Ольга Кутишенко
4 лютого 2019 року соціальній мережі Facebook виповнюється 15 років. Серед мільярдів користувачів тисячі змогли стати популярними і зібрати певну аудиторію. Радіо Свобода дізнавалося в активних користувачів Facebook – навіщо він їм потрібен.
«Певний бум блогерства пройшов раніше (у 2010-2013 роках), але через низку факторів із часом згас – відсутність усвідомленості, що блогерство може впливати на порядок денний як району, міста так і комерційних компаній; проблеми з ідентифікацією особистості онлайн та бажання більшості блогерів залишатися анонімними онлайн», – коментує медіа-експерт Олександр Клімашевський.
Він додає: «Поширеними є випадки, коли користувачі фактично комунікують зі своєю аудиторією у форматі блогера, але вони не ідентифікують себе так – я б назвав це неусвідомленим блогерством.
Насправді блогерство за замовчуванням не може бути розцінене як формат офіційної комунікації публічної особи, і такі реакції можна оцінювати лише з точки зору моральних принципів, культурних традицій, але аж ніяк не оцінку як офіційної комунікації – якщо особа-блогер сама не закликала це використовувати як офіційну заяву. Так, на коментарі своїх користувачів достатньо відкрито реагують такі українські блогери як відомий бізнесмен Євген Черняк, мер Дніпра Борис Філатов, активіст Карл Волох».
«Не можу сказати, що в Україні був стрімкий злет «Фейсбуку». Він додавав з року в рік. +10% аудиторії в Україні йому додало блокування російських соціальних мереж, насамперед «ВКонтакте». На кінець 2018 року український сегмент «Фейсбуку» становив 11 мільйонів активних користувачів. 51% українців, хто є в інтернеті, користується цією соціальною мережею», – говорить Наталія Ємченко, директор із комунікацій у System Capital Management.
Борислав Береза, народний депутат України
- 164 тисячі підписників
- Користувач Фейсбуку з 25 листопада 2009 року
«Із часом, коли я пішов в політику, «Фейсбук» став моїм інформаційним рупором. Але якоюсь мірою і залишився моїм щоденником, в який я записую свої думки, історії.
Через «Фейсбук» я звітую про свою роботу та формую суспільну думку з тих чи інших питань. Для мене це майданчик для ведення інформаційної війни та спосіб донесення інформації як українцям, так і всім тим, кому цікава Україна».
Про інші соціальні мережі
«Я більше не використовую ніякі соціальні мережі. Але я налаштував репост у Твіттер, хоча окремих постів для нього не роблю».
Про взаємодію з аудиторією
«У мене відкриті коментарі, я відповідаю. Я вітаю інакодумство – якщо людина не згодна зі мною, то це не проблема. Але якщо це хамство та брехня, то точно до дискусії і до альтернативної точки зору це не має ніякого відношення. Я просто відправляю в бан і стираю комент.
А ще люди пишуть мені в особисті. Я відповідаю. Іноді месенджер виконує функцію приймальні нардепа».
Про плагіат
«Часто мої пости передруковують ЗМІ, такі як «Обозреватель», «Гордон», «Кореспондент», «Ліга» та інші. І тоді вони живуть своїм життям. Кумедно бачити, коли мій допис хтось постить від себе і не ставить авторства. Різне буває.
Наприклад, у мене є цикл фейлетонів «Утро в Москве началось тревожно». Так ось їх постійно постять у соцмережах, і деякі ЗМІ, не вказуючи мого авторства, приписують їх собі. А 2014-го року мої статті з «Фейсбуку» друкували в своїх агітаційних газетах деякі політсили. Найсмішніше, що підписували ці статті самі кандидати. Так що плагіат я спостерігаю часто».
Про теми
«Я пишу на всі теми, за винятком тих, які є секретними, містять у собі можливість розкриття таємниці слідства, несуть інформаційні ризики для держави чи можуть являти собою загрозу для чийогось життя».
