Росія шантажує полоненими моряками Україну і світ – Снігир

Гості програми «Ваша Свобода»: Олена Снігир, провідний фахівець Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України; Ілля Новіков, адвокат командира катера «Бердянськ» Романа Мокряка.

15 січня у Москві відбувалися судові засідання у справі українських полонених моряків. Росія, як і раніше, відмовляється визнавати українських моряків військовополоненими після інциденту 25 листопада минулого року. Їх звинувачують у «незаконному перетині кордону Росії».

​Олександр Лащенко: Пані Снігир, з політичної точки зору, я сказав би, з міжнародно-стратегічної, які є важелі в України, головне, у Заходу вплинути на Путіна (а це головний «суддя» – він вирішує долю українських моряків, як і долю Надії Савченко, інших українських політв’язнів), щоб він погодився якомога швидше відпустити моряків? Чи шанси на це мізерні?

​Олена Снігир: Це політична справа. Юридичні компоненти тут можуть мати вплив тільки у міжнародних судах. Права, як явища, як матерії, немає ніякого у цій справі. Суто політичне рішення Кремля взяти цих людей у заручники. Тобто ці люди викрадені по факту. Зараз Росія ними шантажує Україну. І не тільки Україну, а й решту світу, тому що ставки зросли, тому що це 24 моряки, які захоплені були в нейтральних морських водах в результаті збройної агресії.

(Повна версія програми)

В України наразі поки що я не бачу ніяких можливостей повпливати. Якщо тільки не підтримувати це питання гарячим на порядку денному у всіх можливих форматах переговорів, щоб про нього не забували... Це фактично був піратський напад, бандитський напад на моряків іншої держави.

– А західні партнери? Та ж Ангела Меркель впродовж доби Путіну двічі нагадувала. Емманюель Макрон. Майк Помпео. Трамп відмовився зустрітися з Путіним взагалі. Ну, і що? Стурбовані занепокоєння...?

Олена Снігир: Меркель, Макрон і решта європейських лідерів – їхня стурбованість велика, але нічого тут вдіяти не можуть. А Трамп вчинив, можливо, дещо необачно. Можливо, жалкує про це. Водночас в нього вихопилося, що не зустрічатиметься з Путіним, поки Росія не випустить моряків. Фактично ми не можемо очікувати тепер зустрічі президента США з президентом Росії впродовж тривалого періоду. Українських військовополонених Росія може тримати дуже довго, як вона тримає інших українських в’язнів.

Збільшення санкційного тиску, продовження протистояння Росії з Заходом, Росія продовжуватиме втручатися в усілякі можливі політичні процеси і виборчі процеси на Заході, водночас опозиційність Трампа до зустрічі з Росією, плюс судові процеси і розслідування проти Трампа у США – все це може створити політичні моменти, щоб Росія звільнила наших моряків. Насправді ці люди (українські моряки – ред.) – це дуже великий ціннісний ресурс для Росії. Вона захопила цінних полонених. Не просто в’язнів, не просто українських громадян. Це моряки, за яких зараз Україна дуже вболіває. Щодня Росія збільшуватиме їхню цінність для нас. Росія зараз не має іншого виходу, ніж як утримувати їх.

Україна емоційно вразлива у цьому контексті. Росія демонстративно показує, що може зробити з ними (моряками – ред.) фактично все, що захоче. А ми безсилі. Але це помилка з її боку. Ми мусимо налаштуватися на те, що боротьба буде тривалою.

Однак Росія тут поки що у довгостроковому вимірі програє. Можемо тільки намагатися цих в’язнів підтримати, щоб втрималися до моменту, коли будуть нарешті звільнені.

Цією агресією, цим нападом і затриманням українських моряків не тільки Україні (росіяни – ред.) подали сигнал, а й і США, Північній Європі, як країнам-членам НАТО, і Китаю, як своєму старшому партнеру, щодо нових правил гри на морських просторах.

