Сутність демократії полягає не у тому, що громадяни голосують, а потім все відбувається, як хоче більшість. А в тому, що люди довіряють самим собі обирати шлях, а не доручають це монарху, вождю, фюреру, диктаторові. Довіряти самим собі означає довіряти одне одному. Хоча б настільки, щоб визнавати за іншим право голосу. Тому можна критикувати кандидатів, але не можна навішувати ярлики на виборців, зазначає дописувач «Газети по-українськи». Він вважає, що стратегія російського впливу – натиснути на больові точки і підтримати всі крайні погляди водночас. І так збільшити розбрат, ненависть, зневіру та розпач. Мета Кремля – це керований хаос. Поділивши людей за сортами, люди несвідомо виконують написане у кремлівських методичках, переконаний дописувач газети підприємець Валерій Пекар. Хто б не був наступним президентом, цю людину обере меншість українців. Вона від початку матиме високий антирейтинг. А українцям доведеться будувати країну та відстоювати її незалежність із лідером, за якого більшість не голосувала. Життя не закінчується у день виборів. Потрібно думати, що і як робити наступного дня. На цьому наголошується в статті «Не зневажайте виборців ненависного вам кандидата».
«Президент не знижує тарифи і не підвищує зарплати. Якщо кандидат таке обіцяє – він бреше» – у статті під таким заголовком експерт «Газети по-українськи» наголошує, що небажання більшості кандидатів дебатувати – говорить про культуру політики, дискусії і про брехливість аргументації багатьох. Дебати демонструють не тільки обізнаність кандидата з якогось питання, а і вміння людини триматися, вести діалог. Страх перед дебатами свідчить, що у політику прийшло багато випадкових людей. Тому треба змінювати закон про політичні партії, про вибори, і прописувати обов’язкову участь потенційних учасників перегонів спочатку у внутрішньопартійних праймеріз, а потім – у дебатах з опонентами. Відмовився – вибув із гонки. В державі проводиться відбір на конкурс «Євробачення», Олімпійські ігри. То чому президентські вибори мають бути винятком? Як переконує автор статті, обрання президентом Володимира Зеленського обернеться соромом для українців, який їм вилізе боком. Його всі знають як актора, і ніхто – як політика. Комедіант за всю кампанію не був на жодній дискусії. Ця гра в політичні хованки – своєрідний обман виборця. У президентському кабінеті за кіноафішою не сховаєшся і міжнародні переговори на жартах не побудуєш, зазначає автор публікації.
Газета «День» стверджує, що за 27 років незалежності в Україні на державному рівні так ніхто і не займався виборцями. Всі ці роки громадяни фактично спостерігали за боротьбою або договорняками суб’єктів кланово-олігархічної системи. В підсумку країна отримала когорту старих кандидатів, які постійно були в політиці, але які так і не змінили правила гри. І нового кандидата, який абсолютно не готовий до президентської посади. Експерти видання наголошують на емоційності виборців. Зокрема, політолог Михайло Басараб вважає, що такої ірраціональної мотивації, як наприклад, голосувати за того ж Зеленського, в українців ніколи не було. Так само на емоціях будує свою передвиборну кампанію і чинний президент. Те ж можна сказати і про Тимошенко. Цьому існують цілком логічні пояснення, адже інакше не могло бути в країні, яка перебуває у стані постійного збройного протистояння з російським агресором.
Головне питання напередодні дня голосування: чи могли виборці зробити раціональні висновки щодо кандидатів в президенти на основі публікацій та сюжетів українських ЗМІ? Газета «День» цитує голову ГО «Детектор медіа» Наталію Лігачову: «Телеканали під час цієї виборчої кампанії в цілому забезпечили зовнішній плюралізм. ...Однак цей зовнішній плюралізм став майданчиком для піару кандидатів. Змістовних дискусій майже не було помічено. І це попри безпрецедентно велику кількість політичних ток-шоу під час цієї виборчої кампанії. Але всі ці ток-шоу використовувались лише для піару». Експерт наголошує, що усі начебто дискусії на комерційних телеканалах відбувалися у форматі або «теплих ванн» для кандидатів, або просування потрібних політтехнологічних меседжів, або ж для роздмухування штучних конфліктів. Політиків, олігархів-власників медіа, менеджмент, редакторів та журналістів нинішня ситуація в медіа влаштовує (принаймні, обурення не чутно), а глядачі, виборці, просто не розуміють, в чому проблема. Докладніше йдеться в статті «Піар або мовчанка».