Про бани
«Мене банили близько 10 разів. Останні два рази бан знімали практично відразу, адже я зміг аргументовано підтвердити, що це атака російських ботів. Нещодавно я спілкувався з європейським керівництвом «Фейсбуку» і доніс до них ситуацію з тим, що українських лідерів суспільної думки банять за скаргами ольгинських ботів. Зараз налагоджується робота зпротистояння в цьому напрямі».
Про джинсу
«Мені майже завжди помітно, коли пост замовний. Дуже кумедно спостерігати, коли блогер, який агітував за одну політсилу, різко змінює вектор. Пояснення банальне – змінив контракт або його перекупили. Смішно і бридко виглядають проплачені пости на захист мерзотників. Але це не є новим. «Заказуха» в ЗМІ була завжди».
Антон Ходза (псевдонім)
- 56 700 підписників
- Користувач Фейсбуку з 2009 року
«Спершу я його використовував для ігор, майже не заходив. Потім, коли ЖЖ («Живий журнал» – ред.) став поступово вмирати, люди мігрували у«Фейсбук». Під ніком став писати десь через рік чи два, щоб не плутати роботу з дозвіллям і щоб не асоціювати це з компаніями, де я працював.
Перш за все я веду сторінку для самого себе – це спосіб якось виплеснути емоції та думки, які з’являються як реакція на певні події і новини. «Фейсбук» легко дозволяє розміщувати різні формати постів, бачити реакції людей. Тут ширша і більша аудиторія за інші соцмережі. «Інстаграмом» я не користуюсь, «Твіттер» використовую більше для читання новин, майже нічого туди не пишу».
Про взаємодію з аудиторією
«В коментарях активний тільки тоді, коли треба прояснити якісь моменти, чи полаятись із «зальотними» критиками. Ті, про кого пишу, реагують переважно нормально, погроз чи якоїсь нездорової реакції ще не було. Ненавидять мовчки. Є політики, які сприймають критику з гумором, приходять у коментарі, теж щось жартують. Це здорова і правильна реакція. Треба або ігнорувати, або включатись у гру».
Про теми, які знаходять відгук в аудиторії
«Я спеціалізуюсь на гуморі, тож саме такий контент заходить краще, бо люди вже до нього звикли, це не напрягає, тож кількість бажаючих порохкати з мемасів та хохм не зменшується.
Інша категорія тем – якісь суспільно важливі зради чи заклики заходять гірше, бо не всі люди у нас готові до боротьби, є багато втомлених або просто індиферентних. Це нормально, мені також не всі теми цікаві. Такий простий фільтр для контенту: якщо мене не збуджує, то не зайде і підписникам».
Найпопулярніший допис
«Найбільше лайків та коментарів зібрала якась тупня. Це була картинка-загадка з яблуками і бананчиками. В тому тесті немає очевидної відповіді, і люди його по-різному вирішують. Вона зібрала 17 тисяч лайків та 34 тисячі коментарів».
Про плагіат
«Блогери безбожно крадуть контент один в одного та з відкритих джерел в інтернеті. Особливо це прикро з текстовими жартами, які вперше з’явились в «Твіттері», а потім у ФБ без авторства».
Про інститут блогерства в Україні
«Я б не став виділяти блогерів у якусь окрему касту. Я навіть проти якоїсь окремої назви для цього. Ну який блогер із мене? Я просто пишу якісь жарти та розміщую меми. Інколи ще вписуюсь у якийсь правильний «двіж». Статей та заміток не пишу, розслідувань особливо ніяких не проводжу. І так само більшість.
Є блогери, які мають зв’язки в СБУ чи в МВС і отримують звідти якісь документи та зливи щодо тих чи інших посадовців чи персон.
Є блогери, які сидять на зарплаті в різних штабах.
Є просто люди, які ведуть сторінку в своє задоволення.
