Відчайдушні пошуки післявоєнного президента в Україні

Українці кажуть, що найбільша проблема, яка стоїть перед їхньою державою напередодні важливих президентських виборів у березні, є тією ж самою, що і привела до влади нинішнього президента: війна.

Минуло майже чотири роки відтоді, як високопосадовці з України, Росії, Франції та Німеччини домовилися про те, як завершити «гарячу» фазу конфлікту між центральною владою України та підтриманими Росією сепаратистами на сході держави.

Та якщо подивитися з позиції сьогодення, можна побачити, що так звані Мінські угоди значною мірою не змогли виконати своєї ролі, що призвело до розчарування більшої частини із 44-мільйонного населення країни.

Хаотичні бої забрали життя понад 10 тисяч людей і змусили ще 2 мільйони людей покинути свої домівки вздовж 500-кілометрової лінії фронту, повної мін. Війна триває вже майже шостий рік, і кінця їй поки що не видно.

Але претенденти на посаду президента України (кількість яких весь час збільшується) сподіваються, що співвітчизники готові перегорнути сторінку з президентом воєнних часів Петром Порошенком. Лиш не пропонують побачити «дрібний шрифт».

«Усі кажуть, що вони закінчать війну ... і вони можуть говорити про якісь загальні ідеї, наприклад, про міжнародні миротворчі сили як спосіб просування вперед, – каже Олексій Гарань, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія». - Але я думаю, що жоден політик не може говорити про конкретні деталі».

Він додає, що будь-який кандидат, який осмілиться запропонувати щось конкретне, зтикнеться зі звинуваченнями у поступках російському президентові Володимиру Путіну.

Насправді, таке вже ставалося.

Кандидати Юрій Бойко та Олександр Вілкул, чиї опозиційні партії дехто вважає дружніми до Росії або проросійськими, допустили, що будь-яка мирна угода має включати компроміси та діалог з сепаратистами. А для багатьох українців це неприпустимо, оскільки вони ототожнюють такий крок з капітуляцією.

Один кандидат, який виклав «нову стратегію миру і безпеки», – це колишня прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, яка програла президентські вибори Віктору Януковичу у 2010 році, а сьогодні, судячи з опитувань громадської думки, у перегонах випереджає інших кандидатів.

Вона запропонувала формат переговорів «Будапешт +», в якому мали б брати участь Європейський Союз, Китай, Франція, Німеччина, Росія, Великобританія і Сполучені Штати. Назва є посиланням на відомі чотиристоронні переговори 1994 року, коли Київ, який тільки-но отримав незалежність, погодився відмовитися від третього за обсягом в світі ядерного арсеналу в обмін на гарантії безпеки від Вашингтона, Лондона та Москви. Російська анексія Криму у 2014 році та підтримка озброєних сепаратистів у Східній Україні в очах більшості українців засвідчили явне скасування цих зобов’язань.

Виступаючи перед переповненою залою своїх прибічників у Києві 22 січня, Тимошенко навіть запропонувала надію мільйонам східних українців, які змушені були покинути свої домівки через війну. «Накопичуйте магнітики для холодильника, вам буде куди їх вішати», – запевнила внутрішніх переселенців лідер «Батьківщини».

«Вони не відкидають Мінських домовленостей і не говорять про те, що саме може стати предметом компромісу у питанні Донбасу», – каже політолог Володимир Фесенко про східні регіони, де сепаратисти контролюють великі ділянки території.

Інший кандидат, Володимир Зеленський, який грає роль вигаданого президента в телесеріалі «Слуга народу», нещодавно запропонував виборцям щось на зразок «ми зустрінемося посередині», коли його запитали, як він може вирішити конфлікт.

«Путін має свою позицію, я маю свою позицію. Ми вирішимо щось, а потім проведемо референдум», – так Гарань характеризує Зеленського, який за опитуваннями громадської думки посідає друге місце між Тимошенко і Порошенком. «Зеленський продемонстрував, що він абсолютно не готовий до таких запитань», – зауважив аналітик.

Багато хто з двох десятків людей, які вже заявили про свій намір балотуватися (17 з них вже зареєстровані напередодні дедлайну 8 лютого), говорили про припинення війни, хоча і в надзвичайно невизначених термінах.

«Однозначно, це найважливіше питання», – каже Олександр Зенов, виходець зі східної України, який займався гуманітарною роботою під час конфлікту. «Мій [голос] буде базуватися не тільки на планах дій, але і на тому, що вже було зроблено».

Адже, за його словами, «більшість кандидатів були в українській політиці протягом понад 20 років».

Опитування свідчать, що прагнення українців до миру зростає із наближенням виборів.

Опитування, опубліковане в листопаді, показало, що 57% людей бачать конфлікт на Донбасі як найгострішу проблему країни, навіть випереджаючи корупцію.

Володимир Фесенко, директор київського Центру прикладних політичних досліджень «Пента», каже, що є три основні причини, чому кандидати уникають деталей, коли йдеться про припинення війни.

По-перше, не існує «дієвої альтернативи» Мінським угодам, а позиції України і Росії «принципово різні». По-друге, самі українці не є єдиними щодо одного варіанту рішення конфлікту. І, по-третє, каже він, українські виборці та політики переконані, що мир передусім залежить від «позиції Путіна, його готовності до реального компромісу».

Мирний прорив, який міг би суттєво вплинути на перемогу Порошенка, напередодні виборів виглядає малоймовірним, враховуючи публічну зневагу до колишнього бізнесмена.

Але як Фесенко, так і Гарань припускають, що зосередженість на війні багатьох виборців , принаймні, з регіонів, віддалених від зони бойових дій, може знизитися із наближенням дня виборів. Вони посилаються на ті ж опитування, які свідчать: коли українців питають про найважливіші проблеми для них та їхніх сімей, війна посідає третє або четверте місце – після економічних питань, таких як ціни на комунальні послуги, зарплати та пенсії.

«Мінський план можна порівняти з тяжкохворим, який перебуває у відділенні інтенсивної терапії», – говорить Фесенко. «Його можна врятувати від смерті, але він більше не буде повністю здоровим».

Приблизно 36 мільйонів виборців в Україні можуть запитати себе, чи така ж логіка стосується і їхньої країни.