Після підвищення плати за проживання у найбільшому в Україні транзитному містечку для переселенців у Павлограді – не погасивши борги із помешкань виїхало понад три десятка людей. Натомість іншим чотирьом транзитним містечкам Дніпропетровщини мешканців не бракує, а у самому обласному центрі навіть є кількатисячна черга з претендентів. Чому так?
Транзитні модульні будиночки в близькому до зони бойових дій регіоні стали домівками для майже тисячі переселенців. Від початку бойових дій на сході прихисток у цих містечках отримали вразливі категорії переселенців – інваліди, багатодітні та малозабезпечені.
Житло, яке, як розраховували спочатку, мало бути тимчасовим (спершу планувалось, що в будиночках зупинятимуться на кілька днів, максимум – два тижні), стало постійним. Переїхати на зйомні квартири мають змогу одиниці.
Між тим містечка, за технічними документами, вже вичерпують свій гарантійний термін, і мешканці хвилюються за свою подальшу долю.
У транзитному містечку для переселенців у Павлограді уродженка Донецька Олександра Підгорна мешкає з мамою і трьома малолітніми дітьми з 2015 року. Після початку бойових дій на Донбасі жінка через проукраїнську позицію потрапила в так звані «розстрільні списки» «ДНР». Спершу вона допомагала українським військовим як волонтерка, потім служила в одному з військових підрозділів у зоні бойових дій.
Повернувшись до мирного життя, вона так і не змогла знайти постійної роботи, а різке здорожчання оплати за проживання у модулі поставило її з родиною на межу виживання.
«Дві жалюгідні кімнатки за понад 7 тисяч гривень на місяць»
З нового року, коли міська влада відмовилася компенсовувати з бюджету витрати модульного містечка, увесь тягар «комуналки» ліг на плечі переселенців, розказує Олександра. За січень і лютий їм виставили рахунки – по майже півтори тисячі гривень з людини, це втричі дорожче, ніж було восени.
«Я живу в будиночку з мамою і трьома дітьми. Заплати за проживання я не можу. Тепер, після здорожчання, з п’яти осіб за оці дві жалюгідні кімнатки це виходить понад 7 тисяч гривень. Зараз я взагалі не знаю, що робити», – розповіла Олександра.
У мерії Павлограда пояснюють: місцева скарбниця вже не може дотувати містечко для переселенців. Минулого року на це спрямовували майже півтора мільйона бюджетних коштів. Цього року вирішили: переселенці, всі, окрім дітей до 3 років, мають сплачувати за спожиті комунальні послуги самі. На компенсацію проживання найменших та на зарплату обслуговуючого персоналу містечка міськрада все ж виділила кошти – 650 тисяч гривень на рік.
«Вирішувати проблеми тимчасово переміщених осіб – це питання держави. У міста вистачає своїх проблемних питань, які повинна вирішувати місцева влада», – заявили в мерії.
«Містечко відключать від електрики й водопостачання»
Після різкого подорожчання оплати люди почали тікати з павлоградських модулів. Перше й найбільше в Україні містечко для переселенців, яким так пишались творці, поступово порожніє.
«Транзит» у Павлограді був розрахований на 640 людей. Реально в ньому жило вдвічі менше. А тепер, за кілька тижнів після стрибка цін, з нього виселилось понад три десятки людей, причому більшість так і не погасила свої борги.
Як розповів Радіо Свобода директор комунального підприємства «Павлограджитлосервіс», на балансі якого перебуває містечко, Євген Бондар, мешканцям пропонували розраховуватись за проживання грішми адресної допомоги, яку їм виплачує держава, але на це пристали не всі. Таким чином, переселенське містечко опинився на межі закриття.
«Підрахували: вони мають можливість оплачувати, але не хочуть. 74 людини заплатили по 550 гривень, як минулого року, ніби вони й досі на дотації в міста. Але ж дотації немає... Ситуація тупикова. Містечко невдовзі просто відключать від електрики й від водопостачання. Це питання часу. Вони самі себе закривають», – сказав Євген Бондар.
Модульне містечко в Дніпрі: черга з претендентів і … міні-сад
У транзитному містечку в Дніпрі – ситуація зовсім інша. Воно розташоване в одному з віддалених районів мегаполісу, а втім на брак пожильців не скаржиться. Навпаки – тут на кожне місце є претенденти, загалом у черзі – до 3 тисяч осіб.
Зараз у місце компактного проживання переселенців мешкає 310 людей, серед них чимало людей з інвалідністю та родин із дітьми. Більшість мешканців – постійні. Майже чотири роки з дня відкриття з міського та обласного бюджетів не припиняли виділяти кошти на його утримання. Плата за проживання для самих мешканців, як і раніше, складає 150 гривень з людини на місяць – сума, яка влаштовує навіть найбільш незаможних.
70-річна Тамара Котова разом із 90-річною мамою Ганною Ломонос тут – з моменту відкриття містечка. Їхній будинок по той бік війни – в Луганську – зруйнований снарядами.
Виїздили влітку 2014-го – вже під обстрілами, останнім рейсовим автобусом. Встигли прихопити лише дві невеликі сумки речей. Літні жінки живуть на пенсії, левова частка грошей йде на харчі та ліки – обидві мають 2-у групу інвалідності.
