У світі, особливо в європейському, зараз криза державних інституцій, стверджує в тижневику «Країна» політтехнолог Сергій Гайдай. Технології і розвиток людства переросли теперішні моделі державного управління. Нині європейське управління побудоване на принципі представницької демократії. Сьогодні вона не потрібна, вважає політтехнолог. Можна обійтися без парламенту чи вертикальної ієрархії. У кожного громадянина управління країною може бути у смартфоні. Скажімо, голосування має відбуватися в режимі онлайн. Результати – оприлюднювати через дві хвилини після закриття дільниць. Запровадити податок на волевиявлення. І на цьому закінчиться виборча корупція. Найсучасніша у плані державницького управління – Естонія. Там воно перейшло у сферу ІТ. Люди більшість проблем із державою вирішують через мобільний телефон. Українські органи влади застаріли. Державний апарат дістався країні у спадок від Радянського Союзу. Він розрісся. В державі близько мільйона чиновників. А потрібно кілька тисяч. У Швейцарії центральний уряд – сім осіб. В Україні невелика каста людей використовує держапарат для збагачення. На цьому політтехнолог наголошує в статті «Україна може створити найновішу модель державного управління».
Газета «День» досліджує – чому український виборець все ще підтримує послідовників соціаліста Петлюри і «боїться» економічних ідей Гетьманату Скоропадського. Видання пише, що ті пріоритети, які фактично розставляє держава, спотворюють справжню систему координат. Скажімо, відкривають меморіальний барельєф голові Директорії УНР, головному отаману Військ і Флоту УНР Симону Петлюрі. Натомість не увічнюють пам'ять гетьмана Скоропадського – людини, яка, в усякому разі, не менше, аніж Симон Петлюра, долучилася до творення Соборної України? Видання нагадує, що саме за час правління гетьмана Скоропадського (лише сім з половиною місяців) до Української держави увійшли всі українські етнічні території на кордоні з Росією, частина Берестейщини, Пінських земель, була узгоджена домовленість про входження до складу України Криму (в майбутньому), велися інтенсивні переговори з Крайовим урядом Кубані... Хіба ці заслуги не мають бути вшановані у День Злуки? Адже історична пам’ять повинна бути справедливою, наголошує видання. Українцям неминуче треба визначити своє чітке ставлення до «націонал-романтиків», найяскравішим представником яких був саме Петлюра, котрі занадто часто не розуміли, що добрими намірами вимощена дорога до пекла. І тут, на думку газетярів, не просто доречно, а необхідно розробити певну ієрархією вчинків, здобутків та заслуг. І тут гетьман Скоропадський має першість, наголошує видання.
Про важливість розставляти пріоритети в політиці та історії йдеться у ще одній статті газети «День». Журналісти вважають, що всі українські ТОП-політики потрапляють або дуже близькі до одного квадрата, який можна узагальнено назвати «соціал-демократи». Це поєднання лівої економічної політики і сильного впливу держави на життя громадян. Серед кандидатів немає політиків, яких можна було б віднести до лібералів, лібертаріанців, націоналістів та інших власне суспільно-ідеологічних позицій. І як хоч насправді серед партій з парламентським рейтингом, як і серед кандидатів у президенти першої п’ятірки немає ідеологічних. Тим суттєвіше потрібно дивитися на риторику, з якою вони ведуть агітацію, адже це те, що формує настрої суспільства, його загальну позицію, наголошує газета. Чому український народ, який 2014-го з ейфорією вітав такі слова, як гідність і свобода – в тому числі економічна, сьогодні все це ліве і популістське «їсть»? Чому, згадуючи століття Гетьманату і захоплюючись ним, українські ЗМІ та політики не мають відваги взяти на озброєння економічну політику Павла Скоропадського, натомість радо вітають на політичній трибуні послідовників Симона Петлюри? Про це йдеться в матеріалі «Хто ми в цивілізаційному плані?»
Із сьомого – на десяте місце упав український гірничо-металургійний комплекс у рейтингу найбільших металургійних країн світу. Як інформує газета «Голос України», Україна стрімко втрачає статус одного зі світових металургійних лідерів. Це б'є і по економічних показниках. Адже скоротилися не тільки абсолютні показники гірничо-металургійного комплексу, а й обсяги експорту металу. Відтак значно зменшилися валютні надходження в держбюджет. Причини падіння – відомі. Це дефіцит коксівного вугілля, одного з необхідних компонентів виплавки металу. На підприємствах галузі здебільшого експлуатують уже застаріле технологічне обладнання. За показником витрат енергоносіїв на тонну металу воно значно поступається підприємствам лідерів ринку. Нижча й продуктивність праці. Звідси – зависока собівартість металу. Видання пише, що зараз розгорнулися досить гострі дискусії про майбутнє гірничо-металургійного комплексу. Власники підприємств галузі доводять, що їм потрібна державна підтримка – певні економічні преференції. А дехто з експертів каже про стратегічні помилки, яких припустилися і всі попередні уряди, і топ-менеджери металургійних холдингів. А головне – відсутність інвестицій, які б дозволили технологічно переозброїти галузь. Загалом, за оцінками експертів, знос основних фондів на підприємствах становить 65%. Оскільки ж на внутрішньому ринку сплеск попиту на метал в найближчі роки ніхто не передбачається, аналітики оцінюють ситуацію як патову. А дехто і взагалі пророкує: якщо не розпочати негайну модернізацію галузі, вже у найближчі п'ять-десять років металургійні заводи почнуть зупинятися.
