Від першого депутатства у Верховній Раді з 1996 року до членства в «тіньовому уряді» Павла Лазаренка, від газової до помаранчевої «принцеси», від «ультра-націоналістки» до «партнера Кремля», від участі в кількох президентських кампаніях з різними зачісками до входження до «Дюжини найбільших руйнівників України» – довга політична кар’єра Юлії Тимошенко активно відображена в статтях в міжнародних засобах масової інформації за увесь цей час. Радіо Свобода зібрало найцікавіші з публікацій, які віддзеркалюють певні етапи довгої і насиченої політичної кар’єри Юлії Тимошенко.
Про Юлію Тимошенко дуже активно почали писати в міжнародних ЗМІ під час Помаранчевої революції, а також невдовзі після перемоги Віктора Ющенка, коли він несподівано призначив Тимошенко прем’єр-міністром перед самим вильотом до Москви – це був його перший закордонний візит як президента.
А вже 15 квітня 2005 року ВВС написала, що Юлія Тимошенко скасувала свій візит до Москви, «вимагаючи поваги Росії до України».
«Це мав стати її перший офіційний візит після вступу на посаду після перемоги Помаранчевої революції. Але він був відкладений після попередження генпрокурора Росії, що вона залишається на списку розшукуваних, що стосується тверджень про шахрайство у 1990-х роках.
Офіційно візит відклали, бо прем’єр-міністр була «дуже зайнята». Як виглядало, вона переймалася терміновими справами бо зараз посівна пора в Україні», – зазначало ВВС.
З часом почали з’являтися певні тріщини в помаранчевій команді, але в інтерв’ю, опублікованому англомовним сайтом Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, опублікованому 9 серпня 2005 року, Юлія Тимошенко наполягала на єдності з президентом Ющенком.
«Без сумніву. Я буду з президентом, пліч-о-пліч, і я хочу підтримати його в цій важкій справі відновлення порядку в Україні… І президент, і я вже знаємо, як будувати команду, ми маємо цей досвід… Ми дивимося на багато речей однаково і я знаю, що мало-помалу ми збудуємо команду, яка буде монолітною», – сказала Тимошенко в інтерв’ю.
На вибори до парламенту восени 2007 року ВВС відгукнулась статтею, опублікованою 4 жовтня 2007 року, в якій йшлося, що Юлія Тимошенко знову може посісти прем’єрську посаду, оскільки домінувала під час виборчої кампанії за допомогою однієї з «найспритніших іміджевих машин в Європі».
«ЇЇ здатність виділятися з-посеред чоловіків у політичній боротьбі в країні є тим, що вона та її команда відточили до довершеності. «Помаранчева принцеса», «газова принцеса», «богиня Революції», «принцеса Лейла української політики», «слов’янська Жанна д’Арк» – її прізвиська протягом років набули міфологічних пропорцій. Вона подає себе як борець за справедливість, совість нації: рятівниця України, яка є успішною в пошуку своєї ролі, і є гарним промовцем…»
«Вона не говорила українською так добре і це було необхідно для частин країни, де націоналізм є потужною силою і вона має виглядати як одна з нас, – каже консультант Олег Покальчук. – Це був імідж поетеси Лесі Українки, яка мала подібну зачіску і яка має позитивний імідж для всіх українців. Я дивився на пам’ятник Лесі щодня з вікна мого офісу, відтак мені не потрібно було далеко ходити для пошуку іміджу», – читаємо в статті.
«Газова принцеса Тимошенко обрана прем’єром України» – це заголовок статті болгарського Sofia News Agency за грудень 2007 року про обрання Юлії Тимошенко прем’єром вдруге.
«…Під час останнього голосування, депутатів попросили не використовувати електронну систему і лише піднімати руки по черзі, що в підсумку зробило Тимошенко новим прем’єром. Політична кар’єра Тимошенко, яка була прем’єром у 2005 році, осідлала хвилю Помаранчевої революції і політичні експерти кажуть, що вона віддає перевагу західній інтеграції над відносинами з Росією. Її позиції різняться в різних частинах країни і в Західній Україні вона має майже іконічний імідж, в той час як на сході країни багато хто називає її «чортом у спідниці».
