Українська повстанська армія виникла на територіях, окупованих нацистською Німеччиною і для оборони від неї. Але 75 років тому УПА стикнулася з новим викликом: до районів, де вона діяла, наблизився радянсько-німецький фронт. Відтак наприкінці зими – на початку весни 1944 року підрозділи УПА почала перехід із німецького запілля в тили радянських військ. Про те, як це відбувалося і до яких наслідків призвело, Радіо Свобода поговорило з істориком Іваном Патриляком.
– З яким відчуттям і з якими планами командування УПА сприйняло інформацію про наближення фронту?
Стратегічна мета залишалася незмінною – здобути у той чи інший спосіб незалежність України
– Щоб зрозуміти, як відбувався процес переходу фронтів і подальші дії після переходу, потрібно зануритися в ситуацію на території України та Східної Європі загалом на зламі 1943-1944 років. Керівництво ОУН і командування УПА активно слідкували за подіями на фронтах, тому що від цього залежала тактика їхньої боротьби. Стратегічна мета залишалася незмінною – здобути у той чи інший спосіб незалежність України. Але тактичні цілі змінювалися в залежності від того, що відбувалося у світі.
До літа 1943 року ще були сподівання, що німецько-радянський чи то Східний фронт Другої світової війни зупиниться десь далеко на Сході між Доном і Волгою. Це призведе до виснаження обох воюючих сторін і, врешті-решт, до їхньої дезінтеграції, а та відкриє шанс для незалежності. Та після того, як німці програли знамениту битву на Курській дузі й швидко почали відкочуватися на Захід, без тривалого опору на території Лівобережної України, ставало очевидно, що Німеччина семимильними кроками наближається до катастрофи.
Партизани, розвідники вказували на те, що УПА веде активну агітацію на Правобережжі України і набирає там людей. Це розглядалося як серйозна загроза
Відтак підрозділи Української повстанської армії почали готуватися до можливого наближення фронту. Влітку 1943 року почалися перші глибокі рейди в напрямку Дніпра. Вони агітували місцеве населення долучатися до українського самостійницького руху, до боротьби за незалежність. Планували закріпитися на цих територіях, і щоб елемент, який був схильний до незалежності, можна було долучати до своїх лав. Про це пишуть і радянські органи державної безпеки у своїх звітах: партизани, розвідники вказували на те, що УПА веде активну агітацію на Правобережжі України і набирає там людей. Це розглядалося як серйозна загроза.
Коли в грудні 1943 року радянські війська подолали водний рубіж Дніпра, утворивши навколо Києва велетенський плацдарм, стало очевидно, що невдовзі Червона армія може з’явитися на територіях, які були основними для діяльності УПА: Волинь, Західне Полісся, Карпати. Тому в грудні 1943 року командування УПА видає інструкцію до своїх військ.
Інструкція грудня 1943 року вказує: вийти у важкодоступні райони Полісся і Карпат та перечекати проходження фронту
Насамперед треба зрозуміти, що в цей час територія діяльності УПА була забита німецькими, румунськими, угорськими військами, які відступали з фронту. Через це маневреність підрозділів УПА ускладнилася. В лісах масово з’являються червоні партизани, яких перекидали за лінію фронту зі звільнених від німців територій. Відповідно, діяльність УПА ставала щоразу складнішою.
Інструкція грудня 1943 року вказує: не вступаючи у бойові зіткнення з фронтовими німецькими та радянськими військами, вийти у важкодоступні райони Полісся і Карпат та перечекати проходження фронту. Частину підрозділів дозволяли тимчасово демобілізувати із зазначенням місця збору після проходження фронту. Існувала велетенська загроза, що демобілізовані одразу будуть мобілізовані у Червону армію, яка, йдучи на Захід, постійно вигрібала все населення на звільнених територіях і поповнювала свої лави. І справді, багатьох колишніх повстанців, особливо Волині й Полісся, як перечікували цей фронт, зловили і відправили до Червоної армії.
Хотіли використати невдоволення населення ситуацією для підняття загальної революції поневолених народів Радянського Союзу
Після переходу фронту завданням для повстанських підрозділів було якнайдалі рейдувати на Схід, там закріплюватись і починати повстання у глибокому радянському тилу. Для цього формувалися й національні легіони, які мали вийти у свої національні республіки, райони і там піднімати повстання. Стали розуміти, що Радянський Союз так просто не розвалиться внаслідок війни, тому хотіли використати невдоволення населення ситуацією для підняття загальної революції поневолених народів Радянського Союзу.
