Виживши у масових розстрілах у боснійській Сребрениці у 1995 році, Фахрудін Мумінович по завершенні війни в Боснії намагався відновити життя – своє та родини. Тоді він був хлопчиком, а нині, після 23 років, це завдання стало нарешті дещо простішим.
Лише за 16 днів кампанія у мережі Facebook, якій дала поштовх історія про намагання Фахрудіна та його сестри Фахрети відбудувати родинний дім, назбирала 227 тисяч доларів.
Будинок у селі Урковичі, за 15 кілометрів на північний схід від Сребрениці, був зруйнований у роки балканського конфлікту 1990-х.
Відчай Фахрудіна, який отримав кулю в руку та ногу в 1995 році під час масової розправи сербських солдатів над 8 тисячами хлопчиків та чоловіків-мусульман у Сребрениці (тепер це місто належить до сербського анклаву Боснії й Герцеґовини, – ред.), нарешті обернувся надією.
«Ми повернулися до Урковичів у 2002 році й досі не отримали нічого, крім шести овець», – розповідає він у вітальні будинку родичів.
Як і інші чоловіки з Фахрудінової сім’ї, його батько був убитий під час різні, а мати померла через 26 днів після народження сестри Фахрети під час конфлікту в 1993 році. Залишені без батьківського піклування та збіднілі, після війни діти звернулися до тітки й дядька з проханням надати їм притулок.
На суді в Гаазі над сімома підозрюваними у воєнних злочинах він у 2007 детально розповів про те, що йому довелося побачити за час конфлікту 1992-95 років, про жахіття, які йому під час війни у 7 річному році довелося пережити.
Із зав’заними очима, щоб нічого не бачити, Фахрудіна та його батька серби забрали з дому. Згодом, утримуваний разом із іншими в районі поблизу Ораховача, він опинився без батька.
Лежачи на землі, він раптом почув звуки пострілів… кулі потрапили в ногу та руку. Хлопчик відчував запах крові від розкиданих довкола людських тіл. І якби не солдат, який змилувався над ним, Фахрудіна мала спіткати така ж доля, однак, він виявився єдиним, хто вижив того дня.
Врешті-решт, семеро обвинувачуваних були засуджені трибуналом за кілька воєнних злочинів, включно з геноцидом. Майже рік знадобився Фахрудінові, аби загоїти рани, однак шрами залишилися на все життя. Разом із сестрою Фахретою вони взялися самотужки відновлювати розбите війною життя.
Завдячуючи активному надходженню пожертв, нині брат із сестрою радіють перспективам залишити біль позаду та отримати власне місце, що називатиметься своїм домом.
Сума зібраних коштів для брата і сестри з Боснії, де середня зарплата складає менше 500 доларів, а понад третина населення – безробітні, є доволі пристойною.
Молоді люди діляться планами, розповідаючи, що мають намір купити житло в Сараєві, а решту грошей витратять на відновлення зруйнованого війною родинного будинку в Укровичах. Звичайно, все відбувається за допомоги Федерального міністерства у справах перемішених осіб та біженців.
«Незабаром у нас буде свій дах над головою», – радіє Фахрета.
Вирішивши проблему з житлом, Фахрудін тепер зможе також зайнятися реалізацією іншої мети: знайти родину лікаря, який врятував йому життя після поранення. Нещодавно йому стало відомо, що сам лікар, який його знайшов та на автівці з символом Червоного хреста відвіз до сусіднього Зворника, не так давно помер. Але це не зупиняє його із дядьком Рамом Муміновичем на шляху встановлення контактів та у прагненні засвідчити, що навіть під час війни деякі боснійські серби поводили себе з боснійськими мусульманами по-людськи.
«Я б хотів із ними познайомитися, адже це означає, що в цій державі всюди є щось добре», – каже дядько. – Серби у цій країні вбили батька Фахрудіна, і в цій же країні саме серб і врятував хлопця».
Над матеріалом працювали Ален Кросбі, Садік Салімович та Віталій Єреміца.
