5 років таборів та 3 роки обмеження у правах. Саме стільки отримав у 1935 році Марк Малецький. Його, разом із товаришем по службі Петром Макієвським, радянська влада схопила восени 1934-го та звинуватила у веденні контрреволюційної агітації та намірі втекти за кордон до сусідньої Польщі. В основу вироків обом лягли «покази» семи свідків, хоча Малецький так і не визнав своєї провини, відмовившись підписувати винесений «слідством» обвинувальний висновок.
А почалася ця історія 6 вересня 1934 року, коли представники НКВС арештували рядового солдата Робітничо-селянської Червоної армії Петра Макієвського за доносом його товариша по службі Зиновія Суботи.
Кілька «допитів» – і Макієвський визнав все, що йому закидали чекісти, а ще нібито розповів, що до антирадянських розмірковувань та втечі його підбурював солдат Марк Малецький. Відтак 10 листопада 1934-го оперативники НКВС заарештували і цього червоноармійця.
Малецький не заперечував товариських зв’язків з Макієвським, але наголошував, що жодних «контрреволюційних» розмов з ним не вів, як і загалом «не робив нічого антирадянського під час служби в армії».
Тим часом свідки у справі «переконували» чекістів: арештований неодноразово говорив їм, що «у допрі (усталена назва місць попереднього ув'язнення в радянські часи – ред.) живеться краще, ніж у армії»,що «вождям живеться добре, а ми голодуємо», що «якщо доведеться йти в бій, то я поверну дуло гвинтівки назад…, на командирів, які катались на моїй шиї».
А ще з протоколів допитів свідків випливає, що разом з Макієвським Малецький, «неодноразово розглядав карту кордонів СРСР», готуючи план втечі до Польщі.
«Малецький вказував на те, що він кордони гарно знає по карті і навіть на карті показував мені і називав поселення, де ми повинні були здійснити відхід, тобто нелегальний перехід кордону з СРСР до Польщі», – нібито підтверджував ці тези вже сам Макієвський, але Малецький наполягав, що цього не було.
Окремо у протоколах допитів зафіксована ще низка моментів.
Перший стосувався інциденту з портретом Михайла Калініна, якому Малецький, мовляв, виколов очі і, як наслідок, був виключений з комсомолу. Другий – анонімних «контрревоюційних» записок, які Малецький нібито писав, перебуваючи у війську.
Також у протоколах допитів свідків йдеться про те, що під час прийняття присяги Малецький «не повторював її слів», а згодом критикував армійський лад та висловлював невдоволення ставленням керівництва до солдат.
Військовий комісар 120 артполку, де служив підозрюваний, характеризував Малецького як «політично грамотного», який, утім, «показово демонстрував своє небажання нести службу в Червоній армії» та був «симулянтом».
Сам підозрюваний говорив слідчим, що до армії у лютому 1933 року після роботи в колгоспі пішов добровільно лише з двох причин: бо «подобалось армійське життя» та «щоб підучитись».
17 грудня 1934 року між Петром Макієвським та Марком Малецьким відбулася очна ставка. Перший підтвердив всі звинувачення на свою адресу та знову вказав, що його до цього підбурив побратим. Другий вкотре наголосив, що ніколи з ним не обговорював подібних питань і не говорив того, за що його хочуть покарати.
Підписувати обвинувальний висновок Малецький відмовився.
Зрештою 23 січня 1935-го суд засудив обох підозрюваних до ув`язнення у виправно-трудових таборах.
«Мене дуже вразило безпідставне обвинувачення, – розповідає двоюрідний онук репресованого Сергій Малецький. – Думаю в наші часи будь-який адвокат розбив би всі обвинувачення ще на етапі розслідування».
Архівно-слідчі матеріали щодо свого родича Сергій знайшов випадково. Каже, коли почав досліджувати історію своєї родини, багатьох, у кого можна було розпитати про це, вже не було в живих, тож він вирішив застосовувати найрізноманітніші способи, аби знайти потрібну інформацію. Одним із джерел пошуку стали списки репресованих.
«Генеалоги шукають там, коли знають, що хтось був репресований. Я ж діяв навпаки. Я неодноразово перечитував (і перечитую) різні списки. Шукаю по прізвищу, по місцях народження та проживання. У випадку з Марком співпало прізвище, по батькові, та місце народження», – розповідає Сергій Малецький.
Як виявилось, Марк Малецький – його двоюрідний дідусь по батьковій лінії. Саме завдяки матеріалам архівно-слідчої справи, отриманої від архіву СБУ, Сергій вперше дізнався про його існування, прочитав про його долю, а також про те, що 25 липня 1994 року Марк Малецький та Петро Макієвський були реабілітовані.
«Якось, моя двоюрідна тітка сказала: «Як нам пощастило, що нікого в родині не зачепили репресії». А через два тижні я знайшов інформацію про Марка!», – розповідає Сергій Малецький.
Справа репресованого родича дозволила йому дізнатись багато нового і загалом про свою родину по лінії батька, що значно полегшило генеалогічні пошуки, які Сергій Малецький продовжує і зараз.
Подальшу долю свого двоюрідного діда йому також вдалося відслідкувати. Відбувши заслання у 1941 році Марк Малецький пішов на фронт у складі 21-го армійського артилерійського полку. У 1943-му його навіть нагородили медаллю «За оборону Ленінграда», але у лютому наступного року він загинув.
«Парадокс, – відзначає його двоюрідний онук Сергій. – Держава намагалась його знищити, а він віддав за неї життя».
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