– А як швидко в УПА зрозуміли, що радянський тил організований так, що повстання там здійняти вельми проблематично?
Більша частина УПА-Захід залишилась на підконтрольній німцям території Галичини, УПА-Північ в основному опинилась у радянському тилу
– Думаю, це розуміння прийшло вже навесні 1944 року. На початку лютого Червона армія взяла Рівне й Луцьк, і фронт стабілізувався по лінії трохи східніше від Ковеля і в напрямку до Коломиї. Так він стабілізувався на півроку, перерізаючи територію Волині й частково Галичини, на дві частини, перерізаючи з’єднання УПА. Більша частина УПА-Захід залишилась на підконтрольній німцям території Галичини, УПА-Північ в основному опинилась у радянському тилу.
Як тільки погода почала змінюватися, у березні-квітні відбулися перші спроби глибоких рейдів. Одна з таких спроб детально описана в літературі завдяки тому, що збереглися повстанські й радянські звіти про неї. Це рейд на територію східної Житомирщини, західної Київщини. Рейд мав на меті закріпитися в Чорнобильсько-іванківських лісах, і навіть деякими з’єднаннями вийти на чернігівські лісові масиви.
– Великій загін у рейд відправився?
– Близько 300 осіб курінь рейдував. У кожної чоти були визначені лісові масиви, в які треба було прийти, закріпитися і стати ядром для формування вже з місцевого населення.
Крім того, на Вінниччині теж на початку весни 1944 року відбулося декілька рейдів: близько 800 повстанців прийшло на ті території з метою закріпитися в калинівських, літинських лісах.
– Там УПА не було до 1944 року?
УПА-Північ 70% особового складу під час переходу фронту втратила
– Повстанці з’являлися там в період німецької окупації, це були здебільшого рейдові підрозділи. Тому про існування УПА люди знали і на Вінничині, і на Житомирщині, і на Хмельниччині, і на південній Київщині. Але тепер треба було зібратися після проходження фронту, а це виявилося складно. УПА-Північ 70% особового складу під час переходу фронту втратила. Не скажу, що всі ці люди загинули, частина з них була розпущена, потім знову повернулися до своїх підрозділів. Але це були велетенські втрати.
– Яка була доля цих підрозділів, які відправились в рейд на Схід?
– Фактично, у 99% випадків їм не вдалося закріпитися на цих територіях. Їх доволі вдало радянська сторона блокувала у лісових масивах. Найгірше для них було те, що вони не змогли вийти в населені пункти.
– А чому? Там же є віддалені села.
Всі населені пункти були доволі непогано укріплені. Там стояли радянські підрозділи внутрішніх військ, винищувальні батальйони
– Вони просувалися лісовими масивами, рейдували територією трохи південніше від траси Київ-Житомир. Тобто, не йшли поліськими болотами. Мета рейду була пропагандистська, але всі населені пункти були доволі непогано укріплені. Там стояли радянські підрозділи внутрішніх військ, винищувальні батальйони, різноманітні озброєні активісти. Тому, коли повстанці наближалися до сіл, то відбувалася сутичка – і вони знову відходили в ліс. Вони не могли ані агітувати населення, ані отримати від нього їжу, а це проблема із забезпеченням.
Їх бомбардували з літаків у лісах. Вони розведуть вогонь зварити якусь їжу, і на них налітала авіація
А ще була дуже невдала погода. Березень 1944 року видався дуже холодним, сніговий покрив місцями сягав метра, потім це почало танути. Ще не було зелені на деревах, що ускладнювало маскування. Їх бомбардували з літаків у лісах. Вони розведуть вогонь зварити якусь їжу, і на них налітала авіація. Це було надзвичайно складно. У щоденниках цих рейдових груп зафіксовано, що люди інколи божеволіли. Мусили розстріляти двох бійців через те, що вони збожеволіли від холоду, голоду, постійних маршів, перевтоми. Божевільна людина зі зброєю – що з ними робити в лісі?
