Дніпро – Три роки судової й бюрократичної тяганини знадобились учаснику бойових дій на Донбасі, колишньому полоненому бойовиків Володимиру Крутолєвічу, аби набути права власності на квартиру, подаровану міською владою Дніпра. Після повернення додому мерія презентувала Володимиру з дружиною однокімнатне помешкання, однак він ніяк не міг стати його повноправним власником: чиновники вимагали додаткових довідок, у документи раз по раз закрадались технічні помилки тощо. До того ж, на квартирі «висів» борг за комунальні послуги. І екс-військовий був змушений звернутися до суду. Цими днями чоловік нарешті отримав довгоочікуване свідоцтво на квартиру.
Про страшні 97 днів, проведені в руках бойовиків російських гібридних сил, де він отримав травми, що призвели до 2 групи інвалідності, і три роки «війни» з бюрократією вже на мирній території 43-річний боєць розповів Радіо Свобода.
Повістку від військкомату на мобілізацію до українського війська Володимир Крутолєвіч отримав у червні 2014 року. Вагань «іти» не було. Чоловік працював машиністом на залізниці, однак мав за плечима досвід служби в армії й участь у збройному конфлікті в Нагірному Карабасі. Кілька тижнів навчання – і Володимир у складі 42-го батальйону опинився в зоні АТО.
Засідка, обстріл, поранення, полон
Найдраматичнішими, каже боєць, були події 28 серпня 2014 року, коли, поспішаючи на допомогу українським бійцям під Іловайськом, підрозділ Володимира натрапив на засідку. Під час обстрілу він прикрив собою 23-річного бійця, врятувавши йому життя, а сам же отримав численні осколкові поранення і втратив око.
На мені лопнув «бронік», весь бік посікло осколками, вибило окоВолодимир Крутолєвіч
«У тому хаосі навіть неможливо було зрозуміти, звідки стріляють. Скрізь зеленка. Розбили всю нашу колону. Підпалили поле. Нас троє лишилось, ми вибралися з палаючого поля. Я почув звук снаряда, що летів. Я не знав, звідки він летить, але встиг сказати Льошці, молодому хлопцеві: «Льошо, лежи». І накрив його собою. На мені лопнув «бронік», весь бік посікло осколками, вибило око. Льошка потім каже: «Карабах, у тебе око висить». Але я його не відчував», – розповів боєць.
Медики кричать: «Швидше в операційну, ми його втрачаємо». А ті, що мене привезли, витягають з моїх кишень гроші, телефон, знімають обручальну каблучку, срібну печаткуВолодимир Крутолєвіч
Напівживий військовий із двома товаришами потрапив до рук бойовиків і опинився в захопленому проросійськими силами Алчевську. Далі була операція й лікування в цивільній лікарні.
«В лікарні, вже потім, мені сказали, що я був у критичному стані. Але дещо я пам’ятаю. Медики кричать: «Швидше в операційну, ми його втрачаємо». А ті, що мене привезли, витягають з моїх кишень гроші, телефон, знімають обручальну каблучку, срібну печатку. У мене була велика втрата крові. Після того, як я пережив клінічну смерть і прийшов до тями, мені сказали, що я народився в сорочці. Лікарі виконували свій обов’язок, це справді так. Ті (бойовики – ред.) забороняли мене годувати. Але медсестри під приводом перев’язки забирали і підгодовували. Там же вони дали мені зв’язатися з дружиною. Пробув у лікарні два тижні. Був дуже слабким. Мене забрали спершу в штаб «ЛНР», який розташовувався в колишній типографії, а потім у будівлю колишньої СБУ».
«Хто не був у цій шкурі, той не зрозуміє»
Три довгі місяці український боєць провів у підмурках будівлі колишнього управління СБУ в Алчевську. Допити, побиття, знущання. Зламали руку, прострілили ногу, імітували розстріл.
«Мене допитували. Знімали на камеру. Примусили сказати, що українська влада й війська погані, нас покинули, а ці, мовляв, – хороші, нас підібрали й вилікували. Я сказав, бо вони стояли за спиною з автоматами. Мої бойові товариші, побачивши це відео, досі зі мною не розмовляють. Хто не був у цій шкурі, той не зрозуміє... Били, морили голодом. Коли я повернувся додому, моя вага була 47 кілограмів. Годували тричі на тиждень: прокислий суп, макарони, таке, аж булькає. Але ж хочеться їсти. Доводилось їсти...».