Британська газета The Daily Telegraph 8 вересня 2008 року вмістила статтю під заголовком: «Український президент Віктор Ющенко звинувачує прем’єра Юлію Тимошенко у зраді», а в підзаголовку вказує, що це сталося на тлі «запеклої боротьби щодо того, чи майбутнє країни лежить із Заходом чи з Росією».
«Президент Ющенко звинуватив прем’єр-міністра у неспроможності засудити дії Росії в Грузії та присутність російського військового флоту в Україні задля політичної підтримки з Кремля. Пані Тимошенко гаряче відкидає ці закиди».
Другого жовтня 2008 року ВВС вмістила статтю про попередження з боку тодішнього російського прем’єра Володимира Путіна на адресу України щодо повідомлень про нібито поставки зброї з України до Грузії і надання технічної допомоги Києвом перед російсько-грузинською війною серпня 2008 року.
«Після переговорів поблизу Москви з його українською колегою Юлією Тимошенко, він (Путін) сказав, що якщо такі повідомлення будуть підтверджені, вони означатимуть вчинення «злочину»…
«Якщо це підтвердиться, це було б тим, що я б назвав злочином, бо це означало б «пряме залучення в збройний конфлікт», що наставляло б російський та український народи один проти одного», додав він…
Пані Тимошенко сказала, що впевнена, що «такі факти не підтвердяться».
Кореспонденти кажуть, що пан Путін знає, що пані Тимошенко не відповідає за оборонну політику України, і що його критика виглядає як напад на її політичного суперника, президента Віктора Ющенка», – читаємо у статті.
У січні 2009 року підписуються газові угоди в Москві терміном на 10 років, а міжнародне агентство Reuters зазначало у статті, опублікованій 19 січня 2009 року, що російський прем’єр Володимир Путін на спільній прес-конференції з Юлією Тимошенко заявив, що «Газпром отримав наказ почати поставки усіма маршрутами, які зазначені нашими українськими партнерами, у повному обсязі».
…«Ми створили абсолютно об’єктивну основу для газових цін та транзитних тарифів. Це дозволить нам сподіватися, що не буде вже дискусій, не буде криз наприкінці цього року», – сказала Тимошенко.
«З нашої точки зору, ми потребуємо диверсифікації цих газових поставок Європі. Це стосується як «Північного потоку», так і «Південного потоку», і створення інфраструктури для видобутку та доставки скрапленого природного газу», – сказав Путін», – повідомляла агенція Reuters.
У травні 2009 року деякі міжнародні сайти помітили, що Юлія Тимошенко «знову в новинах завдяки своїй зачісці».
Серед інших, сайт Digital Journal повідомив, що Тимошенко з’явилась на тижневому засіданні Кабміну без традиційної заплетеної коси. В статті читаємо, що персональний сайт Тимошенко виклав низку фото, на яких вона сама вкладає волосся новим стилем – з пробором з правого боку і прямо розчесаним волоссям, а потім складеним в пучок».
«Останніми роками сайт Тимошенко в секції «Реальна коса» показав читачам, що її довгі коси були її справжнім волоссям», – читаємо в статті.
17 червня 2009 року англомовний сайт Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода написав про відставку міністра в уряді Юлії Тимошенко через підготовку до «Євро-2012».
«Міністр транспорту подав у відставку 17 червня – четвертий міністр, який залишив Кабінет цього року, – після звинувачень на адресу прем’єр-міністра Юлії Тимошенко у блокуванні коштів на футбольну першість «Євро-2012». Йосип Вінський, суперники якого кажуть, що він може кинути виклик Тимошенко під час президентських виборів, які, як очікується, відбудуться на початку наступного року, каже, що уряд робить недостатньо для підготовки до найбільшого міжнародного футбольного турніру Європи».
«Президент УЄФА Мішель Платіні, який вже давно невдоволений повільною підготовкою в Україні, минулого місяця попередив, що фінал «Євро-2012» може відбутися у Варшаві, якщо проблеми з головним стадіоном Києва, аеропортом та транспортною інфраструктурою не будуть вирішені.
