У разі перемоги Юлії Тимошенко на президентських або парламентських виборах Україна отримає однопартійну систему влади. Саме такі ідеї закладені в «Новому курсі» Леді Ю, який проаналізували експерти тижневика «Новое время». Новий президент, новий парламент, новий прем'єр, новий референдум і нова Конституція, – все це обіцяє своїм виборцям лідер «Батьківщини». Проаналізувавши за допомогою експертів цей багатосторінковий документ, журналісти переконались, що мова йде про добре забуте старе – фактичне створення в країні однопартійної системи. Якщо положення програми Тимошенко будуть реалізовані, вся повнота влади перейде до єдиної політсили –переможниці парламентських виборів. Тобто до «Батьківщини». У тому ж напрямку – до переможця – від'їде і крісло прем'єр-міністра: саме партія-переможниця стане призначати главу уряду. Повноваження керівника Кабміну Тимошенко має намір посилити на тлі явно знесиленого в функціоналі президента. Останнього Леді Ю збирається перейменувати в канцлера. «Для України однопартійне правління дуже небезпечне, адже тут політичні партії часто працюють на взаємне знищення», –вважає експерт тижневика Олексій Гарань. На його думку, нинішня система, яка змушує партії в парламенті формувати коаліцію, куди краще підходить країні. Утім, для реалізації сценарію «нова Конституція» у Тимошенко, за інформацією тижневика, є три плани, кожен з яких залежить від підсумків президентських виборів. Про них докладніше йдеться в статі «Юліна правда».
«Український тиждень» пише, що багато хто із західних лідерів волів би зняти санкції з Росії, налагоджувати з нею співпрацю, і, мов страус, ховатися від безпекових загроз, які несе сучасний Кремль. Небезпеку не лише Україні чи пострадянському простору, а цілком конкретному Євросоюзу, країнам НАТО. Тижневик зазначає, що Кремлем зайвий раз лякати не треба: ворог не ховає власних намірів. У своїй недавній програмній статті путінський «стряпчий» Владислав Сурков чітко окреслив ідеологему про «збирання земель» як історичну місію Росії. І хоч би хто там що казав у передвиборчих роликах, спроба пояснити невибагливому виборцю те, що то поганий чинний президент не хоче домовлятися з Москвою, бо війна, йому, бачте, вигідна, від загарбницьких апетитів хижого сусіда це не порятує. У переможця перегонів за посаду на Банковій вибір зовсім невеликий: здатися на милість ворогові (умови можуть бути різними, але суті вони не змінять) чи продовжити збройну боротьбу й тримати фронт. Не лише на Донбасі. Уздовж усього кордону з Росією та окупованим Кримом. Це не така весела тема, на ній не заробиш додаткових балів, як на тарифах чи «реальних термінах для корупціонерів», але поза телевізором кожен кандидат це розуміє. Дописувач видання Дмитро Крапивенко наголошує, що Росія з її нинішньою «начинкою» – токсична, як той, газ, що його розпиляли в Солсбері. Її неможливо нейтралізувати милою посмішкою, закликами про необхідність повернутися до Будапештського меморандуму, таємними переговорами з «ліберальними генералами». Це ще один «пунктик» в українському GPS на багато років наперед. Автор статті вважає, що президентська кампанія намагається вирвати українців із реальної системи координат, вибити ґрунт із-під ніг і змусити поринути в ілюзорний світ солодких обіцянок, жартів, тролінгу та нещадної критики опонентів. Власне, у цьому немає чогось унікального: демократія передбачає регулярне проходження стрес-тестів усім суспільством. Головне не сплутати удавані координати зі справжніми. Українці не виберуть президентом чарівника чи персонажа з популярного фільму. Ба більше, прізвище його жодним чином не скасовує персональної відповідальності кожного з виборців за країну. Стаття називається «Визначити координати».
Тижневик «Новое время» досліджував погляди, зв'язки та наміри кандидата в президенти Володимира Зеленського. Видання переконує, що перші публічні кроки шоумена в ролі кандидата засвідчили, що він далеко не експерт в політиці і державному управлінні. Його перевага – те, що він нове обличчя в політиці і дуже добре відчуває запити суспільства. А болюче місце професійного гумориста, що забажав стати главою держави, – шлейф відносин із Коломойським. Зараз Зеленський всіляко намагається дистанціюватися від мільярдера, але йому поки це погано вдається, зазначає видання. Утім, одним Коломойським список слабких місць Зеленського не обмежується. Кандидат погано розбирається в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики, а також в законах, за якими функціонують державна система управління і макроекономіка. І чим більше експертних зустрічей за закритими дверима він проводить, тим більше в Україні людей, які дізнаються цю темну сторону потенційного переможця весняних виборів. Експерти тижневика прогнозують: якщо шоумен стане українським лідером, у країни сповільниться прогрес у відносинах із Заходом, зупиняться реформи, а у Путіна з'явиться спокуса скористатися слабкістю нового президента. Незважаючи на такі невтішні відгуки, Зеленський все одно зумів заручитися підтримкою частини експертного середовища з різних сфер. Тому що всім своїм виглядом показує, що готовий вчитися і прислухатися до порад більш досвідчених професіоналів.
Про те, чим Крим у нинішньому вигляді незручний для Росії, досліджував дописувач «Українського тижня» Ігор Лосєв. Він переконує, що внаслідок невиконання першої оптимістичної схеми «русской весны» Крим замість запланованої (принаймні на рівні пропаганди) вітрини «русского мира» став негативною ілюстрацією з тої самої низки, що Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, «ДНР-ЛНР». До вторгнення Росії у 2014 році ті 30% кримчан, які послідовно виступали за російський аншлюс, уявляли собі своє подальше буття в складі Росії так: у Криму будуть щедрі російські зарплати та пенсії, не буде української мови (якої за України на півострові й так практично не було) та української історії (про яку наряд чи нагадували), а решта – українські товари, харчі, ліки, сполучення з Києвом, Харковом, Одесою, Дніпром тощо – залишиться. З-за Перекопу безперешкодно надходитиме дніпровська вода Північно-Кримським каналом, Україна сумлінно постачатиме електрику та все інше. А кримчани вільно їздитимуть світами. Проте замість раю вийшла «зона», стверджує дописувач. Без достатньої кількості води, без вільних поїздок, без електрики, з огидними російськими харчами та російськими псевдомедикаментами, російською бюрократією та політичними переслідуваннями. А крім того, із санкціями, які кримчани відчують на собі більше, ніж жителі Росії. Ситуація загалом песимістична, а подекуди безнадійна. Кремлю начхати на настрої місцевого населення, спокушати більше нікого не треба, гру зроблено, тому й постачати Крим можна за мінімальними схемами: а куди він подінеться? «Русская весна» була розрахована на те, що Крим буде лише частиною захопленої Росією України (чи принаймні її величезного шматка – Новоросії). Друга схема –відкусити за можливості великі шматки української території. Однак реально на програму-мінімум не розраховували, плануючи тріумфальний похід із обов’язковим, як сподівалися, крахом Української держави. Цього не сталося, тому нині Крим без решти України для Кремля є валізою без ручки: і нести важко, і кинути шкода. Саме тому, переконаний автор, на прес-конференції Віктор Янукович, вочевидь з подачі Кремля озвучив тезу, що Крим – український. Заголовок публікації «Акценти Януковича чи Кремля?»