Щоб не втік, мене вивели і прострілили з автомата Калашникова ногу. Роздробило бічну кістку. Тепер я назавжди – з паличкоюВолодимир Крутолєвіч
У полоні Володимир втратив одного зі своїх товаришів. Вижити й вистояти, каже, допомагали віра в Бога і палке бажання побачити дружину й сина.
«З двох моїх товаришів у полоні один вижив. А другого вночі забрали й розстріляли. Заради розваги. Прийшли п’яні. Хотіли мене взяти. Але з ними була жінка, вона сказала, що мене нецікаво, я перебинтований, слабий. І вони взяли Генку… В камері я сказав, що втечу. І це, видно, донесли. Щоб не втік, мене вивели і прострілили з автомата Калашникова ногу. Роздробило бічну кістку. Тепер я назавжди – з паличкою. Потім витягували мене, на коліна ставили, імітували розстріл. Виводили в туалет і кидали муляж гранати – сміялись... Спали на бетонній підлозі, нажив собі астму. 97 днів полону: я на стінці рахував, ставив позначки», – згадує боєць.
Три роки «війни» за квартиру
Його звільнили в грудні 2014 року. Від дня повернення додому колишній військовий увесь час – по лікарнях. Повернутись до колишньої роботи на залізниці не вдалось, доводиться жити на невелику пенсію. І боротись.
Три роки судової і бюрократичної тяганини знадобились йому, аби набути права власності на квартиру, подаровану міською владою Дніпра. Боєць показує вистраждані документи на житло.
Цю боротьбу з чиновниками я згадую, як жахливий сон. Вони просто ставили мені палиці в колесаВолодимир Крутолєвіч
«Чи то це був такий піар-хід, чи була можливість, але незадовго до виборів 2015 року мені мерія подарувала квартиру. З документів дали тільки договір купівлі-продажу. Ключі видали тільки навесні 2016 року. Коли я став домагатись приватизації цієї квартири, розпочалась ця тяганина. Я в управління ЖКГ – відмова. Спершу говорили, що «недостатньо інформації», і не говорили якої. Потім я прийшов на прийом. Кажуть: ви повинні підтвердити, що ви не брали участі в приватизації і не маєте іншого приватизованого житла. Цю інформацію вони могли дізнатись, увійшовши в єдиний реєстр майнових та речових прав, однак вони цього не зробили, а потім у них забрали ці повноваження. Далі була купа паперів, довідок… Цю боротьбу з чиновниками я згадую, як жахливий сон. Вони просто ставили мені палиці в колеса. І тоді ми почали судитись», – розповів боєць.
«Ми просто взяли їх змором» – юрист
Через три роки тяганини, не дочекавшись остаточного рішення суду, чиновники таки видали інваліду війни довгоочікуване свідоцтво на право власності на квартиру. Юрист Правозахисної групи «Січ» Володимир Плетенко, який допомагав бійцю у «війні» з бюрократією, зазначає: чиновники нарешті почули ветерана.
Ми пішли двома шляхами: з одного боку, збирали документи, які доводили, що він не брав участі в приватизації й не має у власності житла, а з другого – судилися з чиновникамиВолодимир Плетенко
«Ця справа досить нестандартна. Зараз практично увесь житловий фонд приватних і комунальних квартир, таких, як видали Володимиру Крутолєвічу, дуже малий. І законодавство з 90-х років не змінювалось. Цим користувались чиновники. Вони вимагали від нас довідки від якихось міфічних структур, колишніх ЖЕКів, таких довідок вже ніхто давно не дає. Ми пішли двома шляхами: з одного боку, збирали документи, які б доводили, що він не брав участі в приватизації й не має у власності житла, і знову й знову звертались до чиновників, а з другого – судилися з чиновниками. Ми просто взяли їх змором», – зазначив у коментарі Радіо Свобода юрист.
Володимир Крутолєвіч має кілька нагород за участь у бойових діях на Донбасі. Справа про знущання й тортури, пережиті ним у полоні бойовиків, перебуває в Європейському суді з прав людини.