Нікого з чотирьох міністрів, які залишили уряд цього року, ще не замінили.
Міністр фінансів Віктор Пинзеник подав у відставку в гучній суперечці з прем’єр-міністром щодо шляхів подолання наслідків світової фінансової кризи.
Два інших міністри, яких подає президент, – міністр закордонних справ Володимир Огризко та міністр оброни Юрій Єхануров – були відправлені у відставку голосуванням у парламенті», – говориться у статті.
У листопаді 2009 року сайт впливового американського часопису Foreign Policy пише про епідемію свинячого грипу, боротьба з яким перетворилась на «політичний футбол» в усіх країнах, які зачепила епідемія.
«Але реакція України на вірус досягла нового рівня явної політизації. Згідно з виборчим радником Юлії Тимошенко, український прем’єр та президентський кандидат свідомо роздмухувала страх щодо триваючої епідемії свинячого грипу щоби допомогти собі в президентських перегонах».
Один із радників Тимошенко каже: «Ми повинні були створити фантом, щоби потім прискакав білий лицар і врятував (ситуацію)»…
…«Тимошенко долучилася до дії, організувавши роздачу антивірусного препарату Таміфлу – і необхідну прес-конференцію – в київському аеропорту рано вранці 2 листопада. Вона ввела карантин у дев’яти регіонах країни, позакривала всі школи та університети і попросила президента виділити 125 мільйонів доларів термінової допомоги на боротьбу з, як виглядало, «чумою 21-го століття»…
У березні 2010 року, після поразки на президентських виборах 2010 року, ВВС опублікувала політичний портрет Юлії Тимошенко.
В статті читаємо, що після невдалої спроби стати президентом у 2010 році, Тимошенко потім усунули і з прем’єрської посади, «незважаючи на її сильні спроби зачепитися за посаду».
Стаття нагадує про запекле суперництво між Тимошенко та Ющенком.
«Політичний параліч не дав змоги ефективно впоратись з глобальною економічною кризою, яка завдала Україні важкого удару… Тимошенко йшла попереду і змогла пройти у другий тур. Вона також владнала свої розбіжності з Росією. Під час зустрічі щодо гострої теми газової торгівлі між Росією та Україною, російський прем’єр Володимир Путін сказав, що пані Тимошенко є жінкою, з якою він може мати справу. Це було найближче, що хтось міг би отримати як його підтримку перед виборами».
Потім у розділі з підзаголовком «Успішний магнат» стаття розповідає про напади Тимошенко на олігархів, «але її критики вказують, що вона сама заробила статки в енергетичному секторі у 1990-і».
«В середині 1990-х вона створила «Єдині енергетичні системи України», які допомагали постачати газ величезному індустріальному сектору України. За деякими оцінками, вона стала однією з найбагатших людей України. Як і багато магнатів в Україні, вона намагалася долучитися до політики і стала частиною уряду пана Ющенка в 1999–2001 роках, просуваючи реформу енергетичного сектору…»
Серпень 2011 року – велика кількість публікацій на тему ув’язнення Тимошенко. Стаття на сайті Business Insider має заголовок: «Найкрасивіший політик» світу перебуває в українській в’язниці».
Тимошенко назвала суддю маріонеткою в руках її ворога, Віктора Януковича.
«І вона не одна в такій думці. Російський уряд закликав до її звільнення, погрожуючи, що арешт Тимошенко матиме негативний вплив на відносини України з країнами цілого світу. Правозахисні групи в США та в Україні також піддали критиці засудження».
«Переслідувана, але не мучениця» – це заголовок статті від 25 серпня 2011 року у впливовому тижневику The Economist.
«(Переслідування) знову піднесло її в епіцентр уваги, що досить непотрібно, і підняло міжнародну критику навіть, коли пан Янукович повторює свою відданість потенційному приєднанню України до ЄС».