Китай веде дуже схожу політику в Південно-Китайському морі біля японських берегів. Росія заявляє про виключне право на Північний морський шлях. Цей шлях має регулюватися правилами вільного судноплавства і свободи навігації, відповідно до Конвенції ООН з міжнародного морського права. Той самий принцип Росія застосувала в Азовському і в Чорному морі. Просто показала: а що ви зробите – сила тут на моєму боці, і я трактую міжнародне право, як мені вигідно. Посягання Росії на те, щоб поширити свій суверенітет на вільні морські простори – це неприпустимо. Ця позиція західними партнерами буде підтримуватися дуже сильно.

– Тим часом уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова назвала «судилищем» нинішнє засідання Лефортовського районного суду у Москві у справі полонених українських моряків.

Пане Новіков, яка ситуація наразі з українськими моряками?

Ілля Новіков: Станом на 15:45 рішення є щодо 12 моряках. Їх розподілено на шість груп, по чотири особи у кожній. Так їх і судили. Ми не мали ілюзій з самого початку. Всі рішення оголошені про продовження арешту.

Судді усі синхронно відмовили нам в наших клопотаннях щодо передання цієї справи до військового суду. Так передбачає Женевська конвенція щодо військовополонених. Відмовлено у дуже цікавий спосіб. Ми не анонсували, що таке клопотання буде. Троє суддів, які одночасно провадили засідання у трьох окремих судових залах, пішли на нараду на обдумування рішення у кімнату, де, згідно закону, не має бути ані телефону, суддя повинен залишатися наодинці. Провели там більше години. Коли ж вийшли, кожен на засіданні оголосив таке ж саме рішення, навіть зі схожими формулюваннями. Ми мали нагоду переконатися, що координація існує навіть щодо таких питань, як відповіді на окремі клопотання захисту.

– Пане Новіков, як почуваються полонені моряки, зокрема ваш підзахисний, командир катеру «Бердянськ» Роман Мокряк?

​Ілля Новіков: Він бадьорий, добре почувається. У мене запитував виключно про те, як почуваються члени екіпажу. Бо їх розділено і він їх не бачив. Не скаржиться на здоров’я, навіть на умови утримання, хоча вони не найкращі. Просив передавати усім привіт і подяку за підтримку.

Жодного з них не тримають в одиночній камері. Таких немає у «Лефортово». Усіх їх тримають у двомісних камерах, але виключно з особами, які проходять по інших справах. Такі правила у наших СІЗО.

У них всіх одна позиція. По-перше, не визнають себе винними.

По-друге, наполягають на тому, що вони всі – військовополонені. Їх (поранених моряків – ред.) визнали настільки здоровими, щоб брати безпосередню участь у судовому засіданні. Є ознаки того, що їх готують до переведення у СІЗО «Лефортово» з лікарні. Але це ще не підтверджено офіційно.

Рішення про відкриття вогню з російського боку ухвалював керівник Держприкордонслужби, віце-адмірал Медведєв. У мені чітке враження, що особисто ухвалював, говорячи по телефону, коли йому командир «Изумруда» доповідав, що зараз вони підуть – стріляти чи не стріляти, щоб стріляти. Багато рішень в цій справі, взагалі і щодо Криму, і щодо Керченської протоки, і щодо усього у стосунках між Україною і Росією ухвалюється саме так, коли вже треба щось вирішувати, і хтось каже, що робимо так.

Інформація, що 1 200 снарядів було випущено по «Бердянську» (з російського прикордонного корабля «Изумруд» – ред.), підтверджується, принаймні, з двох незалежних джерел.

Але ще була стрілянина з російського військового вертольота, і щонайменше ще з одного корабля. Там було набагато більше небезпечних ситуацій, ніж та, яка призвела до поранень трьох осіб на борту «Бердянська».

У Путіна є принципове рішення, що його система, апарат ніколи не помиляється. Якщо вони когось чи вбили б, чи серйозно поранили б – все це було правильним і необхідним, бо так треба. Деталі може залишити своїм підлеглим, бо розуміє, що все, що треба, вони зроблять самі.