Я не бачу потреби якось об’єднуватись, створювати профспілку чи асоціацію. Тому і не їжджу на фестивалі блогерів, які у нас стали регулярно проводити».
Про останню інформаційну кампанію
«Зараз ми намагаємось змусити владу та правоохоронців належним чином розслідувати справу про вбивство нашої подруги, активістки та просто хорошої людини Каті Гандзюк. Саме з нею ми робили проект по бордах. Кампанія «Хто замовив Катю Гандзюк» триває і не припиниться доти, доки не будуть названі і покарані замовники її вбивства. Стрілочники нам не потрібні».
Про замовні пости
«Замовні політичні пости допомагає вирахувати досвід та критичне мислення. Мені зараз достатньо подивитись на те, хто написав пост, про кого він і якими фразами написаний – і я розумію, хто його замовив.
Мені вже давненько не пропонували, бо нарешті зрозуміли, мабуть, що такі пости мені не цікаві».
Владислав Рашкован, представник України в МВФ, заступник виконавчого директора МВФ
- 15 тисяч підписників
- Активний користувач з 2011-2012 року
«На якийсь період життя після революції 2014-го року ФБ мені замінив стрічку новин – через те, що був підписаний на багатьох ціннісних інтелектуалів, завжди під рукою була якісна аналітика. На жаль, експерименти ФБ з алгоритмами подачі інформаційної стрічки і реклама, а також наплив в соцмережу ботів та тролів для мене вбила ФБ як джерело новин – знову повернувся до новинних сайтів. Окрім того, з’явились цікаві телеграм-канали. Шкода, що так вийшло – зараз на пошук та фільтрацію матеріалів іде більше часу.
У мене в середньому в рік виходить написати не більше 300 заміток. Весною 2016 року почав групувати статті в групи по 6, додаючи в ФБ свої коментарі, чому варто прочитати ту чи іншу статтю. Восени відкрив канал у телеграмі. Сьогодні у нас більше 15 авторів і 6,5 тис підписників у телеграмі, але ми продовжуємо публікувати всі підбірки і в ФБ також».
Про цікаві теми
«Що ж до мене, то я по життю намагаюсь більше віддавати, ніж брати. Саме тому використовую ФБ як місце, де можу поділитись своїми спостереженнями. Бачу, багато перепостів моїх заміток про освіту дітей у Штатах (#ИхНравы), думок про банки (#GoodUaBankNews), #AI, #Fintech, #IMF – значить, людям подобається.
Те, що я пишу зі слів своїх дітей про школу, не потребує супер-великих інвестицій. Саме тому завжди цікаво бачити як твій пост потрапляє, до прикладу, в шкільну групу Кропивницького, й активні батьки починають обговорювати, як зробити щось в їхній школі».
Найпопулярніший допис
«Було 3 популярних: «Письмо Одессита Одесситу» в січні 2014 року на піці революційних настроїв – його багато разів передруковували, навіть умісцевих газетах Одеської області. Всього на той момент в інтернеті було близько 100 тисяч посилань на лист.
Потім у період кампанії проти насилля над жінками в 2016 році я написав маленьку замітку – у неї було більше 10 тисяч лайків, тисячі перепостів, вона потрапила у всі саммарі того флешмобу».
Леонід Швець, незалежний журналіст
- 22 тисячі підписників
- Користується Фейсбуком з 2011 року
«Перший запис на моїй сторінці з’явився 25 травня 2011 року, коли я пішов із «Газеты по-киевски». Працювати з новим керівництвом газети я не міг, нагально постало питання нової роботи. З того часу я фрілансер, робота часто мене знаходить через «Фейсбук».
Це значна частина мого життя і ключова складова роботи. Через «Фейсбук» я постійно, буквально з ранку до ночі, моніторю суспільні настрої, знаходжу теми, тут я викладаю посилання на свої тексти. Нерідко у мене більше читачів на персональній сторінці, ніж у медіа, яке розмістило мій текст».