А брюссельське видання EUObserver вмістило 12 вересня 2011 року статтю, в якій зокрема сказано:
«Суд може або покласти край її політичній кар’єрі, або стати початком серйозного повернення. Вперше її арештували в 1995 році за звинуваченнями в контрабанді валюти, коли вона була співголовою Української газової корпорації, яка пізніше перетворилася на потужне бізнесове лобі – «Єдині енергетичні системи України». Вона знову була заарештована в 2001 році, коли була віце-прем’єром за звинуваченнями у хабарництві екс-прем’єра Павла Лазаренка, який нині у в’язниці у США, засуджений за відмивання грошей. Вона провела 42 дні в слідчому ізоляторі. Букмекери тоді давали дуже мало шансів на те, що Тимошенко повернеться до камери номер 242 – тієї ж, що її тримали і в 2001 році. Але ніколи не кажіть ніколи. Це сталося і це знову сталося через російський газ. Навіть найкращі журналісти-розслідувані в Україні не знають, що насправді містилося в газовій угоді Тимошенко 2009 року з Росією».
Увесь Майдан Юлія Тимошенко провела за ґратами в Харкові. A 12 листопада 2013 року провідний ірландський часопис The Irish Times вмістив статтю з Харкова – з-під шпиталю, куди навесні 2012 року перевели для лікування Юлію Тимошенко з в’язниці.
«Ми вигукуємо до її вікна: «Ми любимо тебе! Ми з тобою! Свободу Юлії!» – каже харків’янка Тамара Яковенко журналісту ірландської газети.
«Вона є крадійкою, «газовою принцесою». Крадійка. Вона має сидіти в камері, як і всі крадії», – каже журналісту місцевий чоловік, що проходив повз пам’ятник Леніну на головній площі Харкова, не зупинившись для розмови.
«Як українець, я сильно переконаний, що це несправедливо. Але я не турбуюсь про Тимошенко. Мені потрібна ця Угода з ЄС», – сказав виданню тодішній заступник міністра закордонних справ України Андрій Олефіров, маючи на увазі Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, яку тодішній президент Янукович не підпише за кілька тижнів.
«Юлія Тимошенко виходить з в’язниці і повертається в українську політику» – це заголовок статті на сайті американської телекомпанії CNN від 23 лютого 2014 року.
Зі своєю фірмовою косою і запальним ораторством, Юлія Тимошенко «знову в епіцентрі української політики. І виглядає на те, ніби вона ніколи її і не полишала», – пише CNN.
«Вдягнена у чорне, вона з’явилась на київському майдані Незалежності у візку. Залунали вітання. Зі сльозами вона привітала море протестувальників, які слухали і час від часу махали.
«Сьогодні Україна покінчила з цим жахливим диктатором», – сказала вона, маючи на увазі усунутого президента Віктора Януковича.
«Тепер буде Україна, яку Україна забажає. Я – гарант тієї України», – сказала вона.
Колишня прем’єр, яка поляризує, має складні стосунки з Януковичем… Обидва домінували в українській політиці роками. Між обома є суперництво, які вимірюється роками», – пише CNN.
У цей самий день – 23 лютого 2014 року – американське видання The Daily Beast вміщує статтю під заголовком: «Юлія Тимошенко: вона не ангел».
«Українці пам’ятають, що у 1990-х, до зачісок з косами, Тимошенко була хитрою підприємницею з темним волоссям і темною стороною: жорстка, невпинна, непробачальна і разом в грі з тодішнім прем’єром Павлом Лазаренком. Вона накопичила величезні статки в газовому бізнесі. Люди називали її «газовою принцесою». І їй тоді допомагав вигідними оборудками Лазаренко, який винагороджував її…» – читаємо у статті.
The Daily Beast нагадує, що Лазаренко був засуджений в США за відмивання грошей та інші злочини. Тимошенко не була засуджена і заперечує вину, але її ім’я згадується у вироку.
Видання цитує шматок того вироку: «Лазаренко отримував гроші від компаній, якими володіла чи які контролювала українська підприємниця Юлія Тимошенко… навзамін за це Лазаренко використовував свою офіційну посаду на користь компаній Тимошенко і… Лазаренко не спромігся вказати народу і уряду України, що він отримував значні суми грошей від цих компаній».
Юлія Тимошенко балотуватиметься на президентських виборах у травні 2014 року і програє їх. А вже через рік, 28 травня 2015 року, брюссельське видання Politico.eu оприлюднить антирейтинг – «Брудна дюжина: 12 людей, які руйнували Україну».
