У вівторок прес-служба російського футбольного клубу «Зеніт» підтвердила, що 29-річний захисник донецького «Шахтаря» і збірної України, шестиразовий чемпіон країни Ярослав Ракицький підписав контракт із командою з російського Санкт-Петербурга терміном на 3,5 роки. Перехід Ракицького став першим випадком трансферу українського футболіста такого рівня в Росію з початку російсько-українського конфлікту в 2014 році і викликав лють українських футбольних уболівальників.
«Зеніт», за даними ЗМІ, заплатив «Шахтарю» за Ракицького понад 10 мільйонів євро, а сам футболіст буде отримувати в російському клубі близько 2,5 мільйонів євро за сезон – це лише трохи більше, ніж його зарплата в Україні. Ракицькому за останні 10 років кілька разів пророкували імениті закордонні клуби, наприклад, «Барселону» і «Арсенал», але футболіста, чия кар’єра протягом усього спортивного життя була пов’язана з «Шахтарем», нібито не відпускало керівництво команди.
Сам Ракицький поки що не надав чіткого пояснення причин свого переходу в «Зеніт», обмежившись у мережі Instagram постом із подяками керівництву «Шахтаря» і його президентові Рінату Ахметову.
Думки футбольних експертів збігаються у тому, що мотивів у футболіста могло бути кілька: він уже не молодий за футбольними мірками і йому навряд чи судилося зіграти в знаменитому європейському клубі; в Санкт-Петербурзі у Ракицького живе батько, в Україні його часто критикували за недостатній патріотизм; врешті, Ракицький міг скучити за справжньою підтримкою вболівальників – адже через те, що проросійські сепаратисти захопили Донецьк, «Шахтар» був змушений переїхати до Львова, а зараз команда грає в ближчому до Донецька, але від того не менш «чужому» Харкові.
В Україні Ракицькому дорікали за те, що перед матчами він не співає гімн держави і не тримає під час його виконання руку на серці; йому навіть приписували слова про «відмову грати за збірну бандерівців» (ці слова згодом виявилися чиїмось злим першоквітневим жартом, підхопленим російськими ЗМІ).
Після офіційного повідомлення про перехід Ракицького в «Зеніт» у Twitter ультрас «Шахтаря» з’явився такий твіт: «Рак, вибору не схвалюємо. Але за приціли, оптику, спальники та інші речі спасибі!». Пізніше твіт був видалений, залишивши за собою незрозумілість – чи був це тролінг футболіста, чи ж Ракицький і справді допомагав українському війську, як це відкрито і не соромлячись роблять багато гравців «Шахтаря».
У частини українських уболівальників перехід Ракицького викликав розуміння; підтримали його й інші відомі українські футболісти – Олександр Зінченко та Євген Коноплянка.
Інші фанати в соцмережах часом проклинають «зрадника», називають його «ізгоєм» і закликають керівництво збірної України офіційно заявити про відмову від послуг футболіста в майбутньому:
«Ракицький повернувся в «радную гавань» (перейшов у Зеніт). Сподіваюся, ми ніколи більше не побачимо *** цього дебіла в збірній України».
«У Ракицького є шанс повторити долю Анатолія Тимощука, який грав у «Зеніті» з 2007 року, але все одно після початку війни став в Україні персоною нон-ґрата», – говорить у розмові з Радіо Свобода головний редактор українського сайту «Футбол 24» Олег Бабій:
– Про ймовірний перехід Ярослава Ракицького в «Зеніт» стало відомо вже досить давно, і коментарі уболівальників щодо цього кроку почали з’являтися не сьогодні. Яка реакція на цей трансфер переважала і переважає в українській пресі та соцмережах?
