Гравці, які контролюють «Національний корпус», намагалися показати –вони здатні радикалізувати ситуацію, якщо їх не задовольнять результати виборів, переконаний експерт «Газети по-українськи» Віктор Таран. Політолог вважає, що це публічна демонстрація сили. Ситуація небезпечна – у країні, яка воює, не можна блокувати президента. «Національні дружини», зокрема у Черкасах, намагалися напасти на главу держави. Охороні й Порошенку вистачило мудрості не піддатися. Керівники місцевої поліції підіграли «Національним дружинам», переконаний експерт. Адже після подій у Києві поліція не могла не знати, що націоналісти поїхали до Черкас. Однак правоохоронці на заході були без спецзасобів. Хлопців били, заливали газом, але команди для адекватних дій вони не отримали. Поліція в Черкасах зіграла у піддавки. Загалом, українцям хочуть показати –суспільство радикалізується. Хоча насправді радикалів було небагато. Вони сильні, коли збираються разом. Але українці здатні не допустити цього, вважає політолог. Загалом же «Національні дружини» втратили політичні бали. Такі агресивні дії відштовхують людей. І на кандидатів у президенти сутички не вплинуть.
Про неприпустимість втягування силових структур у вибори пише газета «День». Видання нагадує, що мотивом нападу на поліцію дружин «Національного корпусу» став скандал в «Укроборонпромі». При цьому, чомусь об’єктом гніву протестувальників стали поліцейські. «Залізна» логіка. Враховуючи те, що створення дружин «Національного корпусу» пов’язують з міністром Арсеном Аваковим, виникає відчуття, що 9 березня відбувся напад «своїх на своїх». Менш ніж за місяць до виборів. Для чого? Журналісти наголошують – на п’ятому році війни існує факт використання бойових дружин у політичних цілях. Димові шашки, сльозогінний газ, провокації до бійки виглядають цинічним антуражем на тлі виборів, які мають відбутися 31 березня. Чи усвідомлюють свою відповідальність перед країною ті сили, які стояли за нападниками? Адже питання не лише в тому, за кого голосувати, а в тому, чи здатні владні еліти та суспільство не піддаватись анархічним провокаціям. Чи здатні українці поводитися не як малолітній неврастенік, а як зріла громадськість. Зрештою, поводитись, як політична нація, про яку, в тім числі, так багато говорили промовці на Майдані... Експерти видання зазначають, що якщо випустити «джина з пляшки», то назад його повернути дуже важко, а подеколи й неможливо. Це великий ризик – мати формування парамілітарних організацій під виглядом громадських рухів. Стаття називається «Гра з вогнем».
Інший експерт газети «День» політолог Тарас Літковець зазначає, що втручання Кремля у президентські вибори в Україні є практично демонстративними. Багато політтехнологів із Росії приїхали ще влітку в Україну й активно працюють на прокремлівських кандидатів. Україна завжди була територією випробування новітніх російських політичних технологій. Проте якщо Кремль прямо заявить, кого хоче бачити наступним президентом України, то цей кандидат точно ніколи не стане президентом. Але Москва неодноразово заявляла, що точно не хоче, щоб президентом і надалі був Петро Порошенко. Цікаво, що одних кандидатів кремлівське телебачення не втомлюється поливати брудом, а інших, цілком прохідних, не помічає... За цим принципом можна легко визначити фаворитів і ворогів Кремля, переконаний політолог.
Про те, як протистояти «російському фактору» в українських виборах досліджувала газета «День». Росія різними інструментами, зокрема, через окремі персони та угруповання, завжди намагалася впливати на українську політику і вибори. Через п’ять років вплив Росії нікуди не зник, агресор діє різними способами: політичним, дипломатичним, інформаційним, військовим тощо. Видання зазначає, що перш ніж відкрито напасти на Україну, Росії потрібно було завоювати мізки українців. Тобто спочатку була інформаційна окупація частини населення України. І сьогодні мало хто з кандидатів в президенти звертає увагу на постійні гуманітарні атаки Росії і на необхідність захищати свій інформаційний простір. «Формування російськомовного простору – завжди була одним із основних завдань Росії в Україні», – наголошує експерт газети політолог Петро Олещук. Книжки, фільми, серіали – все це засоби впливу на виборця. Російськомовний продукт часто виявляється просто російським проектом. Крім того, вплив здійснюється через громадські та політичні організації. Інформаційна війна є компонентом воєнного впливу і вторгнення. Зрозуміло, що люди не можуть перебувати в стані постійного емоційного напруження. Від того і часткова пасивність українців, яка з’являється з роками війни. Небезпека перетворюється на рутину. І це провокує ще більші небезпеки, адже є причиною послаблення уваги до об’єктивної ситуації, наголошує Петро Олещук.