А втім, своїм життям у містечку задоволені: у крихітній кімнатці з двома ліжками – чистота, а навпроти будиночка, на місці колишнього звалища, створюють квітник і міні-сад.
«Звичайно, дуже хочеться, щоб війна нарешті скінчилась, але нам нікуди повертатись. Кімнатка в містечку – все, що у нас є. Розуміємо, що модульне містечко – не вічне, за планом розвитку міста, тут взагалі має бути багатоповерховий будинок. Можливо, згодом усе посаджене нами знесуть. Ми не образимось. Але поки ми тут, ми це робимо. Ось груші, яблуні, вишні, слива, чотири види винограду, чорна смородина, ожина, йошта, квіти. Поставили лавочку, щоб влітку посидіти в затінку», – розповіла Радіо Свобода Тамара Котова, показуючи свій міні-сад.
Її мама Ганна запрошує до кімнати. В крихітному приміщенні – два стандартних ліжка, шафа, душова, телевізор, комп’ютер.
«В 90 років я освоїла Інтернет, всі дивуються. Ми самі з донькою зробили стелаж: повз смітник не проходимо, збираємо дощечки, з них можна завжди щось зробити. Самі робимо закрутки – помідори, перець, варення… Я прожила важке життя, пережила війну ще підлітком, все життя пропрацювала інженером. Зарплата була добра, я любила гарні речі, подорожувала, збирала красивий посуд… Але життя показало, що багато чого було тимчасовим і непотрібним. Треба жити тим, що маєш. Ми задовольняємось тим, що є. Ми не голодні, одягнені-взуті, секонд-хенд неподалік», – поділилась Ганна Ломонос.
За роки існування модульного містечка в Дніпрі на орендовані квартири змогли з’їхати одиниці, розповідає в. о. директора КП «Дніпросервіс», на балансі якого перебуває містечко, Дмитро Легкоступ. Житло задумувалось як тимчасове, а виявилось – постійним.
«Блоки» були розраховані на 1-5 днів перебування, а «сімейні» будиночки – максимум на два тижні. Але коли люди заїхали, стало зрозуміло, що дотриматись таких строків неможливо: далі людям просто нікуди переїздити. А потрібно ж запропонувати людям щось не гірше за ці умови», – сказав Радіо Свобода Дмитро Легкоступ.
Мешканці модулів у Дніпрі здружились й взяли на себе частину відповідальності за місце, де живуть. Люди самі прибирають будиночки й територію, роблять дрібний ремонт. Та все одно містечко потребує постійного догляду, ремонту й профілактики, каже керівник. Гарантійний регламентний строк експлуатації – три роки – вже сплив.
«Гарантійний регламентний строк експлуатації, який прописала німецька сторона, – три роки. А далі – вже за технічним станом. Якщо за містечком постійно стежити, воно простоїть ще мінімум стільки ж, як простояло. Тут, у Дніпрі, з цим проблем немає. Я не бачу ніяких перешкод, щоб містечко функціонувало й надалі», – вважає Дмитро Легкоступ.
Містечка для переселенців у Кам’янському, Нікополі й Кривому Розі, за словами їхніх керівників, також сподіваються на подальше функціонування: місцева влада поки виділяє дотації, а технічний стан будівель дозволяє переселенцям мати дах над головою.
«Люди живуть по три роки й більше, з самого початку. У нас «50 на 50»: 50% – пенсіонери, інваліди, 50% – працездатні люди, родини з дітьми. 150 гривень з людини на місяць зараз – це смішна плата за житло. Люди, які спробували жити на зйомник квартирах, це зрозуміли», – розповіли в містечку Кам’янського.
Про пожежу дворічної давнини, коли через порушення правил пожежної безпеки загинула дитина й згорів будиночок, зараз вже майже не згадують.
Справа може дійти до суду
Між тим нинішньою ситуацією з транзитними містечками Дніпропетровщини зацікавились правозахисники. Як розповіла Радіо Свобода юристка Ксенія Онищенко.
Вона спрямувала запити місцевим органам влади щодо розрахункових термінів експлуатації містечок і їхньої подальшої долі. Негайного втручання, вважає правниця, потребує ситуація з різким зростанням цін на проживання в «модулях» Павлограда.
Правозахисники наголошують, що мова йде про порушення прав переселенців, і готові довести справу до суду.
«Переселенці – це та категорія населення, яка потребує захисту з боку держави. Вони переїхали на іншу територію не з власної волі, а через втрату майна й житла. На державу й органи місцевого самоврядування покладаються обов’язок щодо забезпечення їхнього права на житло», – зазначає юрист Правозахисної групи «Січ» Ксенія Онищенко.
Загалом на Дніпропетровщині у рамках партнерства з Німеччиною, зокрема з Німецьким товариством міжнародного співробітництва GIZ, було збудовано 5 модульних містечок: у Дніпрі, Кам’янському, Кривому Розі, Нікополі та Павлограді. Всі містечка перебувають на балансі міст. Разом вони розраховані на понад 2 тисячі переселенців.