– 75 років тому, наприкінці лютого 1944-го, командувач Першого Українського фронту генерал Ватутін натрапив на таку рейдуючу групу УПА й отримав смертельне поранення.
– Він радше натрапив на місцеву боївку самооборони чи боївку Служби безпеки ОУН. Це сталося на стику сучасних Рівенської та Хмельницької областей. Ватутін їхав з Рівного через Остріг на Славуту. Його попереджав керівник СМЕРШу (контррозвідки. – ред.) Першого Українського фронту Осетров, що територія вражена «бандугрупованнями», як вони писали. Йому рекомендували користуватися основними магістральними шляхами, а не їхати путівцями через села. Бо у селах на території Рівненщини панували ОУН і повстанські підрозділи. Йому радили взяти із собою більше солдатів охорони. А він взяв комендантський взвод, який на вантажівці-студебекері їхав за його легковою машиною.
Якийсь повстанський підрозділ – достеменно невідомо, який саме – вчинив напад, навіть не розуміючи, на кого зробили засідку. Вони побачили армійські автомобілі й зробили засідку. Бо, як правило, на такі невеликі підрозділи повстанці робили засідки з метою здобути зброю, одяг, медикаменти.
Як стверджують, куля влучила йому в сідничну частину тіла і вийшла трохи вище коліна
Вони їх обстріляли, підбили першу легкову машину, солдати з вантажівки вискочили і прийняли бій. Ватутін теж вискочив з машини і, наскільки відомо, намагався вихопити ручний кулемет із заднього сидіння. І тоді, як стверджують, куля влучила йому в сідничну частину тіла і вийшла трохи вище коліна. Стріляли звідкись згори: з горища, пагорба чи на дереві прилаштувався кулеметник. Це поранення не вважалося складним, тому що солдатів після такого швидко ставили на ноги і відправляли назад у бойову частину. Але з Ватутіним виникла проблема.
– Дивно, бо це ж генерал, до якого Сталін мав певні сентименти і якого поважав.
– Так, Ватутін вважався дуже авторитетним.
Коли його поранили, то солдати закинули його на вантажівку, під вогнем її розвернули і втекли з місця обстрілу. А повстанці, вже захопивши документи, зрозуміли, що це була якась дуже серйозна людина. Ватутіна привезли до Рівного у військовий госпіталь. Є припущення, що можливо відбулося зараження рани, коли його ще везли.
– На ті часи вже були антибіотики.
– В Рівному могло й не бути на той момент. Там йому обробили цю рану. Як свідчать документи, пов’язані з лікарськими матеріалами, канал проходження кулі був дуже довгим, понад 50 сантиметрів. Припускають, що при обробці рани всередині каналу декілька сантиметрів не обробили. Почався абсцес, що призвело до гангрени і смерті.
– Як цей випадок вплинув на радянське ставлення до УПА? Він мав далекосяжні наслідки?
За ці весняні місяці було вбито десятки тисяч людей. Важко сказати, скільки з них безпосередньо приналежні до УПА чи ОУН
– Тоді одразу ж посилилася боротьба з повстанцями. У Рівному створили спеціальний штаб, на кінець березня в регіон перекинули декілька бригад внутрішніх військ для боротьби з повстанським рухом. Були поставлені масштабні задачі зі знищення протягом декількох місяців всього повстанського руху. Якщо судити з радянських звітів, там за ці весняні місяці було вбито десятки тисяч людей. Важко сказати, скільки з них безпосередньо приналежні до УПА чи ОУН.
– Можливо, хтось ховався в лісі від мобілізації.
– Так.
У цей період сталася відома битва у Гурбенському лісі. Це на стику сучасних Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей. Там великий лісовий масив, в якому повстанці концентрувалися для виходу в напрямку Дніпра. Там їх замкнули у мішок радянські внутрішні війська.
– Не пустили до Дніпра?
– Не пустили, але знищити повністю їх не змогли. Основні сили вирвалися на північний захід в напрямку Рівного. Проте зірвали плани масштабного походу УПА в напрямку до Холодного Яру, де повстанці планували закріпитися.
НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:
Готували підпільну квартиру для Романа Шухевича – історик про ОУН в Запорізькій області
На Івано-Франківщині знайшли повстанський архів із кількома сотнями документів