Про взаємодію з аудиторією
«Під масові атаки ботів не підпадав, неадекватні коментарі відразу видаляю. Погрози – звичайна справа, коли ти пишеш про політику, але фільтри месенджеру досить точно їх визначають і вантажать у спам. У зв’язку зі«справою Бабченка» мене запитували працівники СБУ, чи не надходили мені погрози з боку представників силових органів Російської Федерації. Ті, хто обіцяв знайти та розібратись, не представлялись і військове звання не називали.
Інколи пишуть люди, щоби поділитись дуже особистим, я дуже ціную такі прояви довіри. Деякі таки контакти тривають довгий час».
Про теми, які знаходять відгук в аудиторії
«Під час виборчої кампанії на «ура» йдуть коментарі до якихось дій претендентів. Трохи менше реакція на закордонні події, хоча Путін і Трамп відомі «улюбленці» українців. Зазвичай не багато людей активно реагують на складні тексти, де можна зустріти слова «дискурс» і «трансцендентний»».
Найпопулярніший допис
«Пізно ввечері 20 серпня 2014 року мені повідомили з фронту, що захоплені прямі докази участі російської кадрової армії у боях на Донбасі. Ось цей допис: «Парни просили передать: воюем с российской армией. В районе Лутугино наши захватили БМД-2, бортовой номер 275, из состава 1-й парашютно-десантной роты в/ч 74268, Псковской воздушно-десантной дивизии, комвзвода ст. лейтенант Попов. Экипаж... ну, скажем, потерялся по дороге». Він був процитований багатьма нашими і російськими ЗМІ і розлетівся по мережі. Це були ті самі десантники, могили яких згодом з’явилися під Псковом».
Про замовні пости
«Замовні пости видно, коли однакові дописи з’являються у кількох блогерів: зазвичай для більшого ефекту залучають групу дописувачів. Є блогери, про яких відомо, що вони цим заробляють, тому треба вираховувати відповідні акаунти, а не окремі тексти.
До мене з такими пропозиціями не звертаються, тому що великий ризик, що за хвилину після пропозиції я про це розповім у себе на сторінці».
Ярослава Гресь, засновниця піар-агенції Gres Todorchuk PR
- 55 тисяч підписників
- Користувачка Фейсбук з 2009 року
«По-справжньому відкрила силу та потенціал «Фейсбуку» в 2014 році, коли зробила сторінку доступною для всіх та почала збирати кошти для поранених українських військових та речі для переселенців. Саме тоді я почала писати невеличкі історії, які дуже швидко стали популярними, а тепер складають основу моєї першої книги, що вийде навесні.
Піар-агенція, яку ми заснували з моїм братом, Олександром Тодорчуком, спеціалізується на соціальних, освітніх та культурних проектах. Публічність допомагає будь-якому піарнику, а в нашому випадку активний фейсбук став генератором збору коштів чи запрошення людей на події, інформування про нашу діяльність і можливістю долучати до неї сотні людей з усього світу.
«Фейсбук» вибагливіший за «Інстаграм», тут значно важче отримати лайк або захопливий коментар і значно простіше потрапити в якийсь «шит-шторм». Водночас аудиторія тут більш свідома, відповідальна і глибока. Тому для соціальної діяльності «Фейсбук» ще якийсь час (залежить від того, які ще він змінить алгоритми і коли) буде залишатися головною мережею».
Про взаємодію з аудиторією
«Люди дуже втомилися від політики, поганих новин, корупції, вони розчаровані і переживають кризу довіри – коли будь-яка новина на «Фейсбуці» може виявитися новим фейком. Тому у себе на сторінці я пишу тільки про хороше: про натхнення, любов, надію, про дивовижних українців, яких зустрічаю, про проекти, які змінюють країну. Не пишу про політику, нічого хорошого я написати не можу, а нічого поганого – не хочу».
Пост «Маю право сказати ні» до однойменного флешмобу українок про право на вибір зібрав 38 тисяч лайків.
