Обрання Володимира Зеленського президентом України «стало б катастрофою», висловлює свою думку у статті для Atlantic Council американський політолог Олександр Мотиль. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін у статті для американського видання The Washington Post закликає міжнародну спільноту посилити тиск на Росію через її агресію щодо України. А оглядач американського агентства Bloomberg Леонід Бершидський пише про те, що антиімміграційні уряди Східної Європи змагаються за дедалі більший потік українських емігрантів.
Обрання Володимира Зеленського президентом України стало б катастрофою для держави, переконаний американський політолог у Ратґерському університеті Олександр Мотиль. Свої думки він висловлює у статті для аналітичного центру Atlantic Council.
Світ перебуває в безладді, а Росія окупує частину України, де мають ухвалити ще чимало реформ. Здавалося б, українці мали б хвилюватися через це і хотіти, щоб у вирішенні цих питань їм допомогла досвідчена людина «біля керма». Натомість, судячи з рейтингів Зеленського, вони, ймовірно, збираються обрати своїм президентом коміка.
Популярність Зеленського – симптом невдоволення народу нинішньою політичною елітою, зазначає автор. Але його обрання стало б катастрофою, хоча й він виглядає пристойною людиною. Та Зеленський не має політичного досвіду, і перетинався він із чимось схожим на політику лише у своєму серіалі «Слуга народу», де він грає роль президента.
Його обрання головою держави матиме щонайменше кілька негайних руйнівних наслідків, переконаний автор.
По-перше, це призведе до атрофії відносин із Заходом, поки Зеленський вирішуватиме, які західні інституції важливіші для його країни.
По-друге, олігархи скористаються недосвідченістю Зеленського і його неспроможністю керувати складними урядовими структурами України, щоб повернутися до влади, і те саме зроблять і корупціонери всіх рівнів. ВВП України впаде, зростуть тіньова економіка і безробіття, торгівля з Європою скоротиться, а «втеча мізків» – у першу чергу за рахунок тієї ж молоді, яка голосує за Зеленського – прискориться.
По-третє, реформи загалом зупиняться – Зеленський і гадки не має про те, як змінюються суспільства, економіка та політика – і він буде це вивчати ще протягом року чи двох.
По-четверте, російський президент Володимир Путін і його посіпаки на непідконтрольних урядові територіях України будуть дуже задоволені прогресивним занепадом України за поганого керівництва Зеленського. Путіна надзвичайно спокушатиме напад, скажімо, на Маріуполь, чи не одразу після інавгурації коміка, припускає автор. Або ж Росія влаштує пропагандистський наступ, щоб упіймати наївного Зеленського в пастку зобов’язань, які дорівнюватимуть відмові України від власного суверенітету.
Також цілком можливо, що результатом парламентських виборів восени стане такий склад Верховної Ради, за якого з будь-яких питань домовитися буде просто неможливо. А поєднання слабкого президента із слабким парламентом лише посилить зовнішні і внутрішні виклики, які стоятимуть перед Україною.
Зросте ймовірність нової революції Євромайдану – можливо, вже через кілька місяців після обрання Зеленського. Відмінністю його буде те, що він одразу, ймовірно, буде мати насильницький характер, зважаючи на те, що населення володіє великою кількістю приватної зброї, каже автор статті, а армія майже напевне стане на бік протестів проти, як пише автор, «головнокомедіанта».
Тож, на думку Мотиля, українцям варто усвідомити, що очолювати Україну в умовах небезпечного сучасного світу – це не жарт.
Міністр закордонних справ України Павло Клімкін в статті для американського видання The Washington Post закликає міжнародну спільноту посилити тиск на Росію через її агресію проти України.
Цього місяця – роковини окупації Криму Росією. Спочатку Путін заперечував присутність «зелених чоловічків» на півострові, а пізніше визнав, що збрехав світові. Кремль провів на півострові фіктивний референдум і встановив там маріонетковий уряд. Вперше з 1940-х років європейська країна наважилася захопити територію сусідньої держави силою, зауважує Клімкін.
І окупація Криму була лише прелюдією до ширшої кампанії агресії на сході й півдні України. Станом на сьогодні загинуло майже 13 тисяч людей, іще 1,5 мільйона вимушені були покинути свої домівки.
Сьогодні Крим – чорна діра з огляду прав людини. Окупаційний режим переслідує кримських татар, які під керівництвом України користувалися свободою. Але, як показали нещодавні атаки на українські кораблі в Керченській протоці – брак міжнародної уваги лише підбадьорює Москву. Сьогодні як військовополонених у Росії тримають 24 українських військовослужбовців, нагадує міністр.
«На початку вторгнення ще в 2014 році багато хто в міжнародній спільноті наполягав на тому, щоб Україна брала участь у «діалозі», кажучи, що обидві сторони «повинні сісти і поговорити», щоб зупинити конфлікт. Але що саме має обговорювати Україна? Наскільки вона має поступитися своїм суверенітетом, коли до голови країни приставлено зброю? Де це закінчиться і яка держава буде наступною?» – запитує автор.
Відсутність належної відповіді з боку деяких членів міжнародної спільноти матиме довготривалі наслідки не лише для України, але для всієї Європи, переконаний Клімкін. Він закликає визнати пов’язані з російською агресією небезпеки і посилити тиск на Кремль.
Антиімміграційні уряди Східної Європи змагаються за дедалі більший потік українських емігрантів, пише оглядач американського агентства Bloomberg Леонід Бершидський.
Одним із питань, які ускладнюють президентські вибори в Україні, є те, що ніхто, включаючи соціологів, не знає, скільки саме людей все ще живе в державі. Українці емігрували цілими хвилями, і підрахувати їх нелегко, зауважує автор.
Згідно з останньою офіційною статистикою, кількість українців складає 24 мільйони 177 тисяч 579, і різке падіння населення відбулося ще у 2014–2015 роках, коли Україна втратила контроль над Кримом і частиною сходу. Останніми ж роками різкого падіння не було. Але це, ймовірно, не зовсім точні дані, пише Бершидський. Тому що якщо подивитися на статистику сусідніх країн, можна побачити, що велика кількість українців продовжує мігрувати – особливо в країни Східної Європи.
Наприклад, згідно з даними Eurostat за 2017 рік, 662 тисячі українців того року отримали свої перші дозволи на проживання в країнах ЄС. А згідно з українськими офіційними даними, з України всього в 2017 році емігрувало 430 тисяч 290 осіб. Здебільшого українці їдуть до Польщі, Угорщини, Словаччини, Чехії, Естонії й Литви.
І насправді багато країн намагаються залучати українських заробітчан – наприклад, Чехія спростила програми працевлаштування для українців.
«Українська еміграція є важливою і для Європи. Опір Східної Європи прийманню біженців не є антиіммігрантським настроєм як таким: він є антимусульманським і часто расистським і ґрунтується на загальній думці, що іммігранти з-поза меж Європи не захочуть працювати або не інтегруються. Така дискримінація глибоко укорінена, але для боротьби з нею західноєвропейські країни могли б працювати більше, щоб поліпшити власні справи з інтеграцією іммігрантів», – мовиться у статті.
