позитивних народних сподівань. Імовірність такого розвитку подій у разі перемоги Зеленського в другому турі дуже висока. Повірити в те, що олігархічні групи, які зробили ставку на цю перемогу, з 22 квітня 2019 року відмовляться від своїх хижацьких звичок і, замість того, щоб відновити свій вплив у корупційних схемах, переключаться на турботу про державні інтереси, може лише дуже наївна людина.
Так само дописувачу важко повірити в те, що Зеленський зможе ефективно протистояти вимогам Коломойського, Фірташа, Пінчука або відмовитися від «ненав’язливої» опіки Авакова. Крім того, щоб мати хоч якийсь вплив на реальний стан справ у країні, Зе-команді доведеться домовлятися про парламентську коаліцію – з Тимошенко, Садовим, Яценюком, а можливо, й Ляшком та Вілкулом. Отже, нічого принципово нового в українській внутрішній політиці відбуватися не буде. Черговий переділ сфер впливу і «потоків», дальше послаблення центральної влади, втрата зрозумілого гуманітарного вектору державної політики стануть першими наслідками зміни господаря Банкової. Якийсь позитив у цьому зможе побачити лише наляканий «бандеризацією» обиватель сходу і півдня. І, ймовірно, саме на збереження підтримки цього електорату буде орієнтована «декоративна» частина правління Зеленського – його заяви, виступи, гуманітарні ініціативи. Таким чином, країна буде впевнено рухатися до нового «повстання мас», дестабілізації держави та чергового раунду конфлікту ідентичностей. Утім, на думку Розумного, і Порошенко, і Зеленський, в разі обрання, будуть слабкими президентами. Для обох буде характерною невисока легітимність і величезний потенціал негативу, що супроводжуватиметься сприйняттям у суспільстві будь-яких кроків нової/старої влади. Варіантів виходу з цього циклу періодичного державного імунодефіциту, насправді, не так уже й багато. Про них дописувач «Дня» розповідає в статті «Майбутнє, яке ми обираємо».
Газета «Україна молода» стверджує, що українська економіка відновлюється, попри воєнні дії, торговельну блокаду з боку Росії, всі можливі зради і скепсис. Упродовж 2015–2018 років зростання валового внутрішнього продукту України склало 8,4%. При цьому, як заявив перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів, економіка держави відновилася майже наполовину у порівняні з докризовим 2013 роком. Пріоритетними напрямами діяльності уряду залишаються підтримка українського експорту, поліпшення бізнес-клімату, реформування сфери держзакупівель, реформа управління держвласністю, розвиток промисловості. Однак головним чином плюс, отриманий завдяки зростанню економіки, в тому, що Україна значно збільшила витрати на оборону. За словами Кубіва, фінансування оборонно-промислового комплексу зросло у понад 100 разів.