Серед них Богдан Хмельницький, Йосип Сталін, Віктор Янукович, Віктор Медведчук, Рінат Ахметов, Володимир Путін…
В розділі, присвяченому Юлії Тимошенко, Politico.eu називає її «Путіним з косою» і перераховує її газовий бізнес, суперечки з Ющенком і марнування здобутків Помаранчевої революції і засудження її на 7 років владою Януковича, що «усунуло її з політичного небосхилу».
«Але вона вже мала багато часу аби заповісти свій склеротичний стиль політики наступному поколінню політиків, особливо нинішньому прем’єр-міністру Арсенію Яценюку…» – зазначало брюссельське видання в своєму антирейтингу.
5 квітня 2018 року міжнародне агентство Reuters опублікувало матеріал під назвою: «Україна розслідує твердження, що Каддафі фінансував кампанію Тимошенко».
В матеріалі читаємо, що слідчі, які займаються темою корупції, вивчають припущення, що покійний лівійський лідер Муамар Каддафі дав кілька мільйонів євро на президентську кампанію Юлії Тимошенко в 2010 році.
При цьому стаття посилається на депутата українського парламенту Володимира Ар’єва.
«Тимошенко заперечує ці твердження, але повідомлення про минуле протиправне фінансування кампаній може завдати шкоди опозиційному політику, яка нині перемагає президента Петра Порошенка в соціологічних опитуваннях…», – писало агентство Reuters у квітні минулого року.
Пропрезидентський депутат Ар’єв посилається на повідомлення арабської газети «Ашарк аль-Авсат», яка стверджувала, що представники Каддафі прилітали до Києва приватним рейсом і передали валізу з чотирма мільйонами євро готівкою для допомоги з фінансуванням у підсумку невдалої президентської кампанії 2010 року, зазначається в статті.
3 липня 2018 року. Стаття на сайті Atlantic Council зазначає: «Тимошенко перебуває в політиці вже майже 20 років і вона програла багато, що, можливо, робить її виборчу тактику радше відчайдушною, аніж звичною. Це, імовірно, її останній шанс балотуватися в президенти…
…Тимошенко має два головні виклики, які має подолати. По-перше, вона має пояснити, чому вона намагалися залицятися до заплямованого лідера проросійської Партії регіонів Віктора Януковича у 2009 році. Вона хотіла створити широку коаліцію з ним у парламенті, що не вдалося в останню хвилину.
Друга проблема краще відома за кордоном. Як прем’єр-міністр, Тимошенко підписала суперечливу газову угоду з Росією, яка значно підвищила ціну на російський газ – із 250 до 450 доларів за тисячу кубометрів. Україна платила одну з найвищих цін на газ в Європі…
Для перемоги Тимошенко має примирити своє політичне минуле і майбутнє оскільки нинішні обставини вимагають від неї цілковитої зміни як політика і персони», – читаємо в публікації.
«Юлія Тимошенко. Змінювачка форм». Це заголовок статті в брюссельському виданні Politico.eu за 3 грудня 2018 року, який довільно, літературно можна також перекласти також як «Перевертень».
У статті говориться: «Майбутнє України знову пов’язане з політичними амбіціями Юлії Тимошенко. Доля двічі прем’єра та її країни знову щільно сплетені разом – як біла коса-ореол, що зробили її міжнародною іконою. Лише цього разу Україна в стані війни і це означає, що Тимошенкова третя президентська спроба могла б мати наслідки набагато ширші за кордони країни, потенційно переписуючи відносини між Росією та Заходом і розбалансовуючи міжнародний порядок».
«Її вороги та критики налякані перспективою, що вона може втілити свої амбіції щодо отримання найвищої посади в країні. Довгий час найнепереборніша політична фігура України, яку знають усі вдома просто як Юлю. Одразу впізнавана, вона також є непередбачуваною, непостійною та опортуністичною змінювачкою форм, яка коливалася від затятої української націоналістки до партнера Кремля і назад. Ніхто не знає, куди 58-річна Тимошенко може повести Україну».