Можна сказати так: від цього трансферу виграли практично всіОлег Бабій
– Реакція, зрозуміло, негативна. У нас критикують (м’яко кажучи) всіх футболістів, які під час війни, під час агресії Росії на Донбасі, під час анексії Криму їдуть у Росію. Їх називають зрадниками, бо все-таки це люди публічні, не прості робітники, і приклад вони подають не найкращий. Тому реакція негативна. Але з Ракицьким усе по-іншому. Можна сказати так: від цього трансферу виграли практично всі. В першу чергу виграв сам Ракицький, який їде зараз у таке оточення, де йому буде значно комфортніше себе почувати. Було відчуття, що в Києві йому не зовсім добре, тому що його завжди звинувачували в тому, що він не цінує якісь українські патріотичні позиції. Зараз він виявиться на відстані від своїх критиків, і йому буде там комфортно.
Виграв і сам «Шахтар» – отримати такі великі гроші за футболіста, якому вже 29 років, який у цьому сезоні грав не так вже й часто, – це, безумовно, вдача. Виграє, як на мене, і «Зеніт»: я вже багато років не стежу занадто пильно за чемпіонатом Росії, але мені здається, що в цій команді багато легіонерів, і «свій» гравець із російськомовного середовища тільки додасть колективу взаєморозуміння. У плані гри теж, оскільки це дуже досвідчений захисник, за плечима якого багато ігор в Лізі чемпіонів, за збірну України. Тому «Зеніт» тут у плюсі.
Виграли, як не дивно, і вболівальники збірної України. Вони лають Ракицького за цей перехід, але все ж зазначають при цьому, що це плюс для збірної: нарешті вона позбудеться гравця, який «грає, тому що грає». Грає він ногами, головою, але не серцем.
– Як сам Ракицький пояснює свій перехід?
– Ракицький – це людина зі світу «футбол поза політикою», і він говорить тільки про спортивну складову: мовляв, це крок уперед, все добре. Про політику, про якісь такі речі немає жодної згадки.
– Чи залишилися ще українські вболівальники, для яких можливий спорт поза політикою?
– Звичайно. Про це багато пишуть у коментарях на спортивних, футбольних сайтах: мовляв, не треба змішувати футбол і політику. Але всі ми розуміємо, що це не так. Я гадаю, що навіть самі ці люди розуміють, що футбол, спорт і політика зараз настільки тісно переплелися, що іншого просто неможливо собі уявити.
– У мережі Twitter фан-клубу «Шахтаря» на адресу Ракицького написали подяку за допомогу бійцям АТО (розмова Радіо Свобода з Олегом Бабієм відбулася ще до того, як цей твіт був видалений). Чи говорив сам Ракицький про те, що він допомагає українським військовим, чи ж зараз ця інформація з’являється вперше?
– Уперше. Особисто для мене це стало великим відкриттям. Але, в принципі, це можливо, тому що той же П’ятов, той же Степаненко, інші хлопці з «Шахтаря» допомагають армії, але не афішують цього. Міг допомагати і Ракицький, такий тренд був. Не знаю, що у нього там на серці, щиро він це робив, чи ж просто так, тому що всі роблять, але швидше за все, так і було. Дуже цікаво, як відреагують на це в Росії, тому що вони запросили гравця, який спонсорував солдатів, які, в свою чергу, стріляли в їхніх хлопців. Цікава колізія виходить.
– Чи буде Ракицький виступати за збірну України і далі, чи є на цей рахунок якісь заяви з його боку чи з боку керівництва збірної?
– Поки що таких заяв немає. Є тільки припущення різних експертів, але всі переважно сходяться на думці, що історія Ракицького в збірній України закінчена, тренер його не викликатиме. Андрій Воронін (тренер-селекціонер збірної України – ред.) сказав, що все буде залежати від форми самого Ракицького, і якщо він буде в добрій формі, тоді Шевченко (Андрій Шевченко – головний тренер збірної – ред.) його запросить, але я особисто в цьому сумніваюся. Все-таки у нас, як ми вже говорили, спорт і політика дуже тісно переплелися, Федерація футболу України, той же тренер дуже залежні від позиції суспільства, а суспільство налаштоване категорично проти Ракицького. Якісь скандали навколо збірної України нікому не потрібні. Швидше за все, його більше не запрошуватимуть.
– Чи запам’яталися вам за останні п’ять років якісь спортивні скандали, пов’язані з російсько-українськими відносинами?
– У футболі їх особливо і не було. Україна і Росія не грали одна з одною, наші команди після 2014 року УЄФА розводить у єврокубках, збірні також не мали шансів перетнутися. Це, напевно, перший такий випадок, коли дійсно розбурхали обидва табори, і російський, і український, дуже активно обговорюють цю тему. Був у нас Селезньов, який грав раніше в Росії, але він, виходячи з власних інтересів, з бажання все-таки продовжити виступати за збірну України, вчасно зрозумів, що до чого, і виїхав із Росії. Його зараз ще запрошують до збірної (нападник «Дніпра» Євген Селезньов в 2016 році перейшов у «Кубань»і з Краснодара, перестав отримувати запрошення в збірну, того ж року повернувся в «Шахтар», а потім поїхав грати за кордон – до Туреччини та Іспанії – ред.).
– Як ставилися вболівальники до того факту, що в «Зеніті» грає одна з головних зірок українського футболу, Анатолій Тимощук, нехай він і приїхав туди задовго до війни, в 2007 році?
– Тимощук у нас взагалі персона нон-ґрата, про нього воліють не згадувати. Колись у мене було бажання спробувати зателефонувати Анатолію, поговорити, запитати, чому так сталося, що він думає про цю всю ситуацію, чому він обрав Росію, хоча сам із Західної України і як ніхто, напевно, розуміє, що сталося між двома країнами. Але ніхто з журналістів йому не телефонує, і у мене також руки не дійшли. Про Анатолія у нас зазвичай не згадують. Ніхто не знає, чим він живе зараз (з 2017 року Тимощук працює в «Зеніті» тренером – ред). У принципі, в Ярослава Ракицького є зараз усі шанси повторити шлях Анатолія Тимощука, стати такою собі персоною нон-ґрата, людиною, якій завжди будуть нагадувати про цей перехід, цей його вибір, – каже Олег Бабій.
За однією з версій, запрошення Ярослава Ракицького в «Зеніт» було ініціативою саме Анатолія Тимощука. Навіть номер, під яким Ракицький гратиме в новому клубі, такий самий, як був у «Зеніті» в українського півзахисника: «44». Побічно цю версію підтвердив і сам Ракицький, який сказав в першому інтерв’ю прес-службі свого нового клубу, що радився з Тимощуком перед підписанням контракту. Вболівальники «Зеніта», на перший погляд, поставилися до його приходу в клуб доброзичливо: хіба що деякі з них сумніваються в тому, що у свої 29 років український гравець зможе демонструвати швидкий і висококласний футбол.
Українські політики на перехід Ракицького в «Зеніт» поки що не реагували, а ось депутат російської Держдуми від ЛДПР Ігор Лебедєв уже встиг похвалити його за таке рішення. «Ярослав робить усе правильно. За «Зеніт» виступати престижніше, ніж за багато клубів чемпіонату України. В українських футболістів повинен пройти страх таких переходів не через перехід Ракицького, а в зв’язку з тим, що 31 березня після виборів прийде той президент, який піде на зближення з Росією». Кого з кандидатів у президенти України мав на увазі Лебедєв, він не уточнив, але зазначив, що якщо після трансферу Ракицького перестануть викликати в збірну України, це буде «тхнути націоналізмом».
Член виконкому Федерації футболу України Сергій Макаров сказав, що не виключає такої можливості: «Ніяких заборон на роботу в Росії у нас не існує, тому нічого Ракицький формально не порушив, можу тільки побажати йому успіхів у новому клубі. Сподіваюся, що він продовжить свою яскраву кар’єру і буде прогресувати. Що ж до подальшого залучення Ярослава в збірну України, то це питання буде вирішуватися тренерським штабом команди», – цитує слова українського чиновника російське інформаційне агентство ТАСС.
Оригінал публікації на сайті Російської служби Радіо Свобода.